81. Петро Могила та його культурно-освітня діяльність.

П. Могила (1596 - 1647 рр.) походив з молдавського князівського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та в західно-європейських університетах. Брав участь у битві під Цецорою та Хотинській війні, проте відмовився від військової кар*єри і подався у православне духовенство. Своє життя він присвятив укріпленню і захисту православної церкви.

Основні етапи культурно-освітньої діяльності:

1. У віці 31 року став архімандритом Києво-Печерського монастиря. Перебуваючи на цій посаді, він навів лад у володіннях, оновив церкви та печери, повелів навчити неписьменних священників, власним коштом утримував богодільню для жебраків.

2. У 1631р., по смерті І. Борецького, стає опікуном Київського братства і відкриває Лаврську школу за типом колегій. Викладання відбувалось латинською та польською мовами; всього в школі навчалося понад 100 студентів. У 1632р. Київська братська і Лаврська школи об*єдналися в Києво-Печерську колегію під патронатом П. Могили. З часом колегія дістане назву Києво-Могилянської, а згодом стане академією.

3. За сприяння П. Могили відкрито колегії у Вінниці та Кременці, а також у Молдавій.

4. Розширив діяльність типографії Києво-Печерського монастиря, де видавалися україномовні церковні і полемічні твори.

5. У 1632р. П. Могила стає київським митрополитом. Надавав важливого значення моральним якостям духовенства, контролював дотримання церковних канонів під час богослужіння (навіть запровадив екзамени для священиків на знання їхніх обов*язків), боровся з порушеннями при призначенні на церковні посади.

6. Щорічно збирав церковні собори для вирішення нагальних церковних проблем; на собори запрошувались і представники світських кіл.

7. Відібрав в уніатської церкви та реставрував Софіївський собор, розкопав Десятинну церкву, зруйновану монголо-татарами в 1240р.

8. Під керівництвом П. Могили складено православний катехізис. (релігійна книга, що містить стислий виклад догматів християнської віри в запитаннях і відповідях)

9. За його сприяння в 1633р. польський уряд видав "Статті для заспокоєння руського народу".

Діяльність П. Могили сприяла зміцненню позицій православної церкви в суспільстві як об’єднавчого центру інтересів українців.

82. Романтизм та його особливості в Україні

Український романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—1828 роках творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827 році. Українські романтики мали декілька своїх осередків: У Харкові діяв Микола Костомаров; у Львові — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький (члени «Руської трійці»), Микола Устиянович; у Києві — члени «Кирило-Мефодіївського братства» Микола Костомаров (що переїздить з Харкова), Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак. Як і західноєвропейські романтики, українські митці зацікавлені національною історією та народною творчістю. Вони видають збірки народних пісень (Μ. Максимович, І. Срезневський, П. Лукашевич), літописи («Історія Русів»), праці з історії України (М. Костомаров).

Студії минулого, як зауважує Д. Чижевський, були «складовою частиною національного руху. З іншого боку, народна дійсність явилася романтикам надзвичайно повною, високоцінною та багатою. Не лише збирання етнографічного матеріалу, але й використання його в різних сферах культури — передусім у літературі — стало також завданням національним. Народ та історія — основні теми української романтики — разом з тим — основні проблеми національного руху».