33. Гуманісти і їхні ідеї в культурі Руси-Україні.

Певні зрушення в XIV—XVI ст. відбулись у політичній культурі. Європейський спалах Відродження дав поштовх розвитку гуманістичної думки в Україні. Українські гуманісті, так само як і італійські, були носіями високої освіченості, ідейними натхненниками ренесансного мистецтва. Гуманістична діяльність українських мислителів була спрямована проти жорстоких утисків феодального ладу, на утвердження нового світогляду, просякнутого ідеями критицизму, світськості й поваги до античності, яка була для гуманістів взірцем для наслідування.

У працях вітчизняних гуманістів цього періоду є думки про походження держави, форми державного управління, суть держави й ідеалу, а також обґрунтування ідеї освіченої монархії, обмеженої законом. Українські гуманісті заперечували божественне походження влади й держави, виступив проти підпорядкування світської влади духовній, відстоювали невтручання церкви у державні справи. Таким чином, розглядали проблему держави зі світських, а не теологічних міркувань, що було значним кроком до вивільнення політичної думки від теології

Носіями нових ідей стали Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський та ін. Зокрема, С. Оріховський одним із перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави.

У своїх творах гуманісти подолали пануючий у середньовічній історіографії провіденціалізм (розуміння причин суспільних подій як вияв волі Бога) та фаталізм і почали зображати історичних діячів як активних суб´єктів, поведінка яких залежить від конкретних обставин. Суть ідей, які вони обстоювали, полягала у звільненні суспільної свідомості, громадської та розумової діяльності з-під влади кліру. І хоча українські гуманісти були лише елітарною групою світських інтелектуалів, а їхні ідеї не мали значного поширення, все ж вони готували теоретичне підґрунтя для серйозних суспільних зрушень, вказуючи на людину як на активного суб´єкта історичного процесу.

Ніби для ілюстрації думок гуманістів наприкінці XVI — на початку XVII ст. на історичну авансцену виходить нова суспільна сила — міщанство, яке одразу стало помітним чинником громадсько-політичного життя. Саме міщанство стало основою братств — легальних організацій, у діяльності яких спочатку переважав релігійно-благодійницький напрям, а з посиленням іноземного гніту дедалі більше виявляли себе громадсько-політичний та національно-культурний напрями. Братства фактично перетворилися на ідейні центри захисту мови, культури, духовних цінностей українського народу, на зародкові елементи громадянського суспільства.

34. Розвиток наукових знань в Київській Русі. Право.

Поява и поширення писемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут і наукових знань. Науковий центр на Русі в Період розквіту Київської держави булі передусім Київ, Новгород, а поряд з ними велике значення мали Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Там існували школи, в першу чергу засновані духовенством. Серед них було багато вчителів, письменників, ораторів, художників, літописців, творців тодішньої української науки, яка, як і вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії.

Осердям тогочасної науки була, звичайна, теологія, часто забарвлена філософськім змістом. Її твори пов'язувалися не тільки з думками святих отців церкви й античної філософії (характерною щодо цього є полеміка Клима Смолятича з Хомою близьким 1147 року про використання теології Гомера, Платона й Арістотеля), а й з власним народною мудрістю та її оригінальним світоглядом. Спираючись на теологію й міфологію.

Тогочасні наука опрацьовує також інші галузі знання - історію, право, природознавства, математику, астрономію - в таких більш-менш обсягах, як це було у Візантії та західноєвропейських країнах.

За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв'язки з Візантією - головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі.

Медицина – лікар Агапіт (відомості про нього містяться в Києво-Печерському патерику – збірка оповідань про печерських угодників).

Важиливе значення посідають літописання:

1. Повість минулих літ (1113р.) Нестора Літописця

2. Київський літопис ХІІст.

3. Галицько-Волинський літопис ХІІІст.

У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п'ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками). Ці літописи вважаються окремими частинами літопису Руського.

Право:

Правова система Київської Русі ґрунтувалася на досить широкій базі загальних та партикулярних (особливих) законів.

Джерелами, тобто засобами існування і вираження норм права, були:

1) правовий звичай - одруження, спадкування, кровна помста, перерозподіли землі, її використання, зобов'язальні дії - угоди;

2) княжі угоди - міжнародні та міждержавні (Олега у 907 та 911 pp., Ігоря у 944 p., Святослава у 971 p.), договори князів між собою (у Любечі, на Долобському озері), договори князів з народом;

3) князівські устави (закони) землям, містам, окремим станам;

4) княжий урок, тобто постанови і узаконення фінансового, податкового та штрафного характеру;

5) церковні устави князів Володимира і Ярослава про врегулювання правовідносин між церквою та державою і між церквою та віруючими;

6) рецепція візантійського канонічного та цивільного права, що містилися у збірниках "Номоканон", "Прохірон", "Еклога", "Закон судний людям" та в "Кодексі Юстиніана" (Книга законів);

7) судовий (юридичний) прецедент, про що є згадка в збірниках права;

8) "Руська правда " - збірник законів XI-XII ст., вперше кодифікований за Ярослава, a продовжений його синами (Ярославичами) та Володимиром Мономахом. Складався з "Короткої правди" (43 статті) та "Розширеної правди" (121 стаття).

Руська Правда – 1054р. поклала початок писаному законодавству. Обмеження кровної помсти, покарання за посягання на життя і майно, рівноправна кара за злочини, заборона перетворювати закупів на холопів без підстав.