57. Роль обірваної цитати у назві твору Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…».

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» — це початок відомого давньогрецького напису, який був зроблений помираючим воїном і увічнив битву, в якій геройською смертю поліг загін спартанців. Історія повторюється — і у ХХ столітті ні мистецтво, ні освіта не врятували людство від нової жахливої війни. Як і тисячоліття тому, на війні гинуть люди.Війна увірвалась раптово — і навіть написані крейдою на дошці вправи гімназиста ще не стерті. Але світ змінився, і змінилася людина. У німецькій класичній гімназії стоять погруддя великих полководців, якими, певне, захоплювалися хлопчаки-гімназисти. Але тепер, пройшовши крізь жахи війни, герой розуміє, що той воєнний пафос, описаний у «книжках із картинками», це ніщо, мильна булька. Солдат запитує себе — за що він боровся? — і не знаходить відповіді. Для мільйонів людей, загиблих на війні, зроблять тисячі «пам’ятників масового виробництва» — от і все.У спогадах героя особливу роль відіграє образ хреста. Коли хрест зняли, на стіні лишився незникний слід, що здавався ще яскравішим, ніж сам маленький і старий хрест. Його не можна було знищити, як не можна знищити у свідомості людини пам’ять минулого, культуру, почуття моралі… Тінь у формі хреста, що проступає на стіні крізь усі шари фарби — це символ мирного часу, «коли ще дозволяли вішати у школі хрести», і всього того в людині, що здатне протистояти війні, руйнації особистості і культури.

Тема людської пам’яті в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» має трагічне забарвлення. Але пам’ять — це можливість зберегти своє людське «я» за будь-яких обставин. Пам’ять може існувати у формі прекрасних творів мистецтва або запаху тютюну і теплого молока. Кожна історична епоха складається з тисяч спогадів особистих, інтимних спогадів кожної людини. Це той ланцюжок, що зав’язує воєдино минуле і майбутнє, дитинство і доросле життя, одну людину з іншою… Зберегти пам’ять про минуле — то зберегти себе, свою культуру, свою батьківщину. 

58. Основні течії та творчі здобутки «срібної доби» в російській поезії.

Межа ХІХ-ХХ ст. стала особливим етапом у розвитку російської словесності. Він увійшов до історії російської культури як «Срібна доба» (назва була обрана за аналогією із «золотою добою», яку ототожнювали з XIX ст., здебільшого - з пушкінською епохою). Це був час, коли дерево культури збагачувало своїми щедрими плодами не лише національну, а й світову духовну скарбницю. Свій «ренесанс» переживала російська релігійно-філософська думка: праці В. Соловйова, С. Булгакова, М. Бердяєва, Л. Шестова, Г. Федотова, С. Франка, П. Флоренського та інших мислителів вивели її на світовий рівень. Широке міжнародне визнання здобули російський театр (К. Станіславський, В. Мейєрхольд, В. Коміссаржевська та ін.) і російський балет (А. Павлова, В. Ніжинський). Нові зірки світового масштабу зійшли і на музичному небосхилі (О. Скрябін, С. Рахманінов). Небаченим розмаїттям нових напрямів, течій та шкіл вибухнуло образотворче мистецтво (В. Сєров, В. Васнецов, М. Врубель, М. Ларіонов, К. Малевич, В. Кандінський та ін.).

Дух всебічного оновлення панував і в російській ліриці. Як і в західній поезії, вирішальну роль у її розквіті відігравали нереалістичні тенденції. Найвизначнішими з-поміж них були символізм, акмеїзм і футуризм.Хронологічно першим серед них був символізм, який, звісно, перегукувався з європейським, однак на російському ґрунті набув яскравого самобутнього характеру.Символізм (від франц. symbolisme; грец. symbolon - знак, ознака) -художній напрям у літературі та мистецтві кінця XIX - початку XX ст. Виник у Франції, швидко поширився в інших країнах - Англії, Німеччині, Австрії, Бельгії, Норвегії, Україні, Росії. Основу символістського художнього мислення утворює сприймання речей матеріального світу як «знаків» вічних ідей. Провідні художні принципи символізму - це виявлення «відповідностей» та аналогій між різноманітними явищами предметно-чуттевого й духовного світів (на підставі уявлення про містичну єдність усього сущого), розкриття прихованої багатозначної сутності речей в їхній буденній присутності. Головним художнім інструментом символістів е символ. «У символах, - писав російський символіст В. Іванов, - була знайдена всесвітня правда. Вона розкрилась, немов забута мова втраченого богоосягнення. Символ ожив і заговорив про неособисте, про первісні таємниці».

У Росії символістський напрям почав формуватися у 90-і роки XIX ст. Вже тоді у ньому були наявні дві важливі тенденції.Перша, містична, була теоретично обґрунтована у знаменитій доповіді Д. Мережковського «Про причини занепаду та про нові течії у сучасній російській літературі». На розвиток цієї гілки російського символізму неабиякий вплив справили релігійно-філософські ідеї В. Соловйова.Друга тенденція була представлена передусім творчістю B. Брюсова, що розглядав символізм як сучасний засіб самовираження мистецького «я», а відтак наголошував на індивідуалізмі та естетизмі. Зазначені тенденції суперничали одна з одною упродовж усього існування символістської літератури у Росії.У своєму розвитку російський символізм пройшов два етапи. Перший, що припав на 90-і роки XIX ст., був пов’язаний з іменами В. Брюсова, К. Бальмонта, Ф. Сологуба, Д. Мережковського, 3. Гіппіус та ін. На початку XX ст. у літературу прийшло нове покоління символістів. Найяскравішими його представниками були Андрій Бєлий (Б. Бугайов), О. Блок, C. Соловйов та ін.