36. Умови культурного розвитку українських земель у складі вкл.

У ВКЛ були сприятливі умови для культурного розвитку українських земель. Русичі становили 90% населення держави. Їхня к-ра справила на литовців значний вплив. Вони переймали від українців військову організацію, способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання, систему адміністративно-територіального поділу та судочинство. Великого поширення серед литовської знаті набула руська віра – так спочатку звалося в Литві православне християнство. Руська мова була визнана державною, нею велося усе діловодство в державі. Місцева українська знать могла обіймати найвищі адміністративні посади. Руські князі та бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювалися їхні родові землі. Державна організація та соціальний устрій ВКЛ були продовженням державного ладу давньої Русі(до кінця 14 ст. ще існували великі та малі удільні князівства. Які й уособлювали збереження державних традицій та існування державних утворень на наших землях). Тому, литовську владу руське населення не сприймало як чужу, адже існував принцип «старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо». Закріпленню руського впливу сприяли шлюби литовських князів із руськими князівнами.

Отже, у ВКЛ були сприятливі умови для культурного розвитку українських земель, бо всіляко зберігалася руська к-ра, звичаї, традиції місцевого побуту, взагалі, Литовська держава того часу називалася Литовсько-руською, литовські князі прагнули долучитися до великої к-ри Київської Русі, надбання якої підтримували та прагнули відродити разом із православною вірою та руською мовою, що була визнана державною.

Але так тривало доти, доки литовський уряд не змінив своєї політичної орієнтації. Початком змін стало укладення Литвою унії з Польщею(Кревська унія 1385 року, одразу після приєднання Галичі до Польщі, польський уряд почав масово насаджувати католицизм, православним забороняли займати високі державні посади, насаджували зневагу до православної віри та руської культури).

37. Культурно-національне відродження на рубежі 16-17 ст.

Протягом 16 – першої половини 17 ст. відбулися важливі зрушення в розвитку української мови. Вони стосувалися мови літературної. Від 2 пол. 16 ст. почали з’являтися переклади. Першою відомою книгою Святого Письма. Перекладеною тогочасною літературною староукраїнською мовою є Пересопницьке Євангеліє(1556-1561 рр., рукопис виготовлено на пергаменті з уживанням чорного чорнила, всі його 482 аркуші оправлено в дубові дошки, обгорнуті зеленим оксамитом).

За традицією школи діяли при церквах і монастирях. Підготовлені дяки навчали дітей письму, основам арифметики, молитвам, співу. Розгортання реформаційного руху зумовило появу протестантських шкіл, які були засновані в Гощі, Львові, Берестечку. Створювали свої школи та колегіуми і єзуїти, які головну мету виховної діяльності вбачали в наверненні якомога більшої кількості українців до католицької віри.

Острозька академія: була створена в 1576 р. з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького, в ній вивчалися мови - церковнослов’янська, грецька й латина, викладалися "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, першим ректором Острозької академії був Герасим Смотрицький - знавець літератури, поет, письменник(на запрошення Костянтина Острозького він прибув до Острога та очолив гурток учених, які готували до друку Острозьку Біблію, Смотрицький був головним перекладачем і редактором цього видання).

Братські школи: перша така школа з'явилась у Львові 1586 р., а незабаром їх почали створювати скрізь по Україні. На початку XVI ст. братських шкіл налічувалося близько 30. Навчатися у них мали право діти усіх станів. Утримувалися школи коштом братств. Діти незаможних родин і сироти навчалися безкоштовно; у 1615 р. постала братська школа в Києві. Першим ректором Київської братської школи був Йов Борецький, в 1631 р. в Києві виникла ще одна школа – Лаврська, яку заснував Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об’єднано з Київською братською. Об’єднана школа почала діяти у вересні 1632 р., так утворилась Києво-Могилянська академія.

Києво-Могилянська академія: повний курс навчання тривав 12 років. Усього в академії було 8 класів, а кількість предметів перевищувала 30. Основу навчальних предметів становили ті ж таки "сім вільних наук". У перших чотирьох класах академії вивчалися мови: книжна українська, церковнослов’янська, грецька, латинська і польська. Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладалися, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Києво-Могилянська академія впродовж тривалого часу була єдиним вищим навчальним закладом для всіх станів України і Східної Європи.

Книговидання: заснування постійного книговидання в Україні пов'язують з іменем першодрукаря Іваном Федоровом. У 1574 р. у Львові він видав «Апостол» і перший український друкований підручник для навчання грамоти - "Буквар". У 1581 р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародруків - Острозьку Біблію. До середини XVII ст. в Україні діяло 25 друкарень в 17 різних містах та селах. Спершу було чимало малих приватних друкарень, але поступово видання книжок зосередилось у найбільших друкарнях - Києво-Печерської лаври та Львівського братства. Найуславленіше видання того часу – «Требник Петра Могили».

Театр: почала формуватися українська драматургія, на поч.. 17 ст. набула поширення так звана шкільна драма. Шкільні вистави присвячувалися найбільшим християнським святам – Різдву, Великодню. Драма мала великий розмір, тому глядачам давали перепочинок і час для роздумів, так виникли інтермедії, що ставилися в антрактах між діями спектаклю. У 1 пол. 17 ст. розвинувся український мандрівний ляльковий театр – вертеп(вертепна драма складалася з 2 частин: драми про Ірода, писаної книжною українською мовою, та інтермедійної – живою українською мовою).

Полемічна література: численні публіцистичні твори, що стосувалися церковно-релігійного життя, зокрема проблеми унії православної і католицької церков - полемічні твори писали як прихильники, так і противники унії. Найвидатнішими полемістами були Іван Вишенський «Послання до єпископів», Герасим Смотрицький «Ключ царства небесного», Мелетій Смотрицький «Тренос»(«Плач»), Стефан Зизаній, Іпатій Потій, Йов Борецький.

Архітектура: старі міста, відбудовуючись, набували інших архітектурних рис. Невпізнанно змінилися, зокрема, Львів, Дрогобич, Острог. Виникало багато нових міст. Серед них - Броди, Бережани, Тернопіль. Провідне місце в архітектурі Відродження належить світським будівлям - ратушам, замкам-палацам, житлам міщан. Унікальним зразком ренесансного будівництва став ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корнякта, Успенська церква, вежа Корнякта. Міські укріплення часто будували з дерева. Дерев'яні захисні споруди мав, зокрема, тогочасний Київ. У XVI ст. внаслідок будівельних робіт нових обрисів набув славнозвісний Луцький замок. Було перебудовано й замок в Острозі. Протягом XVI - початку XVII ст. перебудовувалась і Камянець-Подільська фортеця. Її обклали каменем, звели нові вежі. Потреби оборони враховувалися також під час будівництва культових споруд. Великі монастирі подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами і вежами. Такими, зокрема, є Троїцький монастир у межиріччі під Острогом, Успенський Почаївський монастир.