Предмет та завдання курсу

Підготовка спеціалістів в галузі менеджменту досягається шляхом вивчення широкого кола навчальних дисциплін, серед яких “Основи економічної теорії”, “Економіка підприємства”, “Планування виробничо-комерційної діяльності підприємства” та “Управління підприємством”. Остання і складе суть даного курсу.

Під управлінням розуміють процес планування, організації, мотивації та контролю, який необхідний для того, щоби сформулювати та досягти цілей організації.

Пітер Ф. Друкер, якого багато хто вважає провідним теоретиком в галузі управління та організації в світі, дає дещо інше визначення. Управління - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану та продуктивну групу. Управління як таке є і стимулюючим елементом соціальних змін, і прикладом значних соціальних змін. Нарешті, якраз управління більшою мірою, ніж будь-що інше, пояснює значущий соціальний феномен нашого часу: вибух освіти. Чим більше є високоосвічених людей, тим більше залежать вони від організації. Практично всі люди, які мають належну освіту, проводять свій час в організаціях чи підприємствах.

Таким чином, управління можна розглядати як одну із форм виробничих відносин, котра зачіпає ряд сфер життя та діяльності суспільства. При цьому методологічною базою для дослідження та узагальнення практики в галузі управління є комплексний підхід.

Отже, наука про управління виробництвом належить до економічних дисциплін, оскільки вона вивчає відносини людей в процесі управління виробництвом. А це означає, що предметом її вивчення є процес впливу на об’єкт управління або процес управління у всіх його формах та опосередненнях.

Підприємство є складною динамічною системою. При аналізі діяльності окремих його частин та всієї системи, а також при проектуванні нових моделей управління необхідний системний підхід до явищ. Не можна вирішувати питання управління, не враховуючи особливостей дії всієї системи, її внутрішніх частин, її зв’язків з іншими системами в суспільстві.

Крім методів пізнання, загальних для багатьох наук, управлінню притаманні і свої специфічні методи пізнання.

Останнім часом в процесі вивчення управління все більше використовується моделювання як метод наукового пізнання. Безперечно, не всі сторони управління піддаються моделюванню, але для вирішення багатьох завдань моделювання є дійовим методом.

Технічний процес озброїв управління високопродуктивною технікою, зокрема, електронними обчислювальними машинами. Це дало змогу широко використовувати економіко-математичні методи для наукового управління виробництвом.

Не можна не відзначити і того, що важливим методом пізнання процесів, що відбуваються в суспільстві, в колективі, є методи соціологічних досліджень, які стали широко використовуватись при вивченні складних питань, що стосуються окремих колективів, суспільства загалом.

Наука про управління має надзвичайно тісні зв’язки з практикою. Тому розробка проблем управління базується на вивченні, систематизації та узагальненні прогресивного досвіду практики управління. Саме зв’язок з практикою і надає розробкам з питань управління об’єктивність та науковий характер. Але є ще й інша сторона зв’язку науки управління з практикою. Це побудова гіпотез та проведення експериментів в галузі управління. Метод перевірки наукових розробок досвідом, практикою в процесі управління повністю себе виправдовує. Це доказано світовою практикою.

Наука управління виробництвом повинна базуватись на знанні економічних законів суспільства, закономірностей розвитку суспільного виробництва, умінні враховувати їх дії в процесі управління. Разом з тим наука про управління має і свої чітко визначені методи та закономірності, притаманні тільки їй.

Управління як наука є багатоплановою. Вона використовує досягнення суміжних наук, таких як, наприклад, психологія, соціологія, правові науки тощо. Особливе місце належить кібернетиці, що досліджує системи, котрі піддаються математичній формалізації. Управління людьми, їх суспільно-трудовими відносинами, соціально-економічними процесами є особливо складним і тому повністю оцінити його тільки кількісно неможливо. Воно вимагає і якісних оцінок. При цьому наука про управління використовує ряд положень кібернетики для вирішення окремих завдань.

Управління промисловим підприємством — це процес реалізації вимог об’єктивних економічних законів та закономірностей для забезпечення випуску продукції, виконання робіт чи надання послуг споживачу відповідно до профілю діяльності підприємства при оптимальному використанні всіх видів ресурсів виробництва.

Управління є процесом безперервним. Кінцевим результатом цього процесу є прийняття управлінських рішень та їх реалізація. Своєрідним матеріалом (сировиною), що переробляється в процесі вироблення управлінських рішень, є інформація, котра в процесі управління проходить ряд стадій: нагромадження, зберігання, передачі та обробки (перетворення). Для процесу управління обов’язковим є наявність керуючої (суб’єкт управління) та керованої (об’єкт управління) систем. Керуюча система впливає на керовану систему з метою підтримання її в певному динамічному стані або зміни її якісного стану, змісту, структури тощо.

Процес управління є динамічним процесом, що постійно ускладнюється під впливом підвищення концентрації виробництва, насичення його новою, складнішою технікою, ускладнення виробничих технологій та інших процесів.

Основними завданнями управління виробництвом на промислових підприємствах є: виконання накреслених планів та програм виробничої діяльності; виконання договорів та зобов’язань щодо виробництва та поставок продукції; розвиток виробництва та прискорення запровадження науково-технічного процесу на базі найновішої техніки, технології та організації виробництва; підвищення продуктивності праці; зниження витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг; підвищення якості продукції; забезпечення конкурентоспроможності продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; розширення ринків збуту та інше.