Питання для розгляду та обговорення

1. Дайте визначення основних термінів, які Ви засвоїли при опрацюванні даного лекційного матеріалу.

2. Охарактеризуйте основні фактори виробництва.

3. В чому особливості прояву факторів виробництва в різних підприємствах нафтогазового комплексу?

4. Які основні напрямки підвищення ефективності виробництва Ви можете назвати?

5. Покажіть особливості підвищення ефективності виробництва в різних підприємствах нафтогазового комплексу.

6. Якими показниками можна оцінити рівень розвитку техніки?

7. Якими показниками можна оцінити рівень технології виробництва в різних підприємствах нафтогазового комплексу?

8. В чому особливості оцінки рівня якості продукції та робіт в різних підприємствах нафтогазового комплексу?

9. В чому Ви бачите проблему оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів?

10. Які витрати слід враховувати при визначенні показників матеріаломісткості?

11. Як визначити вплив впроваджуваних заходів на рівень ефективності виробництва?

12. В чому полягає суть управління науково-технічним прогресом?

13. Які кроки Вам треба зробити, коли йдеться про управління основними виробничими фондами?

14. До чого зводиться управління матеріальними ресурсами та оборотними фондами?

Глава 9 управління системою технічного забезпечення виробництва

Ключові слова: вантажопотік, енергобаланс, запаси, перевезення, ремонт, ресурси, транзит.

9.1 Зміст та структурна модель організації технічного обслуговування виробництва

Дієвість управління виробничо-господарською діяльністю промислового підприємства значною мірою залежить від ефективного керівництва його допоміжними структурними ланками та їх місця у вирішенні завдань, що стоять перед підприємством.

Допоміжними підрозділами (цехами) вважаються такі структурні підрозділи, які спеціалізуються на виконанні робіт та наданню послуг, необхідних для нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства. Їх виділення в самостійні підрозділи є наслідком розподілу праці та відокремлення в окремі процеси тих видів робіт, що пов’язані з різними видами технічного обслуговування основних виробничих процесів. Сюди можна віднести роботи щодо підтримання обладнання в нормальному робочому стані; забезпечення виробництва різними видами енергії, предметами праці, інструментом, пристроями; доставки матеріальних ресурсів, предметів праці на підприємство та переміщення їх всередині підприємства тощо.

Необхідність спеціального вивчення питань організації і управління технічним обслуговуванням виробництва на підприємствах диктується не тільки специфікою технології виробництва в допоміжних підрозділах, але й факторами організаційно-економічного характеру.

Висока енергомісткість сучасного виробництва, інтенсифікація технологічних процесів, значна матеріаломісткість зумовлюють виробництво різних видів енергії, надання ремонтних і транспортних послуг у великих розмірах. Зростання обсягів виробництва продукції та виконання робіт на діючих підприємствах також вимагає вишукування можливостей подальшого збільшення масштабів виробництва в допоміжних цехах. Крім того, в багатьох випадках вони повинні забезпечувати потреби не тільки своїх, але й сторонніх споживачів. Треба, однак, зазначити, що тенденції нарощування потужностей допоміжних підрозділів протистоїть інша: розробка та реалізація на підприємствах заходів щодо дотримання режиму економії, зниження питомих витрат робіт та послуг допоміжних цехів.

Значення допоміжних цехів на промислових підприємствах пояснюється ще й тим, що в них зосереджується приблизно половина (а в бурінні до 60%) загальної кількості працюючих. Вартість використовуваного в них обладнання не поступається вартості обладнання в основному виробництві. Витрати на утримання цього величезного господарства займають понад 30% в загальних витратах на проведення бурових робіт, а на інших підприємствах ця цифра перевищує 50% всіх витрат. Зрозуміло, що від правильної і раціональної організації діяльності допоміжних цехів та їх управління значною мірою залежить загальна ефективність виробництва.

Кожне з допоміжних виробництв характеризується низкою особливостей. Насамперед вони відрізняються одне від одного за структурою і організацією виробничих процесів. Різнохарактерність процесів має місце і всередині кожного виробництва. Однак, незважаючи на різницю в структурі, технології і організації виробництва, для всіх допоміжних цехів можна визначити деякі загальні положення, що проявляються насамперед в галузі управління їх діяльністю. Це — тісний організаційний і технологічний зв’язок між виробниками та споживачами робіт і послуг, що диктує необхідність встановлення чітких інформаційних зв’язків між ними, по-друге, — пряма залежність між ефективністю роботи основних цехів і ефективністю діяльності всього підприємства, з одного боку, та ефективністю роботи допоміжних підрозділів, з другого.

Всі питання організації та управління цехами допоміжного виробництва треба вирішувати, враховуючи їх роль у виконанні тих завдань, що стоять перед підприємством в цілому, а також призначення, характер виробничих процесів, організацію виробництва і праці. У зв’язку з цим доцільно коротко охарактеризувати ті ознаки, якими цехи допоміжного виробництва відрізняються між собою та які слід найбільше враховувати при удосконаленні виробництва та управління ними. До них слід віднести: номенклатуру робіт і послуг, тип виробництва, характер виробничих процесів, характер зв’язку із споживачами та тісноту зв’язків з ними.

В табл. 9.1 наведено класифікаційне групування допоміжних цехів промислових підприємств незалежно від їх галузевої приналежності.

Номенклатура робіт та послуг може бути стабільною або змінною. Наприклад, для енергетичних цехів, що забезпечують внутрішніх та зовнішніх споживачів електроенергією, парою, повітрям, водою і іншими видами енергії та інтенсифікаторами виробничого процесу, характерна стабільність номенклатури послуг. Кожний енергетичний цех спеціалізується на виробництві постійних, практично незмінних послуг. Це саме можна сказати і про транспортні перевезення. Незалежно від адміністративної приналежності споживачів, характеру вантажів, типів транспортних засобів у вигляді “продукції” транспортного підрозділу завжди виступає перевезення вантажів.

Таблиця 9.1 — Класифікаційне групування допоміжних цехів

Класифікаційна ознака	Характеристика класифікаційних ознак
	енергетичні	транспортні	Ремонтні
Номенклатура робіт, послуг	Стабільна	Стабільна	Змінна
Тип виробництва	Масовий	Серійний	Серійний
Характер виробничих процесів	Безперервний	Дискретний	Дискретний
Характер зв’язків із споживачами	Внутрівиробничі та зовнішні
Тіснота зв’язків із споживачами	Регламентована технологічними процесами	Регламентована організацією виробництва

Дещо інакше виглядає ця справа в ремонтних цехах, номенклатура продукції та послуг в яких залежить від замовлень. Замовлення в свою чергу визначаються складом обладнання, нормативами його використання, обсягом поставок запасних частин. Це однаково стосується як цехів, що виробляють запасні частини, так і цехів, що виконують тільки ремонтні роботи.

Різницю в номенклатурі не можна розглядати окремо від типу виробництва. Як відомо, залежно від стабільності номенклатури можна виділити три типи виробництва: одиничне, серійне та масове. При цьому масовий тип виробництва характерний для цехів, що забезпечують споживачів різними видами енергії. Однотипність вироблюваних послуг та постійність технологічних процесів зумовлюють найвищий рівень спеціалізації таких цехів. За даною ознакою транспортні підрозділи слід відносити до цехів із серійним типом виробництва, причому цей тип виробництва характерний для всіх видів транспортних засобів, що використовуються для перевезення вантажів. Певною мірою і інші роботи, що виконуються транспортними підрозділами (ремонтні, навантажувально-розвантажувальні) також відносять до серійного типу виробництва. До серійного виробництва відносяться всі види послуг, що надаються ремонтними підрозділами, хоч для них не виключені випадки й індивідуального виробництва.

Оскільки для більшості допоміжних цехів характерний серійний тип, то це дає можливість вирішувати питання оптимізації розмірів партії вироблюваних запасних частин, транспортованих вантажів, інших робіт і послуг.

З точки зору функціонування виробничих процесів в часі виділяють безперервні та перервні (дискретні) процеси. В більшості допоміжних цехів (транспортні, ремонтні, інструментальні) виробничі процеси дискретні; виняток складають енергетичні цехи, де виробничі процеси безперервні.

Процес виробництва та надання послуг допоміжними цехами може проявлятися по-різному, оскільки більшість з них можуть мати і внутрішні, і зовнішні зв’язки. При цьому найчастіше енергетичні цехи виробляють та відпускають різні види енергії як для своїх внутрішніх структурних підрозділів, так і для сторонніх споживачів одночасно. Що ж стосується ремонтних і транспортних підрозділів, то вони найчастіше працюють на власне виробництво.

Важливою класифікаційною ознакою є характер зв’язків із споживачами, що визначається різними факторами. Чим такі зв’язки жорсткіші, тісніші, тим оперативніше регулюється процес виробництва. Тіснота зв’язків із споживачами значною мірою залежить від характеру виробничих процесів. Безперервним процесами виконання робіт чи надання послуг повинен відповідати жорстко регламентований зв’язок з графіками роботи споживачів. Такий взаємозв’язок характерний, наприклад, для всіх енергетичних цехів, для спеціальних видів перевезень. Менш жорсткий зв’язок притаманний ремонтним цехам і це значно спрощує всі питання організації, регулювання і управління діяльністю таких підрозділів. Тут навіть при появі різних збурюючих факторів завжди є можливість проаналізувати ситуацію та прийняти правильне управлінське рішення.

Враховуючи особливості сучасного виробництва, організація допоміжних процесів та їх управління повинні відповідати таким основним вимогам:

забезпечувати гнучкість, наступність та мінімальну перебудову при переході основного виробництва з одного виду продукції на інший, при зміні технології виробництва, робіт тощо;

мати насамперед профілактичний характер: попереджувати можливі порушення нормального ходу виробничих процесів та забезпечувати безперебійну роботу основного виробництва;

створювати умови для організації спеціалізованого виконання робіт та надання послуг стосовно провідного виду обслуговування;

проводити техніко-економічну, технологічну і організаційну регламентацію процесів обслуговування;

забезпечувати умови випуску високоякісної продукції, високоякісного виконання робіт та надання послуг при мінімальних витратах.

Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що поділ цехів підприємства на основні та допоміжні зовсім не означає, що останні є чимось другорядним. Всі цехи підприємства вирішують, по суті, одне загальне завдання: забезпечення виробництва продукції відповідно до профілю діяльності підприємства такої кількості та якості, яка необхідна для задоволення потреб споживачів.

9.2 Організація та управління

ремонтним обслуговуванням

Завдання, функції та структура

ремонтного господарства

Ремонтне господарство створюється на підприємстві для того, щоб забезпечити при мінімальних витратах раціональну експлуатацію його основних виробничих фондів. Відповідно до цього основними завданнями ремонтного господарства є:

здійснення технічного обслуговування та ремонту основних виробничих фондів;

монтаж нового, придбаного або виготовленого самим підприємством обладнання;

модернізація обладнання, що експлуатується;

виготовлення запасних частин і вузлів (в тому числі і для модернізації обладнання), організація їх зберігання;

скорочення часу простоїв обладнання в ремонті та витрат на його проведення.

Для ефективного вирішення поставлених завдань за ремонтною службою закріплюються виконання таких функцій:

планування, облік та контроль виконаних робіт;

контроль правильності експлуатації обладнання;

облік руху (переміщення) обладнання;

контроль за станом зберігання обладнання;

інвентаризація обладнання;

технічна підготовка ремонтних робіт;

звітність про виконання робіт.

В умовах підприємств нафтогазового комплексу ремонтне господарство входить переважно до складу баз виробничого обслуговування (БВО). При цьому формування цехів здійснюється за принципом спеціалізації. Залежно від обсягів виробництва склад ремонтних цехів може дещо змінюватися, але здебільшого витримується така структура. В бурових підприємствах виділяються: прокатно-ремонтний цех бурового обладнання (ПРЦБО), прокатно-ремонтний цех електрообладнання та електропостачання (ПРЦЕОЕП), прокатно-ремонтний цех труб і трубопроводів (ПРЦТТ). До складу ремонтного господарства нафтогазовидобувних підприємств входять: прокатно-ремонтний цех експлуатаційного обладнання (ПРЦЕО), прокатно-ремонтний цех електрообладнання і електропостачання (ПРЦЕОЕП), цех підземного і капітального ремонту свердловин (ЦПКРС). На інших (наприклад, будівельно-монтажних, машинобудівних) підприємствах нафтогазового комплексу можливі інші організаційні форми ремонтної служби: ремонтно-механічні цехи, механічні майстерні тощо.

Така широка різноманітність ремонтних цехів пояснюється тим, що на підприємствах використовується велика кількість різних видів обладнання та інструментів, а також запасних частин, загальна кількість яких перевищує, наприклад, в бурінні 2,5 тисячі найменувань.

Прокатно-ремонтні цехи БВО, що організовані за видами обладнання, надають на умовах прокату послуги основному виробництву, виконуючи такий комплекс робіт:

проведення всіх видів ремонтного обслуговування обладнання, інструменту як на робочих місцях, так і в спеціальних ремонтних базах;

контроль за правильною експлуатацією обладнання, його окремих механізмів, агрегатів, систем і приладів;

безперебійне забезпечення виробничих підрозділів справним комплектом інструменту, включаючи спеціальний, протипожежний та господарський;

організацію зберігання, консервації та реконструкції обладнання і інструменту;

утримання в робочому, технічно справному стані обладнання і інструменту в період його експлуатації;

доставку обладнання та інструменту, запасних частин і матеріалів з баз постачання чи ремонтних заводів в цехи і на робочі місця;

паспортизацію та аналіз роботи труб, турбобурів, їх комплектацію та облік руху і роботи.

Для забезпечення нормальної роботи в складі прокатно-ремонтних цехів створюються спеціалізовані бригади з виконання відповідних видів обслуговування. Серед них: бригади з ремонту обладнання, КВП, слюсарів з обслуговування робочих місць, бригади теслярів тощо.

Окремо слід сказати про організацію спеціального обслуговування та ремонту видобувних свердловин, яке пов’язане не тільки із зношенням експлуатаційного обладнання, але й з проведенням комплексу спеціальних заходів з охорони надр.

Догляд за свердловинами — це важливий елемент роботи щодо підтримання їх в робочому стані, зменшення зношення робочих частин експлуатаційного обладнання, збільшення міжремонтних періодів служби свердловин. Догляд за свердловинами проводять робітники основного виробництва - оператори з видобутку нафти і газу. Роботи проводяться у формі маршрутного обходу згідно з графіком, в якому зафіксовані всі операції, що повинні бути виконані кожного дня.

Планові ремонти свердловин, що включають як ремонт наземного, так і ремонт підземного обладнання, проводять спеціальні ремонтні підрозділи. При цьому ремонт наземного обладнання проводить відповідний прокатно-ремонтний цех БВО, він же здійснює і прокат закріпленого за ними механічного та енергетичного обладнання, підтримує його в робочому стані та виконує інші види робіт і послуг відповідно до профілю діяльності. Поточні та капітальні ремонти свердловин залежно від конкретних виробничих умов можуть виконувати різні спеціалізовані підрозділи. Це можуть бути управління з питань підвищення нафтовіддачі пластів і капітального ремонту свердловин цехи поточного ремонту свердловин або цехи поточного і капітального ремонтів свердловин. Останні є найбільш поширеними.

Організація виробництва і праці при проведенні ремонтів свердловин може бути різною, але найраціональнішою є така, при якій різні види ремонтних робіт виконують різні ланки або бригади. Це так звана спеціалізована форма організації робіт. При цьому виділяють бригади з ремонту свердловин, підготовчі, інструментальні бригади та бригади ремонто-механічної служби.

Що стосується потужності та технічної оснащеності ремонтних підрозділів, то вони залежать від масштабу основного виробництва: кількості обладнання, обсягу виконуваних робіт господарським способом, особливостей технології виробництва тощо.