9.5 Організація та управління матеріально-технічним постачанням Завдання та функції матеріально-технічного постачання

Матеріально-технічне постачання за своєю економічною суттю являє собою систему розподілу та організації доставки матеріальних ресурсів від постачальника до споживача. Ця робота виконується відповідними службами матеріально-технічного постачання, основними завданнями яких є:

своєчасне, планомірне та комплексне забезпечення підприємства та його виробничих підрозділів всіма необхідними ресурсами згідно із заданою номенклатурою;

додержання оптимальних розмірів виробничих запасів матеріальних ресурсів, прискорення їх обороту, зниження витрат, пов’язаних з придбанням, доставкою та зберіганням матеріальних цінностей;

ведення складського господарства відповідно до вимог, правил зберігання та обліку матеріальних цінностей.

Для використання поставлених завдань за службами матеріально-технічного постачання закріплюються такі функції:

планування матеріально-технічного постачання виробництва з врахуванням потреб і покриття цих потреб ресурсами з різних джерел;

встановлення раціональних господарських зв’язків щодо поставок необхідних матеріальних ресурсів на підприємство;

організація і планування постачання підприємства та його підрозділів продукцією виробничо-технічного призначення;

оперативне регулювання руху матеріальних ресурсів на основі чіткого обліку та контролю;

контроль за використанням матеріальних ресурсів та розробка заходів щодо підвищення їх ефективності;

контроль за додержанням норм витрат матеріальних ресурсів в усіх підрозділах підприємства.

В системі нафтогазового комплексу підприємства мають відповідні органи матеріально-технічного постачання, які виконують належні їм функції щодо матеріально-технічного забезпечення виробництва, включаючи і комплектацію необхідними засобами виробництва. Дуже часто ці органи представлені відділами матеріально-технічного постачання та збуту продукції.

Вибір та обгрунтування оптимальної форми постачання

Засоби виробництва, що використовуються на підприємствах нафтогазового комплексу, являють собою продукцію технічного призначення і поділяються на засоби праці та предмети праці.

До засобів праці відносяться бурові установки, пересувні енергоустановки, верстати-гойдалки, спеціальна техніка (цементовози, цементозмішувачі, цистерни, крани тощо), різні види транспортних засобів, металорізальні верстати, компресори, насоси та інші технічні засоби, за допомогою яких здійснюються виробничі процеси (буріння, видобуток, транспортування і т. п.).

Предмети праці — це матеріальні елементи, що обробляються в процесі виробництва. Всі матеріальні ресурси, що використовуються на підприємствах нафтогазового комплексу залежно від ступеня їх підготовленості до виробничого використання, можна поділити на матеріали, що не вимагають додаткової обробки та підготовки; які підлягають попередній обробці та підготовці; котрі підлягають поставці на об’єкти в комплекті; разового та багаторазового використання.

До першої групи матеріалів, що не вимагають додаткової обробки та підготовки, відносяться запасні частини та інструменти до нафтопромислового, бурового, геологорозвідувального обладнання, глинопорошок, обважнювачі, глина, буре вугілля, спецматеріали та реагенти, лісоматеріали, кабельна продукція, металовироби, гумотехнічні вироби, неметалеві труби і т.п.

До матеріалів, що підлягають обробці та підготовці до виробничого використання, належать обсадні труби, круглий ліс, насоснокомпресорні та нафтопровідні труби.

Групу матеріалів, що використовуються у великих кількостях одноразово, складають тампонажний цемент, обсадні, насосно-компресорні та нафтопровідні труби, хімреагенти при бурінні свердловин, вибухові матеріали при геологорозвідувальних роботах.

До матеріалів, що потребують комплектної поставки, належать обсадні труби, набір бурових доліт, насосно-компресорні труби і т.п.

Багаторазово використовуються лісоматеріали, водогазопровідні труби, металоконструкції, інші матеріали, необхідні при споруджені вежі та привежових об’єктів.

У видобутку нафти найбільше застосування мають насосно-компресорні труби, насосні штанги, нафтопровідні труби, свердловинні насоси, деемульгатори, кварцовий пісок, інструменти для ремонту свердловин, запасні частини для насосів, верстатів-гойдалок тощо.

Матеріальні ресурси можна доставляти на підприємство різними способами. Залежно від способу пересування вантажів розрізняють транзитну та складську форми постачання.

При транзитній формі матеріальні ресурси доставляються від постачальника до споживача без завезення їх на будь-які проміжні склади-бази. При такій формі постачання значно скорочуються витрати на транспорт, на навантажувально-розвантажувальні роботи, і це прискорює доставку вантажів; зменшуються втрати при перевалочних роботах; з’являється можливість оперативного регулювання поставок в результаті безпосередніх зв’язків між постачальником і споживачем. Разом з тим, транзитна форма має один істотний недолік - поставки здійснюються великими партіями, і це призводить до збільшення матеріальних засобів в запасах.

Транзитну форму можна використовувати і при невеликих обсягах споживання, коли підприємство-постачальник знаходиться недалеко від споживача і є можливість ефективно використовувати автомобільний транспорт.

При складській формі постачання доставка матеріальних цінностей споживачу здійснюється через систему постачальницько-збутових організацій. Основна перевага складської форми постачання полягає в тому, що запаси матеріальних цінностей у споживача значно знижуються, і це призводить до зниження витрат на їх зберігання. Однак при цьому зростають витрати по доставці, збільшується час доставки, зростають втрати в дорозі, особливо при перевезенні сипучих матеріалів.

Складську форму доцільно застосовувати в тих випадках, коли підприємство використовує матеріальні ресурси в невеликих кількостях.

Тут виникає традиційна задача на оптимізацію: вибрати треба ту форму постачання, яка для підприємства буде економічно доцільною, тобто, коли транспортно-заготовчі витрати будуть мінімальними. Ця умова буде дотримуватись при певному фіксованому обсязі використання ресурсів.

До таких витрат слід віднести:

а) витрати, пов’язані з доставкою ресурсів на підприємство — . При транзитній формі доставки , а при складській — ,

де — планова потреба в ресурсах на даний період в прийнятих одиницях вимірювання; — собівартість доставки одиниці ресурсу при транзитній формі доставки, грн/од; — собівартість доставки одиниці ресурсу при складській формі доставки, грн/од.

б) витрати, що пов’язані із створенням виробничих запасів — . При транзитній формі , а при складській формі — ,

де — величина виробничого поточного запасу при транзитній формі постачання в прийнятих одиницях вимірювання; — величина виробничого поточного запасу при складській формі постачання в прийнятих одиницях вимірювання; Ц — ціна за одиницю матеріального ресурсу, грн; — нормативний коефіцієнт ефективності.

в) витрати, пов’язані з утриманням створеного запасу на складах — . При транзитній формі постачання , а при складській формі — ,

де — вартість утримання одиниці запасу на складах підприємства, грн.

г) витрати, пов’язані із створенням складських приміщень для зберігання створених запасів — . При транзитній формі , а при складській — ,

де — питомі капітальні вкладення на створення одиниці складських приміщень, грн/од.

Сума всіх названих елементів складає величину приведених витрат, котрі в ідеальному варіанті повинні бути однаковими для обох форм постачання, тобто .

Підставивши значення всіх складових та розв’язавши рівняння відносно , одержимо такі дві формули:

, (9.22)

, (9.23)

Формула (9.22) показує той граничний рівень планової потреби даного виду матеріального ресурсу , нижче якого транзитна форма постачання виявляється для підприємства неефективною.

Формула (9.23) показує той граничний рівень планової потреби даного виду матеріального ресурсу , вище якого складська форма постачання виявляється для підприємства неефективною.

Наведена методика дає досить точну відповідь на питання про використання тої чи іншої форми постачання. При цьому такі розрахунки слід проводити для кожного виду ресурсу окремо.

В практиці можливі й інші методичні підходи щодо вирішення даного питання. Так, наприклад, пропонується для обгрунтування економічної ефективності застосування певної форми постачання застосовуючи такі формули:

, (9.24)

, (9.25)

де — витрати на утримання виробничих запасів у споживача за рік, до планової ціни ресурсу; — середня величина запасу при транзитній формі постачання, натуральних одиниць; — середня величина запасу при складській формі постачання, натуральних одиниць; — транспортно-заго-товчі витрати при складській формі постачання, % до планової ціни ресурсу; — транспортно-заготовчі витрати при транзитній формі постачання, % до планової ціни ресурсу.

Як і в попередніх випадках, формула (9.24) показує той граничний розмір планової потреби ресурсу, вище якого складська форма буде неефективною, а формула (9.25) — той граничний розмір планової потреби ресурсу, нижче якого транзитна форма постачання виявляється неефективною.

За наведеними вище формулами можна з достатньою точністю вибрати кращу форму постачання, але ці формули не дають відповіді на одне досить важливе питання: наскільки та чи інша форма постачання краща від другої.

Справа в тому, що при обидвох формах постачання мають місце певні втрати, оскільки певна кількість матеріальних ресурсів, перебуваючи в категорії запасів, вибуває на деякий час із народногосподарського обороту — омертвляється. Вивільнення цих матеріальних ресурсів із запасів та виробництво з них продукції дали б можливість одержувати певний додатковий прибуток. Це якраз і є ті втрати, котрі є результатом пролежування ресурсів в запасах.

Таким чином, задача зводиться до визначення величини цих втрат. За своєю суттю це не що інше, як вивільнення оборотних коштів та прискорення їх оборотності.

Величину можливих втрат можна визначити через коефіцієнт прибутковості, а точніше коефіцієнт ефективності, котрий доцільно визначити як співвідношення чистого доходу та тих ресурсів, що забезпечили цей дохід

, (9.26)

де — вартість основних фондів на кінець року, грн; — величина амортизаційних відрахувань за рік, грн; — середня величина оборотних коштів за рік, гривень; — сума матеріальних витрат за рік, гривень; — сума заробітної плати за рік, гривень; — чистий дохід від виробничої діяльності за рік, грн (добре в середньому по галузі).

Розрахунки можливого ефекту слід проводити для кожного виду матеріальних ресурсів окремо, оскільки величина запасів для різних видів ресурсів буде різною.

Загальний виробничий запас складається із поточного та гарантійного запасів. При цьому треба мати на увазі їх середні величини. Середня величина поточного запасу дорівнює половині партії поставки, а величина гарантійного запасу, здебільшого, не перевищує половини партії поставки (детальніше див. нижче).

Таким чином, величина середнього виробничого запасу при транзитній формі постачання

, (9.27)

де — величина одної поставки, транзитна або замовна норма відвантаження при транзитній формі постачання, натуральних одиниць.

Відповідно при складській формі постачання середня величина виробничого запасу

, (9.28)

де — величина однієї партії поставки при складській формі постачання, натуральних одиниць.

Враховуючи середні значення виробничих запасів, можна записати формули для визначення втрат від омертвління матеріалів в запасах в розрахунку на рік:

при транзитній формі постачання

, (9.29)

при складській формі постачання

, (9.30)

де — розрахунковий коефіцієнт ефективності, частки одиниці; — ціна за одиницю даного матеріального ресурсу, гривень.

Економічна ефективність переходу від транзитної форми постачання до складської може бути записана так:

. (9.31)

Таким чином, величина економічного ефекту переходу на складську форму постачання залежить від величини омертвляння оборотних коштів, ціни та рівня запасів.

Безперечно, при визначенні економічного ефекту варто було б врахувати і моральне зношування (старіння) та ті витрати, котрі появляються при списуванні матеріалів, що виявилися непотрібними для даного підприємства. Це може бути пов’язано із змінами технології виробництва, номенклатури тощо. Такі зміни можуть відбуватись досить часто і не завжди вдається врахувати їх при складанні планів матеріально-технічного постачання.

Результатом морального старіння (зношування) матеріальних ресурсів є поява так званих неліквідів, реалізація яких потребує чимало додаткових витрат, пов’язаних, наприклад, з уцінками, додатковими витратами на навантажувально-розвантажувальні роботи, оплатою комісійних тощо.

Сказане ще раз підтверджує необхідність дуже уважного підходу до нормування матеріальних ресурсів взагалі та виробничих запасів зокрема.