4.Культура як об’єкт наукового аналізу.

Культура вивчається багатьма науками, як конкретними і прикладними, так і філософськими. Кожна з наук відтворює образ культури у відповідності до своїх завдань і методів. Провідна роль тут належить історико-філологічному циклу наук. Тому вчення про культуру, за необхідністю, виступає як комплексне міждисциплінарне дослідження, яке використовує результати багатьох гуманітарних наук як свої джерела.

Основними завданнями і ступенями цього дослідження є: 1) опис фактів культури (прикладне культурознавство); 2) виявлення закономірностей розвитку культури (історія культури); 3) теоретичне пояснення культурних процесів (культурологія, теорія культури); 4) побудова універсальних моделей і науковий прогноз перспектив культури (філософія культури, футурологія); 5) вироблення рекомендацій для практичної діяльності; 6) виховання шанобливого і дбайливого відношення до національної і світової культури.

Спираючись на дані археології, етнографії, історичної географії та інших допоміжних історичних дисциплін, культурологія висуває припущення про походження культури, про первинні факти культури та їх значення. Хронологічні зміни в культурі фіксуються суспільною історією, історією техніки, науки, мистецтва, релігії та іншими історичними науками. Культурологія осмислює суть, причини і наслідки цих культурних змін. До її завдань входить також консультування культурних проектів, що передбачає використання краєзнавчих, архівних, бібліографічних джерел.

Розробка загальних проблем теорії та історії культури вимагає також залучення понятійного і методологічного апарату, який створюється соціологією, філософією, етикою, естетикою, інформатикою. Тим самим досягається об'єднання емпіричного і теоретичного рівнів вивчення культури. При цьому використовуються загальнонауковий, філософські і спеціальні методи дослідження. Серед останніх особливе значення мають: 1) порівняльно-історичний метод (послідовне вивчення культурного об'єкту, який змінюється); 2) типологічний метод (порівняння різних культурних об'єктів з метою виявлення типових для них властивостей); 3) герменевтичний метод (інтуїтивно-художнє пізнання культурних значень).

6. Фунції культури.

У функціях відбивається призначення культури. Найзначущіші з них

- перетворювальна - полягає в тому, що культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства, ця функція здійснюється людьми за допомогою різних засобів виробництва, наукових досліджень тощо.

- гуманістична, або світоглядна функція (називають її ще людинотворчою) — формує світогляд людини, її людський дух, емоції, оцінні складові її світогляду.

- адаптивна функція полягає у забезпеченні адаптації (пристосування) людини до зовнішнього середовищ, тобто для того, щоб вижити, людина створює культурне середовище, за допомогою багатьох своїх винаходів та пристосувань людина збільшила свої можливості.

- інформативна(трансляційна) функція виконує передачу нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю»(від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами(як зазначав Бернард Шоу).

- релаксаційна - забезпечує фізичний та психологічний відпочинок людини.

- регулятивна та нормативна функція, тобто культура виступає як система норм і вимог, що пред'являються мораллю і правом.

- сигніфікативна функція культури - це її здатність створювати цілісні, осмислені уявлення про світ і самостійні філософські та поетичні світи.

- інтегративна функція полягає в об'єднанні людей у соціальні групи, народи, держави, одночасно у членів однієї соціальної групи формується приналежність до неї.

- креативна, полягає в тому що в процесі пізнання світу та себе, людина виявляє свої творчі можливості.

- семіотична функція - виражається через володіння та функціонування певних знакових систем, мов, символів, специфічних знакових систем хімії, математики, музики, живопису тощо, з допомогою знаків фіксується духовна і фізична культура, музика, живопис, системи фізичного виховання.

- ціннісна(аксіологічна) функція реалізується через систему цінностей, цінності можуть бути тимчасовими і вічними, за допомогою цієї функції формуються ціннісні потреби й орієнтації людини.

7. Античні погляди на культуру.

1 значення: слово «культура» похідне від латинського «cultura» (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. «Культура» вперше як термін зустрічається в письмовому джерелі у 2 ст. до н.е. саме у значенні «обробітку зеслі».

2 значення: але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – як «освіченість», «вихованість». У римського мислителя Ціцерона вже зустрічається поняття “культура душі”, тобто у 45 р. до н.е. мислитель переносить це поняття уже на людину, він вважав, що філософія є “культурою розуму”. У листах Ціцерона, відомих під назвою "Тускуланські бесіди" (45 р. до н.е.), вислів "cultura animi autem philosophia est" ("проте культура духу є філософія") був спрямований на необхідність духовного, розумового розвитку людини. Відтоді слово "культура" починає вживатися як синонім вихованості, освіченості людини, і в цьому значенні воно увійшло в усі європейські мови, в тому числі й українську. Отже, за Ціцероном, філософія є культурою тому, що як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його удосконалення. Культура, з одного боку, є діяльністю по перетворенню людиною природи (землеробство), а з другого – засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія). Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний вияв культури, Ціцерон вбачав у ньому засіб звеличення, самоутвердження людини – культура розвиває людину, і в цьому, на думку римського філософа і державного діяча, полягає її головна функція. Отже, майже одразу поняття культури більшою мірою вказувало на вміння і майстерність, які виявляє людина у своїй діяльності, а також на процес виховання “культури душі”. Взагалі, греки створили унікальну систему освіти, в завдання якої входило формування не стільки фахівця в тій чи іншій області, наділеного певною сумою знань, скільки саме культурної і освіченої людини, особистості з певною системою поглядів, переконань, цінностей. Така людина, наділена зовнішніми і внутрішніми достоїнствами, була визнана мірою всіх речей. Саме в античній культурі з'явилася ідея ограновування людини, як дорогоцінного каменю, в результаті чого виник ідеал людини як ідеал всебічно розвиненої особистості.

Отже, антична культура справила потужний вплив і на подальший розвиток культури, і на її осмислення, а також дала початок багатьом напрямкам у різних областях культурної творчості.