55. Бернард Шоу. Міфологічний підтекст п’єси «Пігмаліон». Її проблематика.

Пігмаліон – це добре відомий в світовій культурі герой давньогрецького міфу. В основі цього міфу – розповідь про скульптора. На побутовому рівні вважається що скульптор Пігмаліон палко закохався у створену ним скульптуру, це почуття вдихнуло в неї життя. Але ж з часом зміст міфу певною мірою втратив своє первісне значення, яке за часів античності було зовсім іншим! Ось як викладає історію Пігмаліона і Галатеї Р. Грейвс: «Пігмаліон, син Бела, закохався в Афродіту, і оскільки вона з ним ніколи б не розділила ложе, він створив її статую зі слонової кістки, поклав її з собою в ліжко і почав молити богиню, щоб змилувалась над ним. Увійшовши до статуї, Афродіта оживила її на ім’я Галатея, яка і народила йому Пафоса і Метарму. Спадкоємець Пігмаліона Пафос був батьком Кініра, який заснував кіпрське місто Пафос і побудував у ньому знаменитий храм Афродіти» Після знайомства з міфом учням неважко помітити, що міфологічна основа інтерпретована Бернардом Шоу дуже оригінально – навіть для початку ХХ століття. Якщо в міфові йдеться про кохання людини (хоча й царя, але все ж людини!) до богині, про кохання, яке одвічно може сприйматись як виклик світобудові, що руйнує порядок життя людей, то в п’єсі Шоу ми зустрічаємось із дивакуватим професором і вуличною квіткаркою, вельми не «божественною». А стосунки цих героїв настільки далекі від ніжних почуттів (у всякому разі, на початку п’єси), що використання в заголовку імені Пігмаліона можна вважати за знущання.

56. Бернард Шоу. Новаторські відкриття драматурга. Комедія «Пігмаліон» - зразок драми-дискусії.

 Пігмаліон Б. Шоу - зразок «драми-дискусії» Заради мистецтва як такого я не написав би жодного рядка», - так висловив своє ставлення до творчості Джордж Бернард Шоу. Тим паче, що драматургом він став майже випадково, під впливом зустрічі й бесіди з відомим на той час театральним критиком Вільямом Арчером.Найбільш відомим твором драматурга є «роман у 5 актах» «Пігмаліон» Згадуючи відомий міф про скульптора, який силою кохання зміг оживити статую, створену ним, Шоу жодного разу не натякнув на кохання Елізи і Генрі, його цікавлять інші речі й інші можливості людини.Парадоксальний автор, замість нової версії старої казки про силу почуттів, створює гімн безмежним можливостям розуму людини.Замазура Еліза виявляється напрочуд талановитою людиною, із соціальних причин відокремленою від знань і побутової культури. Вивчаючи літературну англійську мову, вона відкриває перед собою безмежні обрії нового життя. її перший вихід у світ виявився невдалим саме через те, що виправлення фонетики не означає виправлення мови. Коли вона титанічним зусиллям опановує весь масив тогочасної культури, її другий вихід у світ виявився тріумфальним. Вона не просто розмовляла або поводилась краще від природжених леді, вона справді стала особистістю, якою повинна бути справжня аристократка духу.Щось подібне відбувається і з її батечком, копачем і сміттярем, який справді виявився «найоригінальнішим моралістом сучасної Англії». Не менш розумною постає перед нами місіс Пірс, яка одна змогла передбачити драматичні, якщо не трагічні наслідки нерозумного парі двох джентльменів.Та й самий експеримент є дискусією між традиційними поглядами джентльмена («Вона не здатна ясно розуміти бодай що... Більше ви із неї не вичавите! У-аааа-у!..) і самооцінкою людини з вулиці («і які у всіх людей почуття, такі й у мене»). Причому у цьому диспуті переможницею виявляється людина з народу, а не професор фонетики з вищого кола.Але ця перемога не стає остаточною: незважаючи на її таланти, вона не має місця у тогочасній Англії.Шоу дуже часто залишав свої історії незавершеними, даючи змогу глядачам продовжувати думати, непокоїтися за долі улюблених героїв - і власні також.»Відкритий фінал» п’єси Шоу підводить глядача до думки, що дискусія не закінчена, що фінал попереду.