Питання для розгляду та обговорення

1. Яке місце займають методи управління в загальній системі управління підприємством?

2. Дайте загальну класифікацію методів управління та поясніть основний принцип виділення окремих груп.

3. Що складає основу адміністративних методів управління?

4. Дайте детальну характеристику організаційних методів управління та покажіть умови їх використання.

5. Дайте детальну характеристику розпорядницьких методів управління та окресліть сферу їх використання.

6. В чому суть правових методів управління та які особливості їх використання?

7. Покажіть місце економічних методів управління та дайте їх загальну характеристику.

8. Розкрийте суть планування як методу управління виробництвом.

9. Чому техніко-економічний аналіз відноситься до економічних методів управління?

10. В чому проявляється специфіка економічного стимулювання як економічного методу управління?

11. Яке місце займає матеріальне стимулювання працівників в системі управління виробництвом?

12. Дайте характеристику систем ціноутворення та покажіть їх місце в управлінні.

13. Чим пояснити необхідність використання соціологічних методів управління?

14. Дайте детальну характеристику та покажіть умови використання методів соціального впливу.

15. В чому особливості використання морального стимулювання як методу управління?

16. Розкрийте суть методів переконання та умов їх використання.

17. В чому суть методів соціальної мотивації? В чому вони проявляються на підприємстві?

18. Дайте детальну характеристику соціально-психологічних типів керівництва та покажіть умови їх використання.

19. На прикладі конкретного підприємства розкрийте суть методу побудови дерева цілей.

20. На прикладі конкретного підприємства розкрийте суть методу наскрізних показників при вирішенні проблеми координації.

21. Розкрийте проблему поєднання економічних та адміністративних методів управління.

Глава 5 управлінські рішення

Ключові слова: доктрина, компетентність, інформативність, рішення, обгрунтування, процедура, контроль, моделювання, концепція, ефективність, оптимальність, альтернатива.

5.1 Значення та природа управлінських рішень

Інструментом реалізації будь-якої управлінської функції є рішення, яке приймається на підставі обміну відповідною інформацією.

Рішення — це вибрана альтернатива, яка забезпечує досягнення поставленої цілі з максимальною ефективністю. Діяльність менеджера пов’язана насамперед з необхідністю прийняття рішень, формування цілей, пошуку шляхів їх досягнення та належною відповідальністю за якість і результативність прийнятих рішень.

Саме поняття рішення трактується як процес, як акт вибору і як результат вибору. Рішення як процес характеризується тим, що він протікає в часі, реалізується в декілька етапів: етап підготовки, етап прийняття та етап реалізації.

Етап прийняття рішення — це процес вибору оптимального варіанту вирішення певної проблеми, що здійснюється однією або кількома особами за допомогою певних правил. Рішення як результат вибору являє собою відповідний документ (наказ, розпорядження, постанова і т.п.), який є наказом до дії.

Рішення є одним з видів розумової діяльності та проявом волі людини, що його приймає. В цьому аспекті рішення характеризують такі ознаки:

можливість вибору із багатьох альтернативних варіантів; якщо немає альтернатив, то немає ніякого вибору, отже, немає і рішення;

вибір повинен бути свідомим, бо імпульсивна дія не є рішенням;

наявність цілі, бо безцільовий вибір не може розглядатися як рішення;

необхідність вольового акту менеджера при виборі рішення, бо менеджер формує рішення через боротьбу мотивів та думок;

вибір повинен завершуватись дією щодо реалізації рішення.

В теорії рішень виділяють ще одну важливу рису управлінських рішень — його директивно-обов’язковий характер, що автоматично викликає відповідні дії керованої системи щодо здійснення отриманих директивів, команд відповідно до чинних моральних, економічних та інших стимулів, а в технічних системах — на підставі технічної взаємозалежності керуючої та керованої систем.

Управлінське рішення характеризується активною, організуючою, творчою роллю, оскільки реалізація рішень означає реальний перехід керованої системи в новий якісний стан. У зв’язку з цим, трактуючи рішення щодо складності вибору однієї з множини можливих дій, виділяють таку важливу рису, як суттєвість та змістовність.

Найбільш яскравою рисою рішення є реалізація проблеми цілеспрямованості, що властиво процесу управління загалом. Чим точніше вибрана мета, тим ефективнішим буде результат.

Всякий вибір серед можливих варіантів вже є рішенням. Цей вибір здійснюється за відповідними критеріями щодо визначення проблеми, аналізу варіантів її рішення, формування мети прийняття рішення. На підставі сказаного можна зробити висновок про те, що однією з ознак управлінського рішення є визначення системи засобів реалізації накресленого завдання досягнення мети та осіб, відповідальних за дії та строки виконання рішення.

Важливою властивістю рішень є наявність системи правил, що визначають порядок розробки, обговорення, прийняття рішення, введення його в дію, внесення можливих змін, доповнень або його скасування.

Рішення складають серцевину всякої свідомої, організованої діяльності людей. Особливо це стосується рішень у сфері управління.

Процес управління — це властивість кожної системи. В цьому процесі проявляються такі загальні елементи, як суб’єкти та об’єкти управління, взаємозв’язки між ними та соціальне середовище. В своїй сукупності вони утворюють динамічну систему, яка складається з двох основних частин — керуючої та керованої. Управлінська команда спонукає систему перебудовуватись в заданому напрямку. Отже управління — це безперервний процес щодо досягнення поставленої мети.

Постановка завдань та визначення засобів їх досягнення притаманні управлінському рішенню, яке в цьому відношенні є вихідним пунктом руху до поставленої мети. Управлінський процес починається з управлінського рішення як необхідної вольової дії щодо вибору мети та засобів її досягнення.

Таким чином, управлінське рішення є соціальним актом, що підготовлений на підставі варіантного аналізу та оцінки і прийнятий в установленому порядку. Цей акт носить директивний характер, містить в собі постановку цілей, обгрунтування засобів їх досягнення та організовує практичну діяльність об’єктів і суб’єктів управління.

Зміст і форма рішень нерозривно пов’язані між собою. Менеджер будь-якого рівня в будь-якій організації повинен вміти правильно і точно приймати рішення, діяти раціонально на базі системного підходу та високого рівня наукового обгрунтування, розуміти органічний взаємозв’язок рішення з процесом управління.

Процес прийняття рішення має велике практичне значення. Від правильності прийнятого рішення залежить не тільки виживання організації загалом, але й розмір оплати кожного працівника. Якість рішень менеджерської служби визначається ефективністю діяльності організації, впливає на продуктивність її діяльності. Саме тому діяльність керівництва організації та всієї менеджерської служби оцінюється та стимулюється за результатами прийнятих ними рішень.

Рішення — це засоби, за допомогою яких менеджер намагається досягти бажаного результату. Вони відображають реакцію менеджера, а через нього і всієї організації на проблему, що виникла.

Кожне рішення є результатом процесу, котрий перебуває під впливом багатьох дій і потребує глибокого осмислення інформації, розважливості, інтелекту, творчого підходу до підготовки подальших дій щодо досягнення поставленої мети.

В системі рішень чітко проявляються загальні ознаки та особливості окремих видів рішень. Види управлінських рішень та їх цілі визначають і різні способи їх підготовки і прийняття, джерела і структуру інформації та особливості реалізації. Тому проблема класифікації рішень має важливе теоретичне і практичне значення, вона дає можливість визначити тенденції розвитку комплексу рішень та окремих їх різновидів, динаміку співвідношення їх між собою.

Види рішень прийнято класифікувати за такими ознаками:

а) за об’єктом рішення:

— орієнтовані на мету або засоби;

— структурні або процесуальні (ситуаційні);

б) за надійністю інформації:

— побудовані на надійній вихідній інформації;

— побудовані на ризику та ненадійних фактах;

в) за строками дії наслідків:

— довгострокові;

— середньострокові;

— короткострокові;

г) за зв’язками з домінуючою ієрархією:

— стратегічні;

— тактичні;

— оперативні;

д) за частотою повторення:

— одноразові (випадкові);

— повторні (рутинні);

е) за характером прийняття рішення:

— об’єднані;

— ті, що приймаються послідовно;

ж) за повнотою охоплення:

— загальні для всієї організації;

— вузькоспеціалізовані;

з) за числом рішень:

— статичні і динамічні;

— одноступеневі та багатоступеневі;

і) за організаційним розподілом:

— централізовані;

— децентралізовані;

к) за способом мислення:

— дискусивні (обмірковані);

— інтуїтивні (спонтанні);

л) за можливістю програмування:

— програмовані;

— непрограмовані;

м) за зміною даних:

— жорсткі;

— гнучкі;

о) за незалежністю:

— автономні;

— доповнюючі один одного;

п) за структурою:

— прості;

— складні;

— дуже складні.

Управлінські рішення стосуються стану та розвитку об’єкта управління загалом і зорієнтовані насамперед на:

координацію діяльності провідних виробничих підрозділів;

визначення політики об’єкта на тривалу перспективу;

реалізацію інноваційних процесів;

нейтралізацію можливих ускладнень, конфліктних ситуацій при реалізації виробничого процесу;

комерційні заходи виняткової виробничої важливості;

комплектацію менеджерської служби висококваліфікованими спеціалістами та інше.

Реалізація провідних напрямків діяльності організації досягається через виконання рішень, типових для відповідних функцій управління. В таблиці 5.1 показано орієнтовний зміст рішень, що стосується окремих функцій управління.

Різні науки і в минулому, і сьогодні досліджували окремі проблеми, що пов’язані з рішеннями. В юридичній науці досить грунтовно опрацьовані питання природи, ознак і класифікації правових актів, в тому числі актів управління; в економічній науці — проблеми ефективності господарських рішень; в математиці та кібернетиці — методи моделювання рішень. Є ряд наукових розробок, що стосуються соціально-психологічних сторін рішень. Але такого однобокого підходу до проблеми управлінських рішень недостатньо.

Комплексний облік і використання різних об’єктивних закономірностей можливий лише в умовах застосування методів різних наук. Ні економічна, ні правова, ні технічна наука окремо не може своїми специфічними засобами забезпечити пізнання явищ і процесів.

Характерною ознакою сучасного стану розвитку є всебічне “проникнення” методів одних наук в сферу інших. Наприклад, застосування математичних та статистичних методів в соціальному управлінні. З’являється можливість точніше відобразити в кількісному відношенні деякі характеристики соціальних явищ. Подальший розвиток науки управління дає можливість ширше використовувати такі кількісні методи як структурно-функціональний аналіз, дослідження операцій, включаючи математичне моделювання, теорію ігор, теорію масового обслуговування в управлінському процесі, при прийнятті рішень, зокрема.

Таблиця 5.1 - Зміст типових рішень для окремих функцій управління

Функції управління	Зміст типових рішень
Планування	Визначення суті та специфіки діяльності організації. Розробка системи цілей організації. Визначення стратегії і тактики досягнення визначених цілей.
Організація	Структурування роботи організації. Розробка основних напрямків зміни структури організації з врахуванням змін зовнішнього середовища. Визначення доцільності укрупнення окремих підрозділів.
Регулювання	Забезпечення рівномірності роботи. Визначення темпів науково-технічного прогресу в діяльності фірми. Розробка заходів щодо удосконалення параметрів “входу” та “виходу” системи відповідно до вимог ринку. Розробка цінової політики фірми.
Координація	Узгодження роботи окремих структурних підрозділів, виконавців. Узгодження робочих планів та графіків. Забезпечення нормальної роботи в умовах розподілу праці та спеціалізації. Збереження стійкості системи. Зосередження сил та коштів на вирішенні головних питань.
Стимулювання	Визначення потреб виконавців та ступінь їх задоволення в процесі діяльності. Визначення основних напрямків підвищення рівня задоволенння роботою та продуктивністю виконавців. Визначення впливу факторів на задоволення роботою виконавців. Відбір та обгрунтування форм та методів стимулювання.
Контроль	Визначення показників вимірювання результатів роботи і частоти оцінки. Аналіз та оцінка досягнутих результатів та реалізації поставлених цілей. Розробка заходів щодо поліпшення діяльності організації.

В теорії рішень виділяють і юридичні, і організаційні, і економічні аспекти. Кожна з перерахованих наук вносить свій вклад в розробку та розвиток теорії рішень. Наукові основи прийняття і реалізації рішень включають відповідні розділи цих наук стосовно різних аспектів і типів рішень. Специфіка управлінських рішень вимагає врахування та відображення їх залежності від загального управлінського процесу та зв’язку з іншими його функціями, зв’язку з механізмом управління та суб’єктно-об’єктними відносинами і комплексної оцінки ролі рішень по стадіях розробки, прийняття та реалізації рішень.

В тісному зв’язку з наукою управління знаходиться теорія інформації та мистецтво прийняття рішення, тобто організаційних, інтелектуальних та психологічних здібностей людей. Механізм прийняття управлінських рішень пов’язаний також з посиленням ролі науки і техніки в управлінському процесі.

В роки другої світової війни в США зароджується теорія рішень, яка була пов’язана з методом дослідження операцій. Оптимальні рішення вибираються з великої кількості варіантів, котрі відображають взаємопов’язані фактори. Далі отримують широке застосування методи сіткового планування і управління, теорія ігор та ін. Поява нових теорій пов’язана із зміщенням центра ваги управління з технічних питань і безпосередньо виробничого процесу в бік планування та пошуку оптимальних рішень, раціоналізації виробництва.

Найбільш яскравим представником теорії рішень є Г.Саймон, який розробив її на основі сучасних досліджень в галузі економіки, математики та психології. На його думку, моделювання людської діяльності відкриває нові можливості для гнучкої та раціональної адаптації людей і організацій в умовах, що постійно змінюються. Цільність його концепції пояснюється чітким зв’язком таких елементів, як ціль, динамічність зовнішнього середовища, рівні організації, ієрархія осіб, вольовий момент, оцінка та вибір альтернативи, критерії вибору і оптимізації, моделювання.

Зусиллями англійських та американських дослідників в галузі управління теорія рішень набуває все більш завершеного характеру. Прийняття рішення в США розглядається як найважливіший синтетичний процес в управлінській діяльності, в якому виділяються два аспекти - зміст та процес рішення. Перший аспект означає кращий вибір із ряду альтернатив в умовах визначеності та невизначеності рішень. Другий аспект прийняття рішень — це процес, що складається із ряду етапів: визначення проблеми, її аналіз, формування можливих варіантів, прийняття та виконання рішень.

Теорія рішення включає такі елементи як стратегія і плани, фактичні ситуації, можливі передбачення, критерії приймання рішень та результати. Вона спрямована на створення логічності і всеохоплюючої концептуальної схеми, що грунтується на різних науках і фактах дійсності та на вирішенні технічних завдань.

Разом з тим слід визнати, що при прийнятті складних рішень діє багато факторів і взаємозв’язків, які досить важко відобразити в кількісній формі, і тому створення точних моделей таких рішень виявляється часто проблемою, яку розв’язати неможливо.

Концепція рішень, що запропонована Г.Саймоном, виявилась життєздатною. Визначаються нові сфери її застосування з урахуванням деяких уточнень щодо діагностики проблем з управлінських функцій, моделей рішень, дослідження операцій, теорії інформації, теорії систем та ін.

Теорія рішень формувалася спочатку стосовно до потреб військових організацій, потім охопила сферу ділових відносин та сферу державного управління. Ця теорія дала можливість залучити та сконцентрувати в сфері керівництва зусилля різних вчених і насамперед математиків, соціологів, психологів, економістів. Процес прийняття рішення став центральним пунктом будь-якого керівництва та показником можливостей людини, це провідний елемент управлінської праці.

Таким чином, управлінське рішення відіграє в сучасному суспільному житті важливу роль. Наукові основи рішення — це не тільки концепція щодо технології їх розробки та прийняття, а й політична доктрина, що відображає прогресивну послідовно демократичну роль управління в розвитку суспільства.