48. Габріель Маркес.Своєрідність образу янгола в оповіданні «Стариган з крилами».

В оповіданні "Стариган з крилами" бачимо своєрідне соціальне середовище зі своїми традиціями і звичаями. Поява янгола виявляє не кращі риси представників цього середовища. Сприйняття дива зумовлено менталітетом цих людей, який складався під впливом як давніх національних традицій, так і сучасних процесів у суспільстві.

Ще одна ознака художнього світу письменника — змалювання дивного, незвичайного,абсурдного, надприродного, усіляких метаморфоз серед звичайних буднів. В оповіданні переплітаються дивовижна подія — поява янгола — і повсякденне життя, яке іде за своїми законами. При цьому створюється враження, що диво є складовою життя, причому такою, яка заважає виконувати повсякденну роботу, іноді дратує. Звідси ще одна ознака художнього світу Маркеса - створення "фантастичної дійсності", в якій зруйновані межі між реальним та надреальним, об'єктивним і суб'єктивним).

пророкує, але ніхто не розуміє його мови — хіба не символічний момент? Навіть священик не бажає визнавати в янголі янгола (хоч і не заперечує відверто таку можливість). Він лише застерігає не поспішати з висновками тих, хто й так особливо не поспішає, бо «якщо крила не можуть служити головною ознакою визначення різниці між яструбом і аеропланом, то ще менше за ними можна розпізнати янгола», або, мовляв, у його вигляді недостатньо гідності. При цьому він насправді просто не бажає брати на себе відповідальність за визнання дива дивом, а шле листи у вищу інстанцію, де також починають ухилятися від остаточної відповіді, пишуть відписки з додатковими питаннями — і це триває аж до зникнення самого янгола.

А як ставляться до знахідки — янгола — звичайні люди? Пелайо тримає його в курнику; коли (за допомогою янгола) одужує його дитина, він готовий відпустити «старигана із крилами», але цікавість сусідів та родичів виявляєте я сильнішою за диво: він забуває про кращі наміри і торгує видовищем. Отже небесне, духовне за визначенням, стає засобом отримання грошей, а коли вистава набридає і користі з янгола вже нема, останній уже просто дратує випадкових господарів. Навіть вдячності вони не відчувають, хоча значно поліпшили своє матеріальне становище: «На зібрані гроші вони збудували великий двоповерховий будинок, з балконами і садом, зробили скрізь високі пороги, щоб узимку до будинку не проникали краби, а вікна забрали залізними решітками, щоб не проникали янголи». Пелайо зайнявся розведенням кроликів, а Елісенда купила собі нові лакові туфлі і блискучі плаття, які носили в ті часи лише знатні дами. Курник, в якому тримали янгола, поступово руйнується, оскільки інтерес до янгола впав, і він став тільки заважати Пелайо та Елісенді. Їм не потрібне диво. Приземленість світосприйняття не дозволяє їм навіть зрозуміти незвичайність того, що відбувається.

Незважаючи на трагічне тло, в оповіданні відчувається велика віра Г.Гарсіа Маркеса у незнищуваність духовних цінностей. Саме тому янгол одужав, у нього виросли нові крила, і він відлітає в інший світ — до яскравих зірок і небесної чистоти. І чи повернеться він назад... Це питання залишається нерозв'язаним. Відкритий фінал змушує читача замислитися над проблемами сучасного буття, де немає місця янголам.

У творчості Г.Гарсіа Маркеса стикаються одне з одним життя і смерть, міф і реальність, дух і плоть. У цій боротьбі, на думку письменника, формуються умови для перетворення світу, головне — щоб вона тривала, щоб людство, помиляючись і падаючи, не зупинялось у своїх пошуках. У Нобелівській лекції Г.Гарсіа Маркес зазначив, що «людина зможе вистояти, перемогти, але тільки разом з усім народом, з усім родом людським, зростання дерева якого й гарантує перевагу життя над смертю».