6.2 Цілі, завдання та функції управління

Сучасні підприємства характеризуються різноманітністю способів сполучення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, поєднання багатьох видів діяльності та функцій. Тому не тільки створення підприємств, але й проектування механізму і аналіз управління ними повинні, як уже відзначалось, спиратись на системний підхід. Такий підхід передбачає насамперед формування всієї системи цілей, для досягнення яких створене дане підприємство, а вже потім проектування ланок управління, які орієнтовані на досягнення встановлених цілей. Таким чином, спочатку — ціль, а потім механізм для її досягнення.

Під ціллю слід розуміти усвідомлений керівництвом і працівниками кінцевий результат, досягнення якого є необхідним і визначає напрямок та характер діяльності підприємства.

Хоча підприємство є багатоцільовою системою, завжди варто формулювати загальну генеральну ціль, що визначає головне завдання на даному етапі. Генеральну ціль слід формулювати якісно (словесно) та кількісно. При цьому у всіх випадках цілі повинні мати довготерміновий характер і відображати те призначення, заради якого і створене підприємство.

При розробці організаційних структур управління разом з генеральною ціллю як похідна від неї формулюється багатоступенева система цілей, яка визначає характер діяльності основних функціональних блоків та підрозділів підприємства. Така система має структуру зв’язкового незамкнутого графа, який не має циклів і який прийнято називати деревом цілей. За своїм змістом дерево є своєрідним прийомом ранжування цілей за їх важливістю з конкретною кількісною оцінкою, який, однак, не вказує на порядок їх реалізації. Схематично дерево цілей представлене на рис. 6.2.

Кожний рівень дерева цілей можна певною мірою співставити з відповідними рівнями керівництва в господарській організації: генеральна ціль та головні цілі відповідають вищому рівню керівництва — директору, головному інженеру і т.п.; підцілі першого рівня визначають систему функціонування блоків в організаційній структурі — рівень заступників керівника підприємства; підцілі другого рівня відповідають зазвичай рівню підрозділів в організаційній структурі (або групам відділів) — рівень головних спеціалістів і т.д.

Незалежно від специфіки діяльності підприємства та характеру його генеральної цілі в усіх випадках можна виділити такі підцілі першого рівня: науково-технічну, виробничу, економічну та соціальну.

Науково-технічна ціль для підприємства полягає в забезпеченні прискореного науково-технічного прогресу у виробництві загалом та його структурних підрозділах. Відповідно до цієї підцілі формуються профілюючі напрямки діяльності технічних підрозділів підприємства.

Виробнича ціль для підприємства пов’язана насамперед з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг в натуральному виразі, тобто — необхідній номенклатурі, асортименті, обсягу, якості та у встановлені строки. Безперечно, дана підціль якнайтісніше пов’язана з реалізацією науково-технічної цілі.

Економічна ціль входить до складу головних цілей підприємства, оскільки випуск продукції, технічне переозброєння виробництва, освоєння нових виробничих потужностей повинно здійснюватись на основі безперервного підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів на всіх ділянках діяльності підприємства.

Соціальна ціль відображає роботу підприємства щодо забезпечення найкращих умов для підвищення професійного та загального культурного розвитку працівників, для задоволення їх матеріальних і духовних потреб, для створення найкращого психологічного клімату в колективі і т.п.

Формування таких підцілей підприємства дає змогу виділити в організаційній структурі чотири головних блоки його управління: технічний, виробничий, економічний та соціальний. Виділені чотири підцілі першого рівня є основою для конкретизації цілей інших рівнів, за якими кожна господарська організація структуризується детальніше.

Наскільки збалансована організація з точки зору забезпечення цілей, що стоять перед нею, повинен показати аналіз кожного варіанту організаційної структури, виходячи із системи цілей. Суміщення існуючої організаційної структури з розробленим деревом цілей повинно показати, чи всі цілі організаційно забезпечені в структурі управління, за якими цілями неможливо чітко визначити систему відповідальності, який підрозділ є головним виконавцем робіт щодо досягнення цілі, а який тільки забезпечує умови роботи та ін.

Іншими словами, система цілей повинна бути головним інструментом раціонального формування структур управління як за допомогою експертних методів, так і на основі методів організаційного моделювання, наприклад, у формі розроблених для суміщення цілей та структури так званих карт відповідності.

Для повної реалізації поставлених цілей необхідно чітко сформулювати завдання управління, тобто ті дії, які необхідно виконати, щоб досягти бажаного кінцевого результату. Це означає, що формулювання завдань повинно бути завжди орієнтоване на кінцеві результати діяльності підприємства чи його підрозділів.

Розподіл завдань можна здійснювати або за цілями: науково-технічні, виробничі, економічні та соціальні, або за загальними функціями управління — планування, організація, регулювання, координація, стимулювання, контроль. В окремих випадках завдання можна формулювати постадійно, або за предметним принципом.

Для вирішення поставлених завдань підприємство та його підрозділи виконують досить широкий спектр різних функцій управління. При цьому під функцією розуміють вид робіт або діяльності підприємства чи його підрозділів, що являє собою сукупність рішень, дій або процесів, які об’єднуються спільністю об’єкта та вирішуваних завдань.

З точки зору формування оптимальних організаційних структур управління виробництвом всі функції можна класифікувати: технологічні, інженерно-технічні, функції управління та функції забезпечення. В розділі 3.3 було наведено детальну характеристику названих спеціальних функцій управління, ми обмежимося тільки деякими загальними зауваженнями.

Технологічні функції безпосередньо пов’язані із предметом діяльності господарюючого суб’єкта, відображають суть його діяльності і є специфічними для кожного підприємства. Вони зумовлені особливостями виконуваних робіт (продукції, послуг) і впливають на структуру основного виробництва. Разом з цим ціла низка функцій даної групи є спільною для всіх підприємств (приймання, складування, транспортування, відправлення).

Інженерно-технічні функції пов’язані з інженерним проектуванням та оцінкою ефективності виробничо-технологічних процесів. Сюди відносяться цільове проектування, проектування технологічних процесів, визначення складу обладнання, загальне проектування, визначення вартісних показників та нормативне проектування.

Функції управління — функції, що безпосередньо пов’язані з управлінням виробництвом та контролем. Найбільш практичне значення мають прогнозування і планування, організація, регулювання, контроль, облік, стимулювання. Із функцій контролю за ходом виробничого процесу варто виділити контроль якості, технологічний контроль та контроль за рухом всіх матеріальних компонентів виробництва.

Функції забезпечення охоплюють функції обслуговування всіх видів діяльності підприємства. Сюди відносяться функції постачання і збуту, технічного обслуговування (ремонтне, енергетичне, транспортне та інші види обслуговування) та функції кадрового забезпечення.

Названі вище функції та їх групування не є вичерпними. В практиці можливі і інші підходи до класифікації та групування функцій з конкретним виходом на апарат управління. Більше того, на різних підприємствах деякі з названих функцій можуть зустрічатися під іншими назвами, можуть мати неоднаковий зміст і т.п. Але всі вони належать до найважливіших в умовах будь-якого підприємства і з огляду на специфіку обов’язково повинні враховуватись при аналізі проблеми управління виробництвом.