54. Феномен бестселеру.Найпопулярніші твории у колі читання сучасної молоді.

Патрік Зюскінд у своєму романі вивів на сцену вид мистецтва абстрактніший за музику: мистецтво створення запахів. Символічне мистецтво, обране письменником саме для того, щоб підкреслити головний принцип "чистого мистецтва", яке при цьому ніби тяжіє до реалізму. Але - як? Герой його твору, щоб відтворити найкращі пахощі найпривабливіших людей, вбиває власників цих запахів. Він - геній, але його геніальність жахлива, як наслідки діяльності будь-якого фанатика, що здобув безмежну владу над іншими. Та й саме це мистецтво навіть "у нормі" вже передбачає перетворення живого - квітів - на мертву штучну вичавку пахощів. Надто детально змальовує письменник цей непривабливий технологічний процес, відверто називаючи те, що роблять з квітами "вбивством".

Жан-Батист Гренуй, головний герой роману - втілення відразу кількох принципів, проти яких виступає автор і вся течія постмодернізму.

Скільки разів були оспівані в літературі люди, що жили "однією, але полум'яною пристрастю", самозречені подвижники, що були готові й власне життя, і життя будь-кого принести в жертву певній ідеї. Ідеї прекрасного, наприклад. Ідеї, що може ввести в оману й інших: люди, що бажали роздерти на шматки вбивцю, раптом буквально закохуються у Гренуя, зустрівшись з його шедевром - парфумами, що відтворювали запах вбитих красунь.

Так, Гренуй творить диво. І тим, хто не знає, яку ціну було заплачено за створення його шедевра та справжню мету цієї людини - владу над іншими, його "твір мистецтва" може здатися прекрасним. Та чи варте мистецтво такої ціни? Та чи часто замислюємося ми, до яких особистих цілей прагнуть деякі беззаперечні генії?

Мистецтво думки - теж мистецтво. Щоб зробити атомну бомбу, повернути течію рік, створити політичну ідеологію і втілити її в життя разом з концтаборами теж треба бути генієм. Але будь-яка ідея - художня, наукова, політична, що несе в собі необхідність насильства надто схожа на парфуми Гренуя.

Його шедевром можна захоплюватися, як будь-якими шедеврами такого типу. Можна обожнювати його разом із автором-вбивцею. Схожими шедеврами рясніє ХХ століття. Таланти знаходять поклонників. Але хіба легше від того жертвам відстороненої ідеї? Та й сам химерний митець, виявляється, не дістав очікуваного задоволення від того, що створив: "Те, чого він завжди пристрасно бажав, а саме щоб його любили інші люди, у момент успіху стало йому нестерпним, бо сам він не любив їх, він їх ненавидів". І зрештою його з'їдають у прямому (а насправді - символічному) значенні, саме тому, що він своїм генієм викликав таку любов. Усе його високе мистецтво було суцільною оманою, ілюзією, як сам його образ в очах обдурених людей - цей геній насправді не мав ані власного запаху, ані чогось людського в своїй природі. Не випадково П. Зюскінд неодноразово порівнював його з кліщем, тобто з паразитом. Ані собі, ані іншим нічого реально хорошого не може принести подібне мистецтво - така думка виникає, якщо уважно читати роман.

Звісно, роман "Запахи" має й інші теми, бо нащо писати книгу про те, що можна передати кількома словами? Але ця тема: символічне розвінчання мистецьких принципів експансивного модернізму - є провідною.