Питання для розгляду та обговорення

1. В чому полягає функціональний зміст управління?

2. Розкрийте зміст функції планування та покажіть її місце в системі управління.

3. Як пов’язані функції планування та функції організації? В чому суть функції організації?

4. Яке місце в управлінні займає функція регулювання виробництва?

5. Розкрийте зміст функції координування та покажіть її місце в системі управління.

6. В чому Ви бачите особливості функції контролю?

7. Розкрийте зміст інженерно-технічних функцій і покажіть її особливості в нафтогазовому комплексі.

8. Технологічні функції та їх місце в системі управління виробництвом.

9. Розкрийте склад та зміст функцій забезпечення та покажіть їх роль в системі виробництва.

10. В чому полягає функція управління науково-технічним прогресом?

11. Розкрийте зміст та покажіть місце функції маркетингу в системі управління підприємством.

Глава 4 методи управління

Ключові слова: метод, функція, мотивація, стимулювання, координація, моральне стимулювання, соціальна група, трудовий колектив, автократизм.

4.1 Значення методів в системі управління виробництвом

Кожне підприємство чи фірма являє собою поєднання різних виробництв, цехів, дільниць та інших підрозділів, причому такий поділ можна довести до окремої бригади, навіть робітника. Кожний з таких підрозділів, будучи складовою частиною підприємства в цілому, має одночасно певну автономність і самостійність. Це означає, що кожний з названих елементів загальної виробничої структури має свої цілі, свої реальні можливості досягнення їх, приймає рішення щодо їх реалізації певною мірою також самостійно. Ці процеси є природними в будь-якій системі і вимагають певного керуючого впливу — координації, щоб ця автономність не переросла в сепаратизм, а деяка самостійність окремих ланок не призвела б до розпаду всієї системи. Таким чином, координація діяльності окремих підрозділів та виконавців є однією з важливих функцій методів управління. Тільки в таких умовах підприємство як єдина сукупність різних виробничих підрозділів може забезпечити вищу ефективність порівняно з організацією, де кожний підрозділ є маленьким самостійним підприємством.

Координація діяльності окремих підрозділів підприємства це, насамперед, вибір напрямків використання обмежених ресурсів для максимального задоволення потреб. Ця проблема вирішується на різних рівнях по-різному: на рівні народного господарства — за рахунок дії ринкових законів, а на рівні підприємства — за рахунок механізму ієрархії.

Ринки — це важливий, але не єдиний засіб здійснення економічної координації. В ієрархічній системі порядок встановлюється за допомогою директив, направлених керівниками своїм підлеглим. Замість цін діють інструкції, правила, а також рішення, що приймаються на основі обробки вхідної інформації. Слід однак зазначити, що комерційні фірми та урядові заклади хоч і організовані внутрішньо як ієрархія, взаємодіють один з одним на ринках. Таким чином, ринки та ієрархія відіграють взаємодоповнюючі ролі в здійсненні економічної координації. Однак таке взаємодоповнення здійснюється не автоматично, не гармонійно. І ринковий порядок, і ієрархічна система мають свої позитивні та негативні сторони. В кожний конкретний момент часу, в кожному конкретному випадку, протистояння цих двох систем економічної координації виступає як проблема вибору раціонального розміру підприємства чи фірми. Переваги укрупнення та концентрації промислового виробництва відомі, але тут варто наголосити, що ці переваги можуть бути реалізовані тільки за умови ефективного здійснення функції координації окремих ланок, котра базується на відповідних методах впливу як на колективи окремих підрозділів, так і на окремих людей. Завдання полягає в тому, щоб в певних ситуаціях “заставити” людей поступати та діяти не так, як вони хочуть, виходячи із своїх оцінок ситуації, а так, як цього вимагають загальні інтереси.

Координація діяльності окремих підрозділів та людей, незважаючи на всю її важливість, не єдина сфера використання прямих методів впливу на працівника з боку керуючої системи. Іншою такою сферою, що має самостійне значення, є проблема стимулювання. Практичне значення його пов’язане з тим, що на показники ефективності виробництва істотно впливають ряд факторів, що важко піддаються кількісній оцінці, зокрема, настрій людини, його відношення до роботи та мотиви, що лежать в основі всієї його діяльності. В кожному конкретному випадку певний мотив формується як сумарна складова або вектор від взаємодії багатьох різноспрямованих факторів. На рис. 4.1 умовно показано “поле напруженості”, що утворюється різними факторами, взаємодія яких і створює лінію природної рівноваги. Від положення цієї лінії залежить, чи будуть формуватися мотиви в ефективній зоні чи в неефективній. З наведеної схеми можна зробити два важливих висновки: по-перше, поряд з факторами, що мають особистий внутрішній характер, на формування мотивів впливають фактори, що допускають певною мірою зовнішній вплив. Це означає, що є принципова можливість цілеспрямовано впливати на цей процес ззовні і, значить, керувати ним. По-друге, якщо з якихось причин зменшується сила впливу позитивних факторів, то лінія рівнодіючих факторів автоматично зменшується в область неефективної мотивації.

Це означає, що коли немає постійної підтримки позитивних факторів, то негативні фактори за певних умов будуть переважати, і загальна ефективність діяльності людини знизиться. Іншими словами, стимулювання з боку керівництва повинно бути не разовим заходом, а безперервним процесом.

Такий цілеспрямований вплив на формування мотивів поведінки людини є другою важливою функцією методів управління.

Методи управління людьми та колективами вирішують щонайменше два важливих питання: координацію роботи окремих підрозділів та виконавців в єдиній системі підприємства, а з другого боку, безперервний вплив забезпечує найповнішу віддачу, найбільшу ефективність діяльності як окремого працівника, так і колективу взагалі. Практичне вирішення цих завдань залежить від взаємовідносин, що складаються між керівником та підлеглим, від вміння керівника використовувати свою владу, можливість впливати на поведінку інших. Із поняттям “влада” не слід плутати поняття “повноваження”, що означає право використовувати ресурси підприємства для виконання певних завдань. Повноваження, таким чином, є основою влади формального керівника.

В умовах підприємства влада частково визначається ієрархією. При цьому сила влади визначається не тільки рівнем формальних повноважень керівника відповідного рівня, але й ступенем залежності від нього інших осіб. Чим більша така залежність, тим більше влади. Однак в певних ситуаціях підлеглі можуть мати владу над керівником, тому що керівник залежить від них в таких питаннях, як інформація, необхідна для прийняття рішення, неформальні контакти з людьми, вплив на своїх колег тощо. У зв’язку з цим ефективний керівник старається підтримувати розумний баланс влади: достатній для забезпечення досягнення цілей, але такий, що не викличе у підлеглих непокірності.