Загальна характеристика напрямків підвищення ефективності виробництва

Розвиток виробництва являє собою безперервний динамічний процес, який проявляється в зміні обсягів випуску продукції, його структури, технічного рівня, елементів і т.д. Щоб цей процес дав найкращі кінцеві результати, на підприємствах необхідно комплексно, системно удосконалювати всі сторони та елементи виробничого процесу, всі напрямки діяльності не тільки на рівні підприємства, але й цехів, дільниць, служб. Комплексний підхід означає, що будь-які зміни в техніці й технології виробництва, його організації та управлінні повинні призводити до відповідних змін в ефективності виробництва — підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, поліпшення фінансового стану.

В основі організації управління розвитком матеріально-технічної бази підприємства повинен лежати чіткий план, котрий має бути не тільки комплексним, але й функціональним, тобто повинен охоплювати окремі напрямки роботи, наприклад, підвищення якості продукції (робіт, послуг), оновлення матеріально-технічної бази і т.п.

Відповідно до цього всі заходи, які будуть розроблятись, можна звести до двох груп: технічні та організаційні.

До першої групи можна віднести: створення, освоєння та підвищення якості продукції; запровадження сучасних прогресивних технологій, механізації та автоматизації виробничих процесів; реконструкцію та оновлення матеріальної бази (основних фондів); заходи щодо економії сировини, матеріалів, палива, енергії.

До другої відносяться: удосконалення управління та організації виробництва; організація праці.

При виборі заходів для їх реалізації можуть використовуватись результати науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт, результати діяльності споріднених підприємств тощо.

Нижче наводиться коротка характеристика названих напрямків діяльності з управління розвитком техніки, технології, організації виробництва та праці на підприємстві.

а) Створення, освоєння та підвищення якості продукції. Кожне промислове підприємство чи фірма, здійснюючи товарну політику, повинно виробляти такі товари, виконувати такі роботи та надавати такі послуги, які найповніше задовольняли б споживача, та яким він надасть перевагу на ринку. Це завдання можна реалізувати за рахунок високої якості та конкурентоспроможності товарів. Необхідно створювати та постійно удосконалювати систему управління якістю продукції, яка давала б змогу не стільки виявляти брак, скільки його попереджувати. Немає потреби доказувати, що така система пов’язана насамперед з характером та особливостями організації виробництва на підприємстві.

Не заглиблюючись в деталі системи управління якістю, що розглядається в спеціальній літературі⁷, зазначимо, що ця система має на меті певну відповідальність всіх ланок управління діяльності фірми за вирішення питань щодо забезпечення високої якості товарів, робіт, послуг.

Всі заходи цього напрямку зводяться до: створення нових видів продукції, освоєння випуску цієї продукції, організації випуску відомих прогресивних зразків, модернізації вже освоєної продукції, підвищення якості її виготовлення, запровадження прогресивних стандартів та технічних умов, зняття з виробництва застарілої продукції.

Чіткий вибір та планування робіт цього напрямку має принципове значення для організації маркетингової діяльності, оскільки кожний товар має свою тривалість і характер життєвого циклу та особливості переходу від однієї стадії до другої. Проблема тут полягає в тому, що основним завданням маркетолога є раціональне збільшення тривалості життя товару на ринку, а розвиток науково-технічного прогресу, навпаки, призводить до прискореного “старіння” товарів та скорочення життєвого циклу. Очевидно, що все зводиться до визначення оптимальних співвідношень цих двох тенденцій.

б) Запровадження прогресивних технологій, механізації та автоматизації виробничих процесів. Цей напрямок має надзвичайно важливе значення і значною мірою визначає технічний рівень підприємства та фірми. Він повинен охоплювати завдання стосовно запровадження прогресивних технологічних процесів, нового виробничого обладнання, оснастки та інструментів, механізації праці, автоматизації виробництва і т.п.

Якісні зміни технології виробництва є одночасно і наслідком, і передумовою ефективного використання нових засобів та предметів праці. Мова йде про перехід до малоопераційних процесів, до замкнутих технологічних схем і безвідхідних технологій, про використання електроенергії для безпосередньої обробки предметів праці і т.д.

В умовах підприємств нафтогазового комплексу сюди відносяться нові способи буріння свердловин, методи будівельно-монтажних робіт, нові способи обробки призабійних зон свердловин, випробування свердловин, нові методики геологорозвідувальних робіт і т.д.

Механізація трудових процесів по суті означає заміну використання мускульної енергії людини різними машинними пристроями. Завдяки цьому праця полегшується, її продуктивність зростає, зростає випуск продукції, знижується її собівартість.

Від механізації трудових процесів слід відрізняти механізацію виробництв, метою якої є скорочення загальної суми витрат живої та уречевленої праці. Отже, об’єктом механізації є процес виробництва, види робіт та окремі стадії виробничого процесу. Як відомо, механізація виробництва може бути частковою та повною. Це ж стосується і автоматизації, передумовою якої є комплексна механізація виробничих процесів.

Цей напрямок також має безпосереднє відношення до підприємств нафтогазового комплексу.

в) Реконструкція та модернізація основних фондів. Охоплює широке коло питань, пов’язаних з поліпшенням матеріально-технічної бази підприємства спрямованих на удосконалення засобів праці та роботи щодо організації та раціонального проведення капітальних ремонтів основних фондів.

До реконструкції відноситься переобладнання існуючих цехів та об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення, що здійснюється переважно без розширення будівель та споруд основного призначення.

Модернізація машин та обладнання полягає у внесенні в конструкцію діючих машин та обладнання істотних змін, що підвищують їх технічний рівень та поліпшують технічні і економічні характеристики.

Значний економічний ефект дає суміщення модернізації з капітальним ремонтом агрегатів. Це пояснюється тим, що при розумному їх проведенні можна значно підвищити техніко-економічні показники роботи обладнання і навіть наблизити їх до рівня показників сучасних знарядь праці.

Проблема капітального ремонту має особливе значення в нафтогазовидобувних підприємствах, зокрема, це стосується капітального ремонту свердловин, на які припадає найбільша частка в складі основних виробничих фондів.

г) Заходи щодо економії сировини, матеріалів, палива та енергії. В сучасних умовах особливого значення набуває економія всіх видів матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів. Тут доцільно нагадати, що частина їх економії досягається внаслідок здійснення заходів щодо освоєння нових, досконаліших, менш матеріаломістких видів продукції та робіт, запровадження прогресивної технології та ін. Разом з тим виникає гостра необхідність в розробці цільових заходів, які можна об’єднати в такі групи: економія сировини та матеріалів за рахунок зниження норм витрат; заміна дефіцитних та дорогих матеріалів; економія палива; економія електричної, теплової та інших видів енергії (наприклад, за рахунок повторного використання тепла).

Підприємства нафтогазового комплексу використовують значну кількість матеріалів та палива (бурові, геологорозвідувальні підприємства) і різних видів енергії (нафтогазовидобувні підприємства та підприємства трубопровідного транспорту).

Широкий асортимент та значні кількості використовуваних матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів ставлять на перше місце їх нормування, яке не тільки забезпечить зниження питомих витрат ресурсів, але й призведе до удосконалення організації виробництва та його матеріально-технічного забезпечення.

Значну економію для галузі може дати підвищення ефективності роботи двигунів внутрішнього згоряння, які використовуються для привода електростанцій, бурових та компресорних установок. Основним джерелом вторинних енергоресурсів є тепло відпрацьованих газів та охолоджувальної води компресорних установок та двигунів внутрішнього згоряння. Є певні резерви в поліпшенні використання електроенергії, енергії стисненого повітря та газу.

Ефективність заходів даної групи очевидна. Зниження матеріальних та паливно-енергетичних витрат — це зниження матеріаломісткості продукції та робіт, а це означає зниження собівартості.

д) Удосконалення та управління виробництва. Удосконалення матеріально-технічної бази неодмінно призводить і до відповідних змін в організації виробництва та його управління. Але ці зміни грунтуються не тільки на використанні досягнень технічних наук. Значною мірою ці зміни завдячують наукам про людину — соціальній психології, психології праці та навчання і т.п., про управління виробничими процесами і людьми, про теорію організації виробництва.

Організація роботи в цьому напрямку передбачає розробку заходів такого змісту: удосконалення системи управління підприємством та його структурними підрозділами; підвищення рівня спеціалізації виробничих одиниць підприємств та об’єднань; механізація та автоматизація процесів управління усіма ланками та службами; раціоналізація підготовки виробництва, технічного контролю, обліку, звітності, діловодства; удосконалення форм та систем господарювання.

При формуванні господарських систем (підприємств, фірм) необхідно насамперед забезпечити структурну стійкість, тобто створити умови для випуску продукції з найменшими витратами. І тут на перше місце випливає вибір спеціалізації та кооперування всіх структурних елементів підприємства, їх розмірів та пропорційності. Принагідно зауважимо, що для підприємств нафтогазового комплексу переважаючою формою спеціалізації є технологічна.

Зміни у виробничій структурі обов’язково вимагають відповідних змін і в управлінні виробництвом. При цьому під організацією управління слід розуміти систему регламентації прав, обов’язків, міри відповідальності та послідовності дій підрозділів керуючої системи, яка покликана забезпечити раціональне поєднання її елементів, функцій, методів, а також етапів та видів діяльності, взаємозв’язків між собою та об’єктом управління. Відповідно до цього визначення і формується набір заходів. Це насамперед розробка комплекту різних організаційно-правових документів, які забезпечили б належну ефективність управління (положення, інструкції, рекомендації тощо).

Перехід до ринкових відносин вимагає значної роботи щодо удосконалення форм і систем господарювання, які забезпечили б підприємству (виробничому колективу) максимальну самостійність у вирішенні всього комплексу господарської та комерційної діяльності. Такими формами можуть бути оренда, різні види господарських товариств, асоціації та ін.

Для забезпечення виходу на ринок та його завоювання необхідні серйозні маркетингові дослідження, що призведе до створення відповідних служб в системі управління, всестороннього удосконалення системи підготовки виробництва та контролю за ним.

Сказане визначає перелік заходів у цьому напрямку, (можливості тут надзвичайно широкі).

е) Наукова організація праці. Зміст цього напрямку полягає в розробці комплексу заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, найбільш ефективного використання техніки, матеріальних і трудових ресурсів, що визначається суттю та змістом наукової організації праці як навчальної дисципліни⁸.

Серед основних заходів можна виділити: поліпшення організації та обслуговування робочих місць; вдосконалення розподілу та кооперування праці; нормування та оплати праці; запровадження передових методів та прийомів праці; поліпшення санітарно-гігієнічних та психолого-фізіологічних умов праці.

Все, що створюється в сфері матеріального виробництва, створюється на робочих місцях, і тому рівень їх організації має вирішальне значення. Вся робота в цьому плані зводиться до двох основних питань: розробки та запровадження типових структур та форм організації праці і виробництва та розробки і виготовлення типового оснащення робочих місць. Останнє стосується оснащення робочих місць оргоснасткою та транспортними засобами, раціонального розміщення обладнання, використання раціональних засобів сигналізації і зв’язку та раціональних способів обслуговування робочих місць.

Стосовно вдосконалення розподілу та кооперування праці зазначимо, що сюди відносяться: розширення бригадних методів організації праці, перегляд технологічних процесів з точки зору їх оптимізації та правильний підбір і розстановка кадрів.

Рівень організації праці значною мірою визначається рівнем її нормування, тобто визначенням норм праці (норм часу, норм виробітку, норм обслуговування та норм чисельності). Із питаннями нормування праці безпосередньо пов’язані і питання її стимулювання, що передбачає вибір оптимальних форм та систем оплати праці різних категорій працюючих.

Об’єктом реального впливу на ефективність використання живої праці є і умови праці на підприємстві, які охоплюють санітарно-гігієнічні, ергономічні, естетичні та соціально-психологічні фактори.

ж) Науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи. Даний напрямок на відміну від попередніх носить комплексний характер і може охоплювати як технічні, так і організаційно-економічні питання. До цієї групи відносяться крупні дослідження та розробки, які здійснюються як своїми силами, так і спільно із галузевими та іншими науково-дослідними, інститутами, конструкторськими бюро і т.п.

Закінчуючи розгляд даного питання, варто підкреслити, що заходи, які включаються в план технічного та організаційного розвитку, необхідно згрупувати в декілька груп за ступенем їх впливу на основні техніко-економічні показники підприємства. Групування заходів можна провести за допомогою матриці “цілі-засоби”. При цьому належність конкретних заходів до відповідної групи проводиться за їх впливом на певні показники, наприклад, на тривалість будівництва свердловин, продуктивність праці, зниження витрат матеріально-технічних ресурсів і т.п. Оскільки окремі заходи можуть впливати на різні результати одночасно, їх слід віднести до декількох груп. Знаючи питому вагу впливу окремих заходів на відповідні показники та прийняту систему оцінок, можна досить точно вибрати послідовність їх реалізації на практиці, враховуючи витрати, необхідні для цього.

При розробці плану технічного та організаційного розвитку, як відзначалось, необхідно показати вплив окремих прийнятих заходів на зміну показників господарської діяльності підприємства.

Управління розвитком матеріально-технічної бази підприємства базується на обліку та аналізі системи техніко-економічних показників, що характеризують розвиток техніки, технології виробництва, якості продукції та робіт (послуг), ефективності використання матеріальних ресурсів. Система цих показників стосовно підприємств нафтогазового комплексу та методика їх визначення детально буде розглядатися в наступному розділі посібника.