92. Видатні представники українського кіномистецтва. Поетичне кіно.

Однієї з відмітних рис культури XX в. є розширення сфер її впливу на людей через засоби масової комунікації, такі, як радіо, кіно, телебачення, що з'явилися продуктами науково-технічної революції. Їхнє значення в посиленні інформаційного обміну важко переоцінити. Серед видатних режисерів українського кіномистецтва можна виділити О.Довженка і С. Параджанова.

О. Довженко за своє творче життя поствив 14 ігрових ідокументальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва.

На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн називали "Землю" О. довженка - одним із 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

Вродовж 1926-1933 рр. Олександр Довженко працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. Одеська кінофабрика на той час була основною в республіці з випуску українських кінофільмів. Там з*явилися й перші фільми молодого кіномитця - кінокомедії "Вася-реформатор" та "Ягідка кохання".

Довженка називали поетом і водночас політиком кіно. Митця порівнювали з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. Його кінопоеми "Звенигора" (1928) та "Арсенал" (1929), кіноповість "Земля" (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа. Низку кіноповістей Довженка було екранізовано після його смерті : "Повість пулум*яних літ" (1944, 1961), "Поема про море" (1956, 1958), "Зачарована Десна" (1956, 1957).

Параджанов Сергій - визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР, лауреат Державної премії України ім. Шевченка. Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм «Тіні забутих предків» був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою «Вогняні коні») інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині.

Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

У 1965-68 роках Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестував проти масових політичних арештів в Україні. Неодноразово висловлювався за дотримання свободи слова у пресі. Зазнавши переслідувань і, намагаючись уникнути арешту, був змушений виїхати у Вірменію. Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми «Intermezzo» (за Коцюбинським), «Київські фрески», «Ікар», «Сповідь».

Дві останні роботи Сергія Йосиповича — документальний фільм, присвячений Піросмані, і художня картина «Ашик-Керіб».

Українське поетичне кіно виникло під час хрущовської «відлиги» і було специфічним напрямом в кінематографі, фільми якого відрізнялися особливою манерою побудови кадру, монтажу, настроєм, а, головне, – великою кількістю трактувань. Психологічні портрети героїв створювалися за допомогою специфічних операторських прийомів, багатого використання фольклорних мотивів, а соціальні та політичні катаклізми були лише блідим фоном для справжніх людських драм. Майстри поетичного кіно - Іван Драч (кіносценарист) та Леонід Осика (режисер фільму “Камінний хрест”). Олесь Санін відроджує поетичне кіно сьогодні (фільм “Мамай”).