30. Історичне значення Київської Русі.

Значення Київської Русі у вітчизняній історії важко переоцінити. В цей час склалася давньоруська народність, яка об’єднала східнослов’янські племена в новому, більш високому етнічному утворенні. Створення Давньоруської держави — єдиної держави східних слов’ян — мало велике значення для їх подальшого державно-правового розвитку. Традиції Київської Русі виявилися настільки укоріненими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.

Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося й розвивалося право Київської Русі. Найважливішою законодавчою пам’яткою є Руська Правда(1054). В той же час вона становила одну із найважливіших пам’яток середньовічного права в цілому. Право Київської Русі створювалося на місцевому, вітчизняному ґрунті, в ньому відображалися відносини, притаманні Русі, закріплялися порядки, обумовлені природою феодального суспільства, що складалося. Право Київської Русі було правом привілей. У його нормах передбачалося привілейоване становище представників пануючого класу феодалів, неповноправність і безправність народних мас.

Історичне значення Київської Русі полягає у наступному:

• Русь стала першою великою східнослов'янською державою, що об'єднала майже всі східнослов'янські племена;

• Русь, що існувала близько 400 років, заклала традиції державотворення в Україні, на її досвід спиралися наступні державні діячі України;

• Київська держава слугувала надійним захистом Європи від східних кочовиків, з її падінням татарські орди вторглися в Європу;

• державне життя дало могутній поштовх розвитку української народності та її культури;

• прийняття християнства прискорило культурний розвиток слов'ян, включило їх до європейської спільноти цивілізованих народів, підняло авторитет держави на міжнародному рівні.

Сучасники і історики відмічають високий міжнародний статус Русі – вона мала зносини з Візантією, Священною Римською імперією, Францією, Англією, Болгарією, Польщею, Скандинавськими та азіатськими країнами та народами. Особливого розмаху міжнародні відносини досягай за часів Ярослава Мудрого. Його донька Ярослава біла французькою королевою, Єлизавета – норвезькою, Анастасія – угорською. Русь відрізнялася від інших європейських народів розвитком міського життя, недаремно ж її називали «країною міст». Київ порівнювали за значенням і красою з тогочасною «столицею світу» Константинополем. Руська земля славилася своїми ремісниками, художниками, архітекторами.

31.Християнство та його роль та значення в розвитку культури України-Русі.

За правління Володимира Великого у 980р. – проведена перша духовна реформа. Створений єдиний для всіх племен пантеон язичницьких богів – їх визначили 6, це стало поштовхом до становлення християнства. 988 р. – Хрещення Київської Русі, запровадження християнства як державної релігії. (Хрещення киян відбулося на р. Почайні) Унаслідок цього у 989р. було спорудження першої кам’яної церкви Присвятої Богородиці у Києві (Десятинна церква), після цого розвинулося храмобудівництво.

Прийняття християнства було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об'єктивними потребами доби. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. Вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. З іншого боку, релігії, яка б підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владу. В цьому полягало внутрішньополітичне значення християнства як державної релігії Київської Русі.

Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства. На час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні, рівноправні стосунки з християнськими державами, треба було прийняти християнство, тобто замінити багатобожжя єдинобожжям.

Прийняття християнства поглибило культурно-просвітницькі процеси, благотворно вплинуло на розвиток духовності всього давньоруського суспільства.

Християнство формувалося не як регіональна, а як світова релігія, що відігравала роль стимулюючого фактора міжнародного і міждержавного культурного спілкування. Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.

Соціокультурними наслідками прийняття християнства були:

- забезпечення етнокультурної єдності всіх племен і земель Київської Русі. Русів, слов'ян, угро-фінів та інших народів об'єднувала загальна духовна основа.З приходом християнства підвищується авторитет матері і жінки в сім`ї.

- християнство поступово витісняло язичницькі обряди і традиції (вбивство новонароджених дівчаток, принесення кривавих жертв тощо), відбувалася гуманізація життя суспільства.

- на основі християнства відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі. Державність на Русі значною мірою набуває візантійських форм. Установлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, за верховенства першої.

- прийняття християнства сприяло становленню міської культури у власне сільськогосподарській країні.

- значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. Під впливом християнства розвивалися книжкова справа, література, історія, філософія, з'явилися перші літописи, церковна література. У школах навчалися люди з різних верств населення.

- Церква сприяла створенню на Русі чудової архітектури, мистецтва (особливо іконографії). Більшість кам’яних споруд, збудованих протягом Х–ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. Прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції.

- прийняття християнства означало зміну всього ладу життя. Тепер центром суспільного життя стала Церква. Вона проповідувала нову ідеологію, прищеплювала нові ціннісні орієнтири, виховувала нову людину. Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.