17. Погляди м.Драгоманова з питань культури.

М. Драгоманов у своїх наукових і літературно-критичних працях 1870-1890-х років («Література російська, великоруська, українська і галицька», 1873–1874; «Листи на Наддніпрянську Україну», 1893–1894; "Святкування роковин Шевченка в «руському обществі», 1873 та ін.) вимагав, щоб к-ра неодмінно керувалася принципами вірності правді життя, сягала проблемами та героями глибин суспільного життя.

Велике значення мала розробка Драгомановим концепції народності літератури. Він наголошував на історичності цієї категорії. Підтримуючи у творчості українських письменників справді народне, М.Драгоманов вів рішучу боротьбу проти псевдонародності, провінційності та обмеженості літератури.

Одним із перших в українському літературознавстві М.Драгоманов звернувся до аналізу романтизму як напряму в мистецтві, що в попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Цим самим було підготовлено передумови для реалізму, який став домінувати в українській літературі 2-ї половини XIX століття .Цікавою є сама концепція реалізму в естетиці М .Драгоманова, осердям якої є вимога об'єктивного змалювання життя. Досягнення реалізму в українській літературі вчений пов'язував з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, частково Юрія Федьковича. Займаючись порівняльним літературознавством, М. Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу.

Іван Франко писав: «В особі Драгоманова побачили ми, побачила Європа перший раз новий тип – свідомого європейця і не менш свідомого українця». Внаслідок урядових репресій 1875 року, був звільнений з Київського університету і був змушений емігрувати, і в 1876 році розпочинається Женевський період діяльності Драгоманова. 15 років, проведених у Женеві, він віддав справі європеїзації українського визвольного руху. У численних публікаціях та виступах Драгоманов знайомив світову громадськість з проблемами українства. Водночас, прагнучи зорієнтувати українську справу на взірці європейської культури, він гостро критикував земляків за провінційність у наукових та ідейних шуканнях. Перебуваючи в Женеві, Драгоманов за фінансової підтримки Київської громади започаткував видання першого українського політичного часопису «Громада» (з перервами виходив від кінця 1870-го до початку 1880-х pp.). На сторінках журналу Драгоманов розмірковував про способи розв'язання українських національних проблем. Дедалі частіше в своїх статтях він звертався до радикальних соціалістичних ідей. Зокрема, Драгоманов не приймав ідеї Української держави. Будь-яка держава, на його думку, була чимось зовнішнім, накинутим згори, не притаманним людині. Свій ідеал суспільного устрою український політик вбачав у добровільному об'єднанні гармонійно розвинених особистостей. Такі переконання змушували його спрямовувати український громадський рух на боротьбу за демократизацію та федералізацію у межах Російської імперії та Австро-Угорської монархії.

18. Масова і елітарна культура, проблема з взаємодії.

У сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура.

Масова культура(або маскультура, популярна культура) - це культура, популярна серед широких верств населення в даному суспільстві та переважно комерційно успішна, елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах(наприклад, у спорті та літературі) - контрастуючи з «елітарною культурою». Ознаками її є: зв'язок із засобами масової комунікації як головним каналом її поширення, її цінностями є цінності реального життєвого облаштування, комфортного, зручного життя, характерні сентиментальність, культивує тілесну насолоду, обжерливість, розпусту, користолюбство та пихатість, присутній ескепізм, тобто втеча у світ мрій і фантазій, створення ілюзій, вимислів, міфів, котрі знімають реальне життя, культивує видовищність і розважальність, не виражає вишуканих смаків, має меншу художню цінність, ніж елітарна культура, але в неї найширша аудиторія і вона є авторською. Елітарна культура - це культура, що ґрунтується на існуванні специфічних форм мистецтва, зрозумілих лише невеликій групі людей, які мають досить високий інтелектуальний рівень, відповідні духовні запити, особливу художню сприйнятливість. Формула елітарної культури – «мистецтво для мистецтва».

З 2 пол. ХХ ст. спостерігаються спроби зближення 2 культур. Яскравим прикладом такого роду творчості може служити твір італійського філософа й письменника У. Еко «Ім'я троянди», написаний в провокаційному для високої культури жанрі детективу. Автор спробував задовольнити сподівання всіх без винятку реципієнтів - від школярів і домогосподарок до професорів філософії. Той факт, що книга протрималася в списку бестселерів більше десятиліття, говорить про те, що йому це вдалося. Отже, людство вступило у нову культурну епоху, ім'я якої - Постмодернізм. Він намагається зняти проблему протистояння культур: елементи масової культури включаються в контекст елітарної і навпаки, і обидві вони поміщаються в іронічний контекст. Апофеозом культурологічного плюралізму Постмодерну стала відмова від ціннісних критеріїв біполярності, на кшталт культури та антикультури, «масової» культури та «елітарної» культури. Масова культура почала динамічно конверсувати, тим самим розчинюючись в елітарній культурі, і поступово стала складовою частиною Постмодерну. Наскільки вдасться Постмодернізму згладити крайності обох культур - покаже час(класика української літератури - «Енеїда» Котляревського була химерною, фантастичною, елітарною, маскультовою. Але зараз у межах свого жанру(бурлескно-травестійна поема) це є класика, тобто елітарне чтиво. До речі, стиль її досить-таки неоднорідний: класицизм, романтизм, реалізм. Отож, є ще один чинник - елітарна література створюється насамперед не тільки мізками, а й часом.У будь-якому випадку розглядати «елітарну» як синонім «якісної» літератури, «масової» як «поганої» просто не припустимо. Взагалі є просто хороші твори і звичайна писанина, неважливо розрахована вона на масового читача або на «елітарного». Щодо «масової» та «розважальної» доречним буде термін «популярна», він більш толерантний і не принижує таку літературу).

19. НТР, їх роль у розвитку сучасного етапу культури.

Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Науково-технічна революція - це революційні перетворення науки і техніки, які зумовлюють докорінні зміни у взаємодії людини і природи й у виробництві, що, у свою чергу, спричиняє перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, принципові зміни ролі людини в суспільному виробництві.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

– зміна змісту і характеру праці (збільшується частка творчих функцій, що веде до нівелювання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

– зростання частки висококваліфікованих робітників і спеціалістів;

– підвищення вимог до культурно-технологічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

– прискорення структурних змін у сфері людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї – у сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, активізацію міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси – можливість гармонійного розвитку особистості). Це полягає у звільненні мозку людини від нетворчої, механічної, рутинної роботи, у передачі значної частини такої роботи машинам з метою звільнити резерви мозку для творчої діяльності різних видів, у тому числі для переробки та використання інформації. Особистість починає виконуваті функції, які відповідають її природі, що забезпечує широкий простір для розвитку її сутнісних сил. Відтепер вирішальну роль відігрівають потреби людини у вільній і творчій праці, у власному вдосконаленні, виявленні талантів, у максимальному подовженні активного життя та ін.

– втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

– однією з найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базової освіти і додаткової. Остання має здійснюватися в основному шляхом постійної самостійної освіти.

Варто також згадати про нинішню перевагу масової культури. Виникненню масової культури сприяли якраз НТР та розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, кінематографу, телебачення. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії. З іншого боку це знизило її творчий потенціал і опошлило високу культуру. На думку експертів, масова культура постіндустріального суспільства поширилася, як «смертоносна пара, що душить народну культуру і загрожує цілісності мистецтва».