4.6 Соціально-психологічні типи керівництва

В стосунках з людьми використовують різноманітні прийоми. Часте використання тих чи інших прийомів формує певний тип керівництва, котрий певною мірою залежить від особистості керівника та від конкретної ситуації.

Розрізняють авторитарний (або одноособовий), демократичний (або колегіальний) та ліберальний (або дозволювальний) типи керівництва. В даному контексті ці терміни означають особливості виконання керівником своїх обов’язків при керівництві колективом в межах наданих йому повноважень.

При авторитарному (одноособовому) типі керівник “замикає” всі зв’язки на себе, а своїм підлеглим надає лише мінімум інформації. Він суворо контролює дії підлеглих, часто втручається в їх роботу, вимагаючи пунктуального дотримання даних ним настанов, залишаючи для співробітників тільки невелику можливість для виявлення самостійності та ініціативи.

Такі методи управління опираються на формальну структуру колективу, на жорстку фіксовану систему прав та обов’язків працівників.

Позитивним в авторитарному типі керівництва є централізація впливів на колектив. Тому при авторитарному типі керівництва легко досягається оперативність впливів. Але даний тип не стимулює ініціативу підлеглих. Головним недоліком такого керівництва є можлива незадоволеність працівників, котрі можуть зробити висновок, що їх творчі сили не знаходять застосування.

Використання керівниками авторитарних прийомів є виправданим за певних об’єктивних обставин: незадовільна дисципліна та порядок в колективі; запущеність в роботі щодо удосконалення управління; наявність вузьких місць і т.п. Разом з тим існують і суб’єктивні фактори, що спонукають деяких керівників звертатись саме до цього прийому. Насамперед це особисті якості керівників, що змінюються дуже важко. Це пов’язано з тим, що при тривалому використанні авторитарного типу керівництва у людини виробляються авторитарні риси характеру, і такий керівник прагне до самовладдя навіть тоді, коли в цьому ніякої необхідності немає. Такий керівник нав’язує свою думку іншим, намагається особисто вирішувати питання, підбирає собі заступників не за діловими якостями, а за бажанням мати безвідмовних виконавців і, навіть маючи таких заступників, не передає їм належних повноважень. В результаті між керівником та виконавцями виникає психологічний бар’єр.

При демократичному (колегіальному) типі керівництва до розробки та прийняття рішень широко залучаються члени колективу, найповніше використовуються колективні форми обговорення, узгодження та контролю.

Керівник частину своїх повноважень делегує співробітникам. Сам він вирішує найскладніші та найважливіші питання, а співробітникам передає менш складні. При цьому вони одержують від керівника достатньо інформації, щоб бачити перспективи своєї роботи.

Перевага демократичного типу керівництва — сприятливі умови для ініціативи співробітників та їх задоволеність роботою. Але й демократичний стиль має свої недоліки. Він непридатний, коли немає часу для дискусій та обговорень, коли потрібне швидке одноособове рішення.

Демократичний тип керівництва застосовують переважно ті керівники, котрі надають великого значення розвитку особистої ділової ініціативи своїх співробітників. В таких випадках відповідальні рішення приймаються колективно у формі виробничих нарад на чолі з керівником і оформляються відповідним розпорядницьким документом. Керівник демократичного типу не вникає в деталі роботи співробітників, не проявляє дріб’язкової опіки та контролю, надає можливість для прояву самостійності, але ніколи не йде у них на поводу.

Виділяють також ліберальний тип керівництва, який характеризується мінімальним втручанням керівника в діяльність колективу. Керівник виступає в даному випадку в ролі посередника при здійсненні контактів між своїм та іншими колективами, забезпечує підлеглих інформацією та матеріалами, необхідними для виконання роботи.

Ліберальний тип керівництва може використовуватися тільки в тих випадках, коли цілі точно визначені і робота підлеглих має індивідуалізований творчий характер. Вони самостійно планують та організовують свою діяльність, звертаючись за допомогою та вказівками до керівника тільки в необхідних випадках. Керівник виконує роль контролера та стимулятора роботи підлеглих. Даний тип керівника найчастіше використовується в науково-дослідницьких організаціях, де потрібна висока творча активність та значна самостійність. У виробничих умовах він практично неприйнятний.

Наведена характеристика типів керівництва не вичерпує їх різноманітності. Спеціалісти виділяють, наприклад, адміністративний (організаційний) та соціально-психологічний типи керівництва.

При адміністративному типі керівники орієнтовані головним чином на формальні обов’язки підлеглого, на організацію дисципліни та контролю, вони зосереджують головну увагу на виконанні адміністративних функцій. На думку таких керівників, переважна більшість людей потребує чітких вказівок, надає перевагу не самостійній роботі, а під чиїмось керівництвом. Такі керівники орієнтуються на формальні взаємовідносини.

При соціально-психологічному типі керівники враховують насамперед особисті якості працівника та широко використовують індивідуальний підхід.

Залежно від особливостей особистості керівника та організаційних форм його роботи з людьми можна виділити й інші типи керівництва.

Дистанційний тип. Керівник вважає за краще не зближуватись з підлеглими, вважає, що цим він втрачає свій посадовий авторитет.

Контактний тип. Керівник надає перевагу тісному зближенню з підлеглими, створенню згуртованого колективу, вважаючи це найважливішою передумовою успішного керівництва.

Цілеформуючий тип. Керівник вважає кращим засобом мобілізації енергії членів колективу постановку перед ними великих, складних та відповідальних завдань, які відкривають перед кожним підлеглим відповідну перспективу досягнення як своїх особистих, так і колективних (загальних) цілей.

Делегуючий тип. Керівник надає співробітникам широку ініціативу та самостійність в роботі. Він делегує свої повноваження підлеглим, але вирішення кардинальних питань вважає своїм одноособовим правом та обов’язком.

На практиці в чистому виді рідко зустрічається той чи інший тип керівництва. Найчастіше використовується комбінація типів керівництва, яка формується стихійно або свідомо створюється керівником з метою використання всіх позитивних сторін того чи іншого типу керівництва та послаблення, нейтралізації їх негативних сторін. При формуванні типу керівництва слід мати на увазі, що авторитарний тип може бути виправданий тільки як тимчасовий захід, наприклад, коли в колективі в даний момент відсутні умови для обговорення певних проблем. Це пов’язано з тим, що тривале використання авторитарного типу може призвести до негативних наслідків, з його допомогою трудно сформувати дружний працездатний колектив.