План
Введення…………………………………………………………………………..3
Життя. Перелом у поглядах Канта…………………………………………...5
«Докритичний період» творчості……………………………………………6
«Критичний період» творчості. Безсмертні ідеї «Критики чистого розуму»……………………………………………………………………….9
Трансцендентальна логіка. Розподіл знання по Канту…………………..11
Агностицизм Канта…………………………………………………………14
Антиномії…………………………………………………………………….17
Етичне вчення Канта………………………………………………………..19
Висновок………………………………………………………………………..21
Список використаної літератури…………………………………………...23
Введення
Німецька філософія кінця XVIII - першої третини XIX ст., Представлена іменами Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Фейєрбаха, заслужено іменується класичною. Вона знаменує собою важливий етап в історії світової філософської думки. У ній знайшли своє продовження прогресивні ідеї філософії Нового часу - віра в могутність розуму, гуманізм, невідчужувані права особистості. Тут знайшли своє відображення як основні риси епохи становлення нового, капіталістичного ладу, так і конкретно-історичні особливості, властиві тогочасній Німеччині. З часу Реформації і до кінця XVIII століття Німеччина не являла собою єдиного економічного цілого, капіталістичний ринок перебував у процесі становлення. Не уявляла вона і єдиного політичного цілого, адже країна була розділена майже на 300 самостійних держав. Зазначені обставини не могли не знайти свого відображення в німецькій філософії того часу, визначаючи її двоїстий, компромісний, часом суперечливий характер. Саме компроміс між прагненням до нового і спробами утримати вже віджиле, відомий консерватизм знаходить своє філософське обгрунтування в роботах Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля і Фейєрбаха.
Важливу роль у формуванні німецької філософії зіграли досягнення природознавства і суспільних наук: стали розвиватися фізика і хімія, просунулося вперед вивчення органічної природи. Відкриття в галузі математики, що дозволили зрозуміти процеси в їх точному кількісному вираженні, навчання Ламарка про обумовленість розвитку організму навколишнім середовищем, астрономічні, геологічні, ембріологічні теорії, а також теорії розвитку людського суспільства - все це з усією гостротою і неминучістю висувало на перший план ідею розвитку як теорію і метод пізнання дійсності.
Одним з найбільших розумів людства, основоположником класичного німецького ідеалізму, що відродили ідеї діалектики, був І. Кант (1724-1804). Не тільки у філософії, але і в науці Кант був глибоким, проникливим мислителем. Розроблена ним концепція походження Сонячної системи з гігантської газової туманності дотепер є однією з фундаментальних ідей в астрономії. Своїми природничо роботами Кант, за словами Енгельса, пробив пролом у метафізичному поясненні природи: він зробив спробу прикласти принципи сучасного йому природознавства не тільки до будови Всесвіту, але до історії її виникнення та розвитку. Він, крім того, висунув ідею розподілу тварин по порядку їх можливого походження, а також ідею про природне походження людських рас. У перший період своєї творчості у знаменитій космогонічної гіпотези Кант обгрунтовував діалектичний погляд на Всесвіт (гіпотеза Канта-Лапласа), а в критичний період розробляв принципи теоретичного і практичного пізнання, досліджуючи розум як вищу пізнавальну здатність («Критика чистого розуму»). Грунтуючись на апріорістском підході до істини, він поширив його не тільки на інтелект, а й на чуттєвість, зрозумівши, що у пізнання є два джерела: емпіричний і апріорний, що відповідають двом основним стовбурах людського пізнання: чуттєвого і раціонального (інтелектуального). Однією з найважливіших завдань філософії Кант вважав розуміння сутності моральності (наявності «доброї волі»), морального закону всередині людини. Етика Канта-це етика боргу («Критика практичного розуму», «Метафізика вдач»). Головною ж проблемою всієї філософії Канта була проблема людини, а сполучною ланкою між гносеологією і етикою виступало естетичне вчення-естетична здатність судження («Критика здатності судження»), де основними категоріями були прекрасне і піднесене.