Питання для розгляду та обговорення

1. В чому полягає суть та значення управлінського рішення?

2. Охарактеризуйте ознаки управлінських рішень.

3. Як класифікуються рішення та напрямки їх орієнтації?

4. Покажіть зв’язок управлінських рішень з функціями управління.

5. В чому суть доктрини управлінських рішень?

6. Чому компетентність суб’єктів є умовою оптимальності управлінських рішень?

7. В чому суть релевантної інформації та яке її значення в управлінському процесі?

8. Проблема та ціль конкретного рішення.

9. Зворотний зв’язок при прийнятті рішень та його значення.

10. Своєчасність та циклічність рішення.

11. В чому суть обгрунтування прийнятих рішень?

12. Охарактеризуйте методи прийняття рішень та покажіть умови їх використання.

13. Дайте загальну характеристику моделі управлінського рішення.

14. Розкрийте порядок прийняття рішення.

15. Які види інформації використовуються при прийнятті рішення?

16. Якими засобами забезпечується реалізація рішень?

17. В чому суть результативності прийнятих рішень?

18. Роль та місце контролю в процесі реалізації рішень.

Глава 6 формування організаційних структур управління

Ключові слова: структура, принципи, схема, організація, групування, відповідальність, підлеглість, централізація, децентралізація, делегування.

6.1 Суть процесу управління на підприємстві

В сучасних умовах для ефективного управління виробництвом необхідно добре орієнтуватись в математичних методах аналізу організаційно-управлінських проблем та мати чітку уяву про ту роль, яку відіграють ці методи у виробничо-комерційній діяльності. Але мало знати тільки математичний апарат; завдання полягає в тому, щоб навчитись правильно застосовувати методи кількісного аналізу на практиці, зокрема, при формуванні організаційних структур управління, при організації процесу управління на промисловому підприємстві.

При широкому підході до справи можна сказати, що управління виробництвом полягає в плануванні та контролі вхідних, проміжних та вихідних потоків певних мfтеріальних компонентів на тому чи іншому підприємстві з метою одержання оптимального прибутку та відповідно до загальних устремлінь підприємства загалом. Таким чином, для управління виробництвом в умовах ринкових відносин потрібний спосіб, за допомогою якого можна було б одержувати безперервні оцінки споживчого попиту, фінансових можливостей, ресурсів робочої сили і т.п. Такі оцінки повинні враховувати не тільки поточні значення названих параметрів, але й їх можливі зміни в майбутньому. При цьому тривалість періоду, що асоціюється з відповідним прогнозом, залежить від багатьох факторів.

Стосовно різних підприємств нафтогазового комплексу це насамперед потужність родовищ — запаси нафти і газу та продуктивність свердловин. Неабияке значення при цьому мають гірничо-геологічні умови залягання продуктивних пластів, географічне розміщення підприємства та кліматичні умови району. Пряма залежність росту виробництва та його ефективності від забезпеченості району запасами нафти і газу свідчить про органічний зв’язок комплексу питань пошуків та розвідки родовищ, їх розбурювання, освоєння, розробки та видобутку палива із надр, його транспортування до пунктів переробки. Зміну масштабів діяльності підприємства в часі у зв’язку із вичерпанням запасів родовища, відкриттям та освоєнням нових можна прослідкувати в кожному нафтогазоносному районі.

В межах конкретного нафтогазового району різні коливання обсягів діяльності підприємств розвідувального і експлуатаційного буріння, підприємств з видобутку нафти і газу в часі нівелюються за рахунок продовження розвідувальних робіт та відкриття нових родовищ і покладів та компенсації в зв’язку з цим втрат потужності родовищ, що розробляються та запаси яких вичерпуються. В таких умовах своєчасна раціоналізація управлінської діяльності має особливе значення. При цьому необхідно чітко визначити загальні кінцеві цілі діяльності підприємства, а також низку цілей і проміжних результатів, різні обмеження у функціонуванні підприємства і т.д.

З точки зору загальної теорії управління, кібернетики систему управління підприємством можна представити як сукупність двох блоків: входу і виходу. Вхід в систему — зовнішній вплив на підприємство — полягає у визначенні найважливіших показників, формуванні різних виробничих ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) та введенні законодавчих та інших обмежень. Різноманітність та непогодженість окремих елементів входу (наприклад, невідповідність якості завданням щодо випуску продукції) ставить перешкоду на шляху досягнення вищої ефективності виробництва. Суть управління якраз і полягає в тому, щоби забезпечити досягнення заданих цілей (вихід із системи) при реальних елементах входу. При цьому керуюча система підприємства розробляє свої методи впливу з урахуванням не тільки елементів входу, але й зворотного зв’язку від об’єкта управління — результатів аналізу економічного та соціального розвитку самого підприємства.

Організація управління підприємством — це система регламентації прав, обов’язків, міри відповідальності та послідовності дій підрозділів керуючої системи, яка покликана забезпечити раціональне поєднання її елементів, функцій, методів, а також етапів та видів діяльності, взаємозв’язків між собою та об’єктом управління.

Суть окремих складових системи управління коротко можна охарактеризувати так. До елементів управлінської діяльності, як і взагалі кожного виду праці, відносяться працівники, предмети ( в даному випадку — інформація) та засоби праці. Методи управління виробництвом — способи впливу керуючого суб’єкта на керований об’єкт, керівника на очолюваний ним колектив. Методи процесу управління — способи виконання окремих операцій, процедур, робіт, з яких складається процес управління. Функції управління являють собою галузі (роди і види) управлінської діяльності, які переважно закріплені за певними функціональними службами (співробітниками) та відрізняються за змістом.

С кладність управління сучасним підприємством вимагає системного підходу до вирішення його завдань, тобто такого підходу, при якому об’єкт управління розглядається як цілісна система різноманітних зв’язків, орієнтованих на досягнення якоїсь однієї або цілої низки кінцевих цілей виробництва. Це означає, що процес управління базується на знаходженні та постановці цілі. Схематично цей процес можна зобразити в такому вигляді (рис.6.1).

Рисунок 6.1 — Процес управління

Системний підхід в управлінні базується на системному аналізі управлінських операцій, який передбачає побудову моделі конкретної ситуації з усіма взаємозв’язками внутрішніх та зовнішніх ланок системи, що реально існують. При цьому кожну з таких ланок системи управління (планування, стимулювання, контроль і т.д.) можна розглядати, як її підсистему. Поступовий розвиток, поступове удосконалення повинно охоплювати весь комплекс ланок системи управління, а не обмежуватись якоюсь однією або декількома ланками. Одночасне внесення удосконалень у всі ланки управлінської системи і є виразом підходу до вирішення питань підвищення ефективності керівництва економікою на будь-якому рівні. Слід також зазначити, що системний підхід до вирішення завдань управління вимагає не тільки взаємної ув’язки ланок (підсистем) системи управління при формуванні, виборі, обгрунтуванні і реалізації управлінського рішення на даному рівні господарювання, тобто по горизонталі, але й по ланцюжку суміжних рівнів, тобто по вертикалі. Справді, не можна планувати будь-яку дію, якщо не знаєш мети, не можна організовувати процес, якщо він не передбачений (заплановий). Тільки той, хто планує процес, може його організувати, тільки він може визначити, хто за що відповідає, що та в якій послідовності слід робити, які засоби для цього необхідні. Відбувається процес відокремлення керуючого від виробничника та реалізується принцип: хто виробляє — не керує, хто керує — не виробляє.

Прийняття управлінських рішень за результатами аналізу вимагає вміння передбачувати наслідки їх реалізації, тобто вміння прогнозувати. При цьому в процесі прийняття управлінських рішень використовуються розробки та висновки різних галузей економічної науки: економічної теорії (макроекономіка), економіки підприємства (мікроекономіки), організації виробництва, планування на підприємствах, права, психології, кібернетики. Управління підприємством на основі системного підходу (системного аналізу) слід розглядати як науку. З іншого боку, прийняття рішення та керівництво людьми пов’язане з проявами суб’єктивізму, що пояснюється наявністю ситуацій, які не підлягають кількісній оцінці, а також відмінностями в психіці людей. В таких ситуаціях на допомогу працівникам управління приходить досвід, інтуїція, уява, міцний зворотний зв’язок, на основі яких робляться відповідні висновки та приймаються рішення. У цьому випадку управління виступає як мистецтво. Тому управління слід розглядати і як науку, і як мистецтво водночас.

Управління, оскільки воно пов’язане з діяльністю людей, повинно враховувати дію загальноекономічних законів розвитку суспільства, зокрема таких, як закон вартості, закон розподілу за працею, закон економії часу, закон масштабу та інші, суть та специфіка яких вивчається відповідними теоретичними дисциплінами.

Поряд з економічними законами в сфері матеріального виробництва діють закономірності, які притаманні кожній галузі промисловості. Вони визначаються специфікою її технології та техніки виробництва.

Певні закономірності характерні і для управління. Вони відображають найістотніші і об’єктивні явища, які дають змогу зрозуміти внутрішню природу явищ в процесі управління та їх логічний зв’язок. При цьому закономірності можуть стосуватись керованої системи, керуючої системи та всієї системи — підприємства як господарського механізму. Серед найважливіших закономірностей управління варто виділити такі:

єдність системи управління на всіх ступенях народного господарства;

оптимальне співвідношення та пропорційність соціально-економічних систем;

оптимальний рівень централізації управління;

безперервність та ритмічність в русі виробничих фондів;

єдність системи інтересів.

1. Однією з важливих закономірностей формування, функціонування та розвитку системи управління є її єдність. Вона відображає міру стійкості внутрішніх зв’язків елементів системи, погодженість їх функціонування, здатність системи зберігати цілісність в змінних умовах її функціонування та розвитку.

В конкретних умовах прояви закономірності єдності системи управління можуть бути різними. Це — єдність принципів управління, що виражається в нерозривному зв’язку, загальності за масштабами та сферами використання. Це — єдність організаційних форм системи управління, єдність структурних побудов, що проявляється в певній типізації окремих частин, блоків, структурних параметрів, узгодження організаційних форм системи управління. Це — єдність реалізації основних функцій управління виробництвом, що проявляється в плануванні, організації, регулюванні, стимулюванні, контролі. Це — єдність методів управління, що проявляється у взаємоприпустимості та погодженості використання економічних, організаційних та соціально-психологічних методів. Це, нарешті, — єдність основних вимог до керівників незалежно від рангу та сфери діяльності.

Безперечно, єдність системи управління не виключає різноманітності її частин та елементів, окремих характеристик і параметрів. Вона не встановлюється автоматично, не задається один раз, а формується свідомо, постійно розвиваючись та удосконалюючись.

2. Оптимальне співвідношення та пропорційність соціально-економічних систем. Дана закономірність проявляється насамперед у співвідношенні керуючої та керованої частин виробничої системи відносно одне одного. В принципі чим більша керована система, тим більша і керуюча, але прямої залежності між ними немає.

Зміна співвідносності проявляється по-різному, зокрема, в збільшенні витрат на управління. Ця тенденція має об’єктивну основу та пояснюється ускладненням процесів управління у зв’язку із збільшенням масштабів виробництва, підвищенням технічного рівня управління, необхідністю спеціальної підготовки кадрів та ін.

Ця закономірність проявляється і в організації праці, зокрема, у співвідношенні різних груп та категорій працівників підприємств, у перерозподілі кадрів між сферами виробництва та управління і т.п.

Дана закономірність проявляється також і в пропорційності потужностей окремих структурних підрозділів, окремих груп обладнання та ін.

Безперечно, не все тут проходить гладко, виникають диспропорції, але вони є наслідком суб’єктивізму при прийнятті управлінських рішень та об’єктивних дій законів і закономірностей. Наприклад, нова техніка, знімаючи одні диспропорції і підвищуючи в такий спосіб ефективність виробництва, приводить часто до появи нових диспропорцій, які можуть зовсім перекреслити отриманий ефект.

3. Оптимальний рівень централізації управління. Під централізацією управління, як відомо, розуміють таку побудову системи управління та організації її функціонування, при якій існує ступенево-безперервний, постійнодіючий та достатньо стійкий зв’язок підлеглості кожної ланки центральним органам управління.

Абсолютна централізація в соціально-економічній системі практично неможлива. Різні умови функціонування окремих елементів та частин цієї системи — підприємств — вимагає певної їх самостійності, оскільки враховувати все в централізованому порядку неможливо. Якраз тому і виникає необхідність певної децентралізації, яка повинна відповідним чином поєднуватися з централізацією.

На практиці ця закономірність проявляється в чіткому визначенні прав та обов’язків кожного структурного підрозділу; в делегуванні повноважень своїм заступникам, начальникам підрозділів, служб, відділів; в певному господарському розрахунку, який охоплює всі структурні підрозділи.

Реалізація даної закономірності в практиці управління є досить складною справою. З одного боку, збільшення масштабів та підвищення концентрації виробництва вимагає встановлення жорстких пропозицій, а вони можуть бути забезпечені тільки високоцентралізованою системою управління. З другого боку, збільшення масштабів виробництва та поглиблення його спеціалізації в умовах високоцентралізованого управління призводить до перевантаження центральних органів управління та вимагає від них делегування повноважень, тобто зниження рівня централізації.

4. Ритмічність та безперервність в русі виробничих фондів. Дана закономірність проявляється в безперервності та ритмічності процесу виробництва; в безперервності процесів матеріально-технічного постачання та збуту продукції; в безперервності оновлення основних виробничих фондів підприємства.

Додержання цих умов дає можливість досягти оптимальної швидкості обороту виробничих фондів, що є основою раціонального їх використання та головним джерелом підвищення ефективності виробництва.

Проблема безперервності, ритмічності виробництва є однією з центральних в системі управління. Це пояснюється тим, що кожне підприємство є складовою ланкою в ланцюжку суспільного виробництва і будь-які перебої в роботі такої ланки негайно відбиваються на роботі всієї системи. Принагідно нагадаємо, що приблизно 60-70% всіх простоїв на виробництві - це результат різних недоліків саме в управлінні.

5. Єдність системи інтересів. Як відомо, конкретними проявами виробничих відносин в вигляді об’єктивної направленості господарської діяльності людей є економічні інтереси. В практиці ця закономірність проявляється у двох напрямках: в економічному стимулюванні роботи підприємств та матеріальному стимулюванні працівників підприємства.

Економічне стимулювання роботи підприємств — це матеріальна відповідальність підприємства за договірними зобов’язаннями, зобов’язаннями перед бюджетом, це формування різних фондів залежно від результатів виробничо-господарської діяльності.

Матеріальне стимулювання працівників підприємства — це чинні на підприємстві форми та системи оплати праці, системи преміювання за відповідні показники роботи. Головна проблема, яка може тут виникати, це — проблема правильного вибору мети, форм та методів стимулювання. Матеріальна зацікавленість працівників підприємства повинна охоплювати три обов’язкові елементи:

а) особисту матеріальну зацікавленість кожного працівника в результатах роботи підприємства, що виражається у формі створення відповідних фондів забезпечення;

б) особисту матеріальну зацікавленість кожного працівника в розвитку підприємства, тобто в поліпшенні результатів роботи в майбутньому. Це проявляється в розподілі тієї частини продукту, яка відокремлюється у формі фонду розвитку виробництва;

в) колективну матеріальну зацікавленість працівників підприємства в розвитку виробництва, що проявляється у використанні продукту для суспільства з метою розвитку виробництва.

Дослідження та виявлення закономірностей управління стосовно керованої та керуючої систем, окремих функцій управління є однією з найважливіших завдань науки управління.