• Відновив право призначати Генеральну старшину та полковників;

• Зменшив кількість росіян в українській адміністрації; і зменшення російських полків – 6;

• Київ, Запоріжжя – під владою гетьмана;

• 1734 Р. –домігся дозволу заснувати Нову січ на річці Підпільній.

• Вдалося поліпшити матеріальне становище Києво – Могилянської;

Отже, багатогранна й наполеглива діяльність Д. Апостола була спрямована на впорядкування

внутрішнього життя Гетьманщини.

Після смерті Д. Апостола гетьмана не обирали з 1734 по 1750 р. – Правління гетьманського уряду, що складалося з шести осіб: 3 козацькі і 3 російські представники, вся повнота влади належала російському князю О. Шаховському. Він мав таємний наказ: переконати українців, що всі проблеми залежали від недбалих гетьманів і заохочував російсько – українські шлюби ; * утворення і дії Таємної канцелярії – доноси, тортури, заслання; 1735 р. – скоротили реєстр козацького війська: * лівобережне козацтво поділене на 2 частини: заможних – виборних козаків та збіднілих тобто підпомічників, які не могли забезпечити себе під час походу зброєю та провіантом, вилучалися з реєстру.

Тимчасове відновлення гетьманського правління. Гетьман К. Розумовський (1750 – 1764 р.)

К. Розумовський – син городового козака, молодший брат Олексія Розумовського – чоловіка Єлизавети Петрівни, що прийшла на престол 1741 р. Одержав хорошу освіту під опікою найкращих педагогів та вихователів, а потім за кордоном: в Німеччині, Франції, Італії. В 1745 р. повертається і зразу одержує титул графа.

1746 р. у 18 річному віці призначений президентом Російської академії наук.

1744 р. козацька старшина під час перебування імператриці в Києві звернулася з проханням дозволити вибори гетьмана, конкретних обіцянок вона не дала, але і не заперечила.

1750 р. був призначений гетьманом 22- річний К. Розумовський. 22.02.1750-церемонія в Глухові – нічого спільного з виборами. 5.06.1750 р. – царським указом імператриця затвердили його на гетьманському уряді.

Причини відновлення гетьманства:

• Прагнення стабілізувати внутрішню ситуацію в імперії;

• Непевність зовнішнього становища: загроза нової війни з Туреччиною та Прусією.

Політичні та адміністративні зміни:

• Під владу гетьмана передано Запорізьку Січ та Київ;

• Зносини з Лівобережною Україною знову покладалися на Колегію іноземних справ;

• Без погодження з Москвою став призначати полковників та наділяти їх землею;

• Регулярно став скликати старшинську раду.

• Батурину повернуто статус столиці Гетьманщини, почалася відбудова Глухова;

• Без дозволу гетьмана заборонялося росіянам арештовувати українців;

• Розширив права і повноваження козацької старшини;

Самостійні дії гетьмана викликали незадоволення імператорського уряду. 1754 р. низка указів,

що обмежували дії гетьмана:

• Заборонено призначати полковників, міг пропонувати лише кандидатуру;

• Заборонено мати зовнішні відносини ;

• Подавати регулярні фінансові звіти та особливому контролю підлягала фінансова справа Гетьманщини;

• Ліквідовані митні кордони з Росією, що суттєво зменшило прибутки Гетьманщини;

• 1756 р. справи Гетьманщини знову переходили у відання Сенату.

Після даних заборон розпочався, ніби другий етап правління Розумовського спрямований на оновлення Гетьманщини. Поїздки по полках переконали в необхідності реформування адміністративних органів.

Судова реформа:

• У Генеральному суді 12 персон: 2 генеральні судді і 10 вибраних персон;

• Гетьман дозволив полковим канцеляріям звертатися прямо до Генерального суду, чим вивів з судочинства Генеральну канцелярію і зменшив цим кількість судових інституцій;

• На територіях полків утворювалося 2 земські та 2 підкоморських суди, також гродський суд;

(Підкоморські – земельні питання, земські – цивільні справи; гродські – кримінальні справи)

• Україну планувалося поділити на 20 судових повітів

Отже, гетьман прагнув перетворити Гетьманщину з військової на цивільну шляхетську державу.

Спроби інших реформ:

• Спроба встановлення спадкового гетьманства; ( на Старшинській раді 1763р. – складено чолобитну з 23 ст.)

• Реформи в армії: полки перетворенні в регулярні, козаків одягнуто в уніформу;

• Прагнення реформувати освіту: * відкрити 2 університети: один – Могилянка – оновлений за європейським зразком; другий – в Батурині;

Реформи викликали обурення нової імператриці Катерини ІІ (1761 померла Єлизавета; 7 місяців правив Петро ІІІ), яка прийшла після перевороту, в якому брав участь і Розумовський.

1764р. гетьманство було ліквідовано. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запоріжжям було створено Малоросійську колегію (другу) на чолі з її президентом і генерал – губернатором графом П. Рум”янцевим.

Висновок: скасування гетьманства стало початком вирішального наступу царату на українську автономію Катерина ІІ мала на меті не лише позбавити українські землі решток державності, а й знищити самобутню культуру, мову, перетворити українців на злиденних і ницих малоросів.

Малоросійська колегія друга (1764-1781)- проводила заходи направлені на остаточне знищення Гетьманщини:

• Ревізія земель, перепис населення; виведення ступеню заможності кожного господаря

• Заміна натурального податку грошовим;

• Ліквідовано Генеральну військову канцелярію, Генеральний військовий суд;

• Генеральна лічильна комісія, канцелярія артилерії підпорядковувалася Малоросійській колегії і перетворювалась на її департаменти.

• Обмежувалося право селян змінювати місце проживання ;

• Знищено полково – сотенний устрій ; Лівобережжя поділено на 3 намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород – Сіверське згодом (1781) перейменоване в Малоросійське генерал – губернаторство;

• Вводилися загальноросійські адміністративні і судові установи;

• На Слобожанщині козацькі полки реформовані (частина державні селяни, інші реорганізовані в регул)

• Старшина отримала військові ранги російської армії.

• 1783 р. - остаточне закріпачення селян;

• 1785 р. – українська шляхта урівнювалася у правах з російським дворянством;

Руйнування Запорозької Січі:

Російський уряд розпочав наступ на самобутній державний устрій Запоріжжя. Козацька держава не мала жодної перспективи не тільки для розвитку, а навіть для збереженості в складі Російської монархії.

Причини нищення Російською імперією Запорозької республіки:

• Демократичний устрій Січі становив смертельну небезпеку існуванню освіченого деспотизму, тому був приречений на знищення;

• Побоювання царизму про можливий союз Козацької республіки з Кримським ханством проти Росії;

• Небажання мати біля себе державне утворення, яке проводить непередбачену зовнішню політику, яке відкрито демонструє небажання втратити свою незалежність;

• Недоцільність існування на шляху Росії до Чорноморських портів державного утворення з власною митною системою;

• Зазіхання на багатющі чорноземи Запорожжя його надра і тваринний світ;

• Загроза перетворення Січі на центр визвольного руху всього українського народу.

Відносно Січі уряд діяв відповідно за виробленою схемою: контроль, обмеження, послаблення, ліквідація.

• Контроль – контроль за формуванням вищих органів влади і через них впливати на життя козаків, ще в 1753р. уряд заборонив самостійно обирати кошового отамана

• Обмеження - наступ на державну територію і економічне становище Запорожжя: оточивши її адміністративно – територіальними та військовими округами (між Синюхою і Дніпром – Нову Сербію-1752, в районі Південної Полтавщини, Луганщину і Донеччину – Слов”яно – Сербію 1753р.) тут розміщувалися втікачі; частину Кальміуської паланки віддали Війську Донському) – спонукало відвойовувати власні землі;

• Послаблення – створення в 1764 р. губернії в Кременчуці: *призупинило потоки втікачів; * скорочення торгівлі сіллю запорожців та іншими товарами; *активізувалися наступи на козацькі володіння; Запорожжя опинилося як в мішку, залишилося затягнути зашморг, але в цей час розпочалася війна з Туреччиною і Росія вирішила використати козаків, що їй успішно вдалося: вправність, мужність та героїзм козаків викликав захоплення вищих чинів цариці і вони вступали почесними козаками в козацьке лицарство: Кутузов, Панін, Потьомкін; Турецький уряд капітулював: підписано Кючук – Кайнарджийський мир 1774р. –Росія одержала право вільної торгівлі на Чорному морі, а також території Причорномор”я і Приазов”я;

• Ліквідація – в таких умовах 23.04.1775 р. придворна рада ухвалила рішення про ліквідацію Запорожжя; *В червні регулярні війська під керівництвом П. Текелі просувалися на Січ не викликаючи навіть підозри у козаків, бо не могли навіть подумати про таке віроломство: * 4.06. непомітно зняли вартових; * захопили артилерію; флот, оточили фортецю; * старшинська рада вирішили не розпочинати кровопролиття і капітулювала; * після зачитання указу цариці –2 тис гарнізон склав зброю; * нападники зруйнували курені, вивезли артилерію; * вищу січову раду арештували і віддали до суду. Заслали в різні монастирі Калнишевського до Соловецького, суддю Головатого до Тобольська звідки вони і не вийшли.

Наслідки: Дехто із старшини зберегли свої володіння і дослужилися до офіцерських чинів; * землю роздали вельможам, край відійшов до Новоросійської та Азовської губерній; * Січ знищена, але січове товариство вижило: відійшли на Правобережжя, підвладні султану території. Така ситуація не на жарт турбувала російський уряд, особливо при загостренні конфліктів з Туреччиною, тому їм дозволили утворити в 1788 р. Військо вірних козаків згодом перейменоване на Чорноморське козацьке військо. Де було збережено козацькі порядки, а устрій копіював запорізький.

Ліквідація полково-сотенного устрою Слобідської України.

Слобідська Україна повторювала устрій Лівобережної України. ЇЇ національна особливість у вигляді козацького війська і полково-сотенного устрою зазнавала централізаторського і русифікаторського тиску царизму.

• Царизм реорганізував козацькі полки на регулярні військові частини. Протягом 1763-64 р. Сумський, Охтирський, Харківський, Острозький та Ізюмський полки перетворені на гусарські регулярні на „добровільній основі”;

• 1765 р. уряд скасував полково – сотенний устрій Слобожанщини, а натомість створив Слобідсько – Українську губернію, яку реформовано в 1780 р. в Харківське намісництво;

• Адміністративні реформи супроводжували наступом на культуру, мову й національні традиції українців, котрі становили більшість населення Слобожанщини.

Скасування російським урядом військового та адміністративного устрою на Лівобережжі.

Скасування гетьманства не означало повної ліквідації атрибутів української державності. Ще зберігалися нижчі органи влади, адміністративний поділ, військо, фінансова і судова системи. Царський уряд і розпочав широкомасштабний наступ на ці залишки і це втілювала в життя Малоросійська колегія (складалася з 4 російських чиновників і 4 колишніх генеральних старшин на чолі з президентом Рум”янцевим)

Основне завдання Малоросійської колегії.

• Уніфікація місцевих органів влади і порядків з загальноросійськими

• Збільшення збирань в царську казну;

• Насильницька русифікація;

Заходи направлені на знищення військового та адміністративного устрою:

• Поглинула Генеральну військову канцелярію і підпорядкувала інші центральні органи своїм департаментам в тому числі і Генеральний військовий суд і Канцелярію малоросійського скарбу;

• Систему комісій Генеральної військ канц прилаштувала до російських установ;

• Велася уніфікація діловодства;

• Новостворені департаменти поставлені під контроль прокурора колегії;

• Колегія перейшла на російську геральдику;

• Військово-оперативне керівництво козацьким військом взяв на себе Рум”янцев;

• Канцелярія генеральної артилерії втратила право розпоряджатися виробництвом пороху;

• Була зроблена спроба на полковому рівні розмежувати військову та адміністративні влади, але це не вдалося тому спробували розмежувати компетенцію різних суб”єктів місцевої влади;

• Зрівняв в оплаті місцеве чиновництво з столичним;

• 1781 р. запроваджено поділ Лівобережжя на 3 намісництва: Чернігівське, Київське, Новгород – Сіверське, які ділилися на повіти - полково – адміністративний устрій перестав існувати;

• 1783 р. замість козацьких полків утворили 10 кавалерійських регулярних полків. Україна втратила свої збройні сили і була прирівняна до звичайної російської окраїни;

• 1796 р. - з Лівобережних намісництв утворено Малоросійську губернію з центром у Чернігові

Таким чином ми прослідкували процес знищення національної державності на Лівобережній Україні

Соціально-економічний та політичний розвиток Правобережної України у другій половині ХУІІІ ст..

1. Становище українського населення на Правобережжі:

• Релігійне гноблення: силоміць знищувалися православні єпархії - перетворювали їх в уніатські;Уніати також переслідувались: нав”язувалась польська мова, обряди наближали до католицьких.

• Соціальне гноблення: панщина від 2-6 днів; допікали орендатори; росло магнатське землеволодіння.

• Ліквідовано полковий устрій, знову фільварково-панщинне господарство та кріпацтво;

ІІ. Наслідок - гайдамацький рух (1734-1769 р.)

• 1734р. – повстання Верлана охопило Брацлав, Поділля, Волинь, Галицьку землі-придушене.

• 1750р. – гайдамацький рух Умань, Вінниця, Летичів, Корсунь до Галичини - остаточно не придушений;

• 1768р. - коліївщина (1766 р. – рішення сейму: шляхта, що захищала не католиків – вороги для корони! В конфлікт втрутилась Росія - 1768- урівнено всіх у правах – протест польської шляхти, тому утворили барську конфедерацію, яка проводили дуже жорстоку розправу над православними.

• Ідейні керівники: ігумен Мотронинського монастиря – Значко - Яворський, М. Залізняк;

• Розгортання руху: Від Холодного Яру, Черкаси, Сміла, Умань; перехід на бік повсталих. реєстровців на чолі з І. Гонтою.

• Розгром повстання: Допомога Росії, І. Гонта - закатований, М. Залізняк - до Сибіру

Висновок: показало глибоку кризу Речі Посполитої та безперспективність колоніальної політики.

ІІІ Опришківський рух-діяли в Прикарпатті, Галичині, Буковині, Закарпатті ( опришок-знищувач, порушник)

• О. Довбуш - 1738-1745 р.- маленькі загони, тісний зв”язок з місцевим населенням

• Найбідніші українці-основа загонів; мобільні;

• Послідовники: Орфенюк; Боярук – 1744 – 1754 р.;

• Опришківський рух тривав до ХІХ ст.

Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії у другій половині ХУІІІ ст.

Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство, в цей час земельна власність виступає гарантом незалежності, умовою надання привілеїв, тому і зрозуміло , що з втратою політичної незалежності старшина хотіла зберегти бодай економічну самостійність. Тогочасне старшинске володіння існувало у 2-х формах:

• Приватно – спадкова („вічне”, „спокійне”) для нього характерна незалежність від службового становища, бо виникло в процесі купівлі-продажу, обміну, дарування і зафіксовані у відповідних юридичних документах;

• Тимчасово – умовна „рангове”: землі видавалися за службу на певний строк або „до смерті”. Формально ці землі вважалися власністю війська Запорізького.(За Апостола всі землі були роздані тому межа між цими формами фактично стерлася).

Для зростання крупного земельного володіння були характерні риси:

• З метою контролю старшинських землеволодінь затверджено придбання землі лише за царським указом;

• Збільшення земельної власності російських поміщиків;

• Наступ на землі і права козацтва і селянства – „займанщина” вже не вважалася юридичною підставою для володіння земельними угіддями;

• Таке становище привело до примусового використання праці козаків, заборона козакам торгувати горілкою приводить до деградації козацького стану (торгівля – засіб для матеріального забезпечення);

• С елянству відробіткова рента сягає 5 і більше днів на тиждень, при збережені натуральної і грошової що переходить в закріпачення на Лівобережжі і Слобожанщині – 1783 р.

Розвиток сільського господарства супроводжувався рутинним станом техніки та екстенсивним станом господарювання, але виникли і прогресивні тенденції та процеси:

• Підвищення родючості грунтів шляхом підживлення та різних форм сівозміни;

• Зростання ролі зернового господарства;

• Збільшення асортименту с/г культур ( почали садити картоплю, кукурудзу, розширювати площі під тютюн і т. д.)

• Розширення площ садів, поява нових сортів, застосування щеплення дерев;

• Розвиток племінної та селекційної діяльності у тваринництві;

• Поглиблення спеціалізації різних регіонів (Лівобережжя і Слобожанщина –вирощення жита, Волинь – пшениці, Полісся – льону й картоплі)

• Зростання товарності сільського господарства.

Розвиток промисловості:

1. Провідні промисли: млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво;

2. Поступово формуються мануфактури(запровадження у виробничий процес водяного колеса)

3. Механізація праці використовується в мануфактурах, що виробляли залізо, папір, скло;

4. Централізовані мануфактури: текстильні, суконні;

5. Використання праці кріпаків, державних приписних селян, але ставка робилася на вільні руки;

Характерним було те, що все виробництво втягувалося в товарно-грошові відносини, тому зростає кількість базарів забезпечуючи зв”язок між містом і селом, стимулювали спеціалізацію, створювалися умови для формування національного ринку.

Отже, особливість усіх розкритих процесів полягає в тому, що все відбувалося в умовах бездержав”я, тому економічні процеси підпорядковувалися і розвивалися в інтересах іноземних держав, що супроводжувалося великими деформаціями і гальмуванням.

Російсько – турецькі війни другої половини ХУІІІ ст. та участь в них українських козаків.

Війна Дата	Причини Причини	Участь українських козаків./ Наслідки.
1768-1774	Невдоволення Туреччини і Кримського ханства намаганням Росії контролювати Чорномор-ське узбережжя; Бажання Росії захистити свої південні кордони від нападів Туреччини і Кримського ханства шляхом приєднання Чорноморського узбережжя.	Укр козаки прикривали кордони від Дніпра до Дону, обороняло фортецю Хотин; Активну участь взяли Запорожжя, Лівобере-жжя, Слобожанщину Не допустили прориву 100 тис тур. армії в глиб України. Ходили рейдами до Бендер і гирла Дунаю; Особливо відзначилася козацька Чорноморська флотилія, полк. Третяка – взяла на абордаж 11 ворожих суден. (Рос. уряд знищить Січ, привід – участь козаків у повстаннях) 1774 р. підписано Кючук-Кайнарджійський мир (Тур. капітулювала): Наслідки: Визнання незалежності Кримського ханства; Росії відійшли землі між Бугом і Дністром; Росія отримала фортеці Керч, Єнікале і землі до Куб; Свобода російським суднам в Чорному морі.
1776-1778	Втручання Росії у внут-рішні справи Кримського ханства; Проводила етнічні чистки – переселила у Приазов”я 32 тис.	Усунули від правління Девлета-Гірея і поста-вили вірного Шагін-Гірея; (після виведення рос військ - скинули) 1783 р. приєднали Крим до Російської імперії.
1787-1791	Прагнення Туреччини повернути втрачені землі і вплив на Чорноморсь-кому узбережжі. (під тиском знаті було оголошено війну Росії)	Активну участь взяло Чорноморське козацьке військо (сформоване при загрозі війни 1788 р., збережений козацький устрій: кош. Отаман Сидір Білий, писр-А.Головатий); 12,5 тис. чол –оборона Кінбурна, взяття Очакова, Березані 1789 р. 6 полків Чепіги, головатого та Де Рібаса оволоділи Хаджибеєм; Згодом козаки осіли окремою слобідкою на Перекопі і започаткували планомірну забудову Одеси. В штурмі Ізмаїла 1791 р. брало участь 6,3 тис козаків. 1791 р. підписаний Ясський мир. Туреччина визнала Крим володінням Росії; До Росії відійшли давні укр землі між ПД. Бугом і Дністром з Очаковим; Росія приєднувала все Чорноморське узбережжя Для державності України цей успіх нічого не дав, але він відкрив нові можливості соціально-економічного розвитку українських земель. На відвойованих територіях почали селитися козаки, але одночасно на ці землі почали претендувати рос. вельможі Рос уряд переселив козаків для захисту кордону на Кубань – утвор. Кубанське козацьке військо.