11. Втілення внутрішнього аристократизму в образах м.Волконської та н.Ростової (л.Толстой «Війна і мир»).

в)  Образи Наташі Ростової та княжни Мар’ї .

Велике значення в романі мають жіночі образи, в яких втілено духовні й сімейні ідеї Толстого. Наташа - уособлення кращих рис національного характеру . Її образ подається автором у процесі розвитку. Дівчина керується в житі передусім серцем, почуттями, і це призводить її до непоправних помилок, як, наприклад, в історії з Анатолем Курагіним, з яким вона збиралася втекти. Однак майно Ростових залишилося в Москві, але для героїні багатство нічого не варте, коли йдеться про життя людей. Вона, яка мріяла про романтичні стосунки, знайшла себе в сімейному житті. За цей час вона змінилася: «риси обличчя її визначились і мали вираз м’якості і ясності”. Княжна Мар’я багато в чому схожа на Наташу, але й відрізняється від неї. Якщо Наташа в житті керується переважно серцем, то Мар’я більше розсудлива, поміркована. Їхній світ – це світ духовної краси й безмежної любові.  У романі діють вигадані, а також реальні історичні персонажі, серед яких важлива роль належить Кутузову і Наполеону – вони розкривають ставлення Толстого до історії, влади, суспільства. У романі «Війна й мир» Толстої малює багато жіночих образів. Наташе Ростовой, однієї з улюблених героїнь автора, Марье Болконской, до якої Толстой ставиться з такою ж теплотою й симпатією, протипоставлена гарна, розбещена й патологічно дурна княгиня Элен Курагина, що втілила в собі всю скверну столичного суспільства, княгиня Друбецкая - мати-квочка, юна «маленька княгиня» Ліза Болконская - ніжний і скорботний ангел. Менше місця відведено в романі Вірі Ростовой, Соні - вихованці сім’ї Ростових і інших жінок, які відіграють епізодичну роль. Відношення Толстого до всіх жінок досить своєрідне. Це помітив Горький, коли писав про Толстого; «Найбільше він говорив про Бога, про чоловіка й жінку.

До жінки, на мій погляд, ставився непримиренно вороже й любить карати її, - якщо вона не Кити й не Наташа Ростова, жінка є істоту обмежене…» Так, Толстой дійсно любив свою героїню Наташу Ростову. Її образ найбільше повно розкритий у романі. Хто ж така Наташа Ростова? Коли Марья Болконская попросила Пьера розповісти про Наташе, той виявився в тупику: «Я рішуче не знаю, що це за дівчина. Вона чарівна. А отчого, я не знаю. От усе, що можна сказати про неї». Наташу зовсім не цікавить інтелектуальне життя й суспільні інтереси. Не можна навіть чи сказати розумна вона, «вона не вдостоює бути розумної», як у тій же бесіді із князівною Марьей виразився Пьер. Але вона дивним образом впливає на моральне становлення й розумове життя князя Андрія й Пьера. Для Наташи не існує складного питання про зміст буття, над яким замислюються і який намагаються вирішити Андрій і Пьер. Але це питання вона вирішує як би між іншим самим фактом свого існування. Після зустрічі з Наташей різко міняються погляди Андрія на життя. Наташа завжди мила, прекрасна. Перебуваючи поруч із іншою людиною, вона зціляє й обновляє його, і ніхто не може зрозуміти, яким образом це в неї виходить. Наташа, не підозрюючи про те, визначає суспільне поводження людей - така її роль у житті князя Андрія й Пьера.

Своїм поводженням Наташа відриває людей від усього помилкового, сприяє їхньому об’єднанню на якійсь загальній основі. Навіть Друбецкого притягає сила, що виходить від Наташи. Твердо що спочатку збирався дати зрозуміти Наташе, що связывавшие їх ніколи, зовсім ще в дитинстві, відносини не можуть відновити, Борис знаходить зовсім не ту Наташу, що він знав раніше. Тепер він уже не може не бачити її, рідше буває в Элен, їде як у тумані, не знаючи, чим це може скінчитися, і зовсім заплутується. Наташа щиро любить Андрія Болконского, повертає його до життя. Епізод з Анатолем Курагиным не більш, ніж помилка. Чиста її душа не могла побачити фальші цієї людини, тому що вона не могла допустити нечисті помисли в інших людей. В епілозі ми бачимо щасливу Наташу. Товстої малює її люблячою й коханою дружиною й турботливою матір’ю й сам любується цією її новою роллю. Також улюбленою героїнею Толстого є князівна Марья Болконская. Лагідна й ніжна князівна Марья виховувалася без матері, батько, хоча й безумно любив дочку, пред’являв до неї підвищені вимоги. Проте вона завжди лагідно зносила капризи й причіпки батька, ніколи не суперечила йому й не вважала покарання несправедливими. Покірність і релігійність, над якою жартував батько, сполучаються в ній зі спрагою простого людського щастя.

Її покірність - покірність дочки, що не має ніякого морального права судити свого батька. Але в той же час - це сильна й мужня натура з розвиненим почуттям власного достоїнствО. Саме це почуття допомогло їй виявити необхідну твердість, коли до неї посватався Анатоль Курка-Гин. Марья жадає щастя, але вона не може вийти заміж за нелюбимого. Таку ж силу духу проявляє Марья, коли ображають її патріотичні почуття. Вона навіть заборонила пускати до себе компаньйонку-француженку, довідавшись, що та пов’язана з ворожим командуванням. Про багатство її внутрішнього миру говорить її щоденник, присвячений дітям, і її вплив, що облагороджує, на чоловіка. Товстої з любов’ю описує «променисті очі», які роблять прекрасним її некрасиву особу. Князівна Марья - глибока й щира натура, їй, як і Наташе, далекі дріб’язковість, заздрість, фальш, лицемірство. Її щиросердечна м’якість, внутрішня шляхетність збудили в Миколі Ростову щиру любов. М’якість Марьи благотворно позначається на їхньому сімейному житті. В образах Наташи Ростовой і Марьи Болконской Толстой відображає типові риси кращих представниць дворянського середовища XIX століття.

12. Література 2 половини 19ст. та на межі 20 ст. Традиції і новаторські зрушення в літературі та інших видах мистецтв. Література другої половини 19 століття — умовний період в історії літератури від середини 19 століття до 1890-х років. В естетичному аспекті період позначений художньо-зображальною системою реалізму у Західній Європі та Росії, подальшим розвитком романтизму, складним комплексом змішаних романтично-реалістичних систем у країнах Центральної і Південно-Східної Європи, у США, а також течією натуралізму. В більшості країнах Сходу і Африки домінують ідеї просвітництва, але в найрозвиненіших літературах (японська, турецька) проявляються і нові течії романтизму та реалізму. В ідейному вимірі на західну літературу цього періоду значний вплив справила філософія позитивізму, а також тогочасні наукові відкриття, а на літератури Сходу — нові течії ісламу.

Період характеризується продовженням нерівномірності світового літературного процесу і водночас поглибленням міжлітературних зв’язків, особливо між Заходом і Сходом.

Зазвичай до цього періоду не зараховують передмодерністські течії, що виникали у Західній Європі ще з 1870-х років (символізм), хоч хронологічно вони відносяться до нього.

Період позначений продовженням різноманітних революційних рухів. Завершувались європейські буржуазні революції, назріла революційна ситуація в Росії наприкінці 1850-х років, відбулась громадянська війна в США, національне повстання в Індії, тайпінське повстання в Китаї та багато інших антимонархічних та антиколоніальних виступів. У Західній Європі період буржуазних революцій закінчився на початку 1870-х років, але у Центральній та Східній Європі питання буржуазних та національних перетворень продовжували залишатись актуальними. На Сході спроби якихось реформ завершувались нічим, окрім Японії. Наприкінці періоду починають формуватись нові імперії (США, Німеччина,Японія), які вступають у боротьбу зі старими. Розвиток транспорту зближує колись дуже віддалені частини земної кулі. Зближенню сприяє також активний розвиток світової торгівлі.