85. Культура запорозького козацтва, її самобутні риси.

Усі відомості про життя та культуру запорозьких козаків можна черпати з літописань, де йшлося, головним чином, про війни та походи, громадське та культурне життя; і писали літописи самі козаки. Козацькі літописи є свідченням діяльності насамперед козацької верхівки, що, безумовно, позначалося на їхньому змісті. Але й широкі маси козацького народу, "козацька голота", не були німими. Крім того, що саме вони поставали головним творцем історії, вони ще залишили по собі й свої "історичні твори".

Не бракувало в Україні кінця XVII ст. і книжок. Незважаючи на воєнні лихоліття, в країні діяло 13 друкарень: із них дев'ять українських, три польських і одна єврейська. Письменники творили химерним бароковим стилем, користуючись штучною церковнослов'янською мовою, далекою від тогочасної розмовної. У творах світських авторів, навпаки, наявна тенденція користуватися народною мовою й порушувати конкретні питання.

Щодо церковного життя України за часів козаччини, то основу його складало православне християнство. Віра на Січі була єдиною, католики ж і особливо, уніати вважалися ворогами. Рушійною силою православного відродження України була стародавня Києво-Печерська лавра, матеріально підтримувана заможною козацькою верхівкою та багатими православними шляхтичами. Відчутний вплив позначився на розвитку мистецтва України, у тому числі й на народному живописі, що набув поширення у Запорожжі. Довгий час він розвивався в межах іконопису. Народні митці-іконописці потроху звільнялися від канонів візантійського іконопису; їхні ікони позначалися об'ємністю форм, застосуванням яскравих барв і головне — зображенням на іконах людей — сучасників іконописців. Поширилася в Україні традиція виконання ікон у стилі "Запорозької Покрови": там на іконах поруч із козаками зображалися також військові клейноди запорожців.

Світський живопис того часу відтворений у народних картинах із зображенням козака Мамая, які прикрашали тоді кожну селянську й козацьку хату. Кобза, яку тримав козак, символізувала народну історію та мрії, кінь — його волю, дуб — його могутність. Часто на цих картинах можна побачити спис із козацьким прапорцем, а також штоф та чарку. То були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ставився на місце поховання, штоф та чарка клалися в могилу, і нагадували вони про скороминучість життя та козацьку долю, адже загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.

У той же час поширюється так званий "книжковий портрет" — зображення засновників церков або людей, що надавали монастирям значну фінансову підтримку. У духовній культурі високого розвитку досягло хорове мистецтво. Упродовж багатьох віків національно-визвольної боротьби український народ поряд із піснями творив думи — героїчну, драматизовано й водночас просякнуту ліризмом поезію, що виконувалася під акомпанемент бандури, кобзи або ліри.

86. Значення творчості г. Сковороди.

Літературна спадщина Григорія Сковороди порівняно невелика. Вона представлена збіркою "Сад божественних пісень", куди увійшли 30 пісень, створених упродовж 1753-1785 років, кількох віршованих творів, перекладів та переспівів, переважно римських поетів, та збірки "Басни Харьковскіе". Найбільшу цінність становлять пісні та байки, написані прозою.

Ліричні вірші цієї збірки сповнені особистих переживань і морально-філософських роздумів поета. Хоча поет Сковорода спирався на досвід своїх попередників і продовжував їх традиції, він вніс багато нового, адже різноманітні за змістом і мотивами твори майже всі належать до ліричного жанру. Багата і щедра душа митця відкрита людям, він закликає їх до вдосконалення і самопізнання, славить розум, працьовитість, душевну чистоту.

Одним з найпопулярніших творів Г.С. Сковороди є вірш-пісня "Всякому городу нрав и права". Цей сатиричний твір став гнівною критикою верхівки тогочасного суспільства. Про його популярність свідчить той факт, що він увійшов у репертуар кобзарів і лірників.

В інших творах видатний мислитель багато уваги приділяє етико-педагогічним і моральним проблемам, одна з яких - ставлення людини до природи. У піснях тематично поєднаних між собою і близьких до народної поезії ("Ах, поля, поля зелені", "Ой ты, птичка жолтобоко"), автор пропагує ідеї гуманізму, любові до простої людини, наголошує на необхідності виховувати в людях правдоблюбство, чесність, працьовитість.

Свободі Г.С. Сковорода присвячує вірш "De libertate" (Про свободу), у якому вболіває за долю покріпаченого народу. Поет оспівує волю як найбільше благо людини.

Історичне значення творчості Г.С. Сковороди полягає в тому, що він порушив важливі соціальна проблеми, пропагуючи у своїх творах ідеї соціальної справедливості, демократизму і гуманізму. Творчості видатного філософа, письменника і просвітителя була визначним явищем в українській культурі. В історії української літератури Г.С. Сковорода лишається одним із перших ліричних поетів, байкарів і сатириків.

Ідея "сродної праці" - праці за нахилами - має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству. Гармонійний же розвиток людини полягає у "сродній" діяльності і свободі.