44. Ясунарі Кавабата. Відображення національної етики та естетики в романі «Тисяча журавлів». Гармонія людини і природи – одна з головних проблем твору.

Ясунарі Кавабата — це видатний японський письменник, що відтворив осо бливості національної етики та естетики в художньому творі. Найвище оцінено повість «Тисяча журавлів»: премія японської Академії мистецтв та Нобелівська премія. Він був першим у японській літературі лауреатом Нобелівської премії, яка була присуджена йому 1968 року за «письменницьку майстерність, що з надзви чайною яскравістю виражає суть японського способу мислення».

Повість «Тисяча журавлів» — це ліричний твір, тлом якого є традиційна для Японії чайна церемонія — «тядо». Чайна церемонія для японців — це й високе мистецтво, і засіб досягнення гармонії зі світом, і ще багато чого такого, про що не завжди можуть судити європейці. Принаймні письменник використовує есте тичну причетність до чайної церемонії для психологічної характеристики геро їв. Суть чайної церемонії полягає в тому, щоб дати людині можливість подумати над життям, зректися суєти, очистити душу від буденних клопотів. Чайна цере монія покликана служити досягненню гармонійності людини з природою, з ін­шими людьми. Та чи з таким настроєм, чи в такому стані перебуває вчителька чайної церемонії Тікако? Головний герой твору — юнак на ім’я Кікудзі — неви­падково з великим небажанням іде до храму Єнгакудзі в Камакура. Перше, що він згадує про Тікако, яка його запросила на чайну церемонію, — цс потворна темно-фіолетова пляма, яку він колись, ще в дитинстві, побачив на її грудях. Та коли Кікудзі розповідає про обставини свого знайомства з цією жінкою, що була коханкою його батька та здавалася доброю подругою його матері, читач здогаду­ється: ця пляма не тільки на її тілі, але й на душі, й на совісті Тікако. Замість до­бра, чистоти, самозречення в душі цієї жінки клубочаться підступні думки й пла­ни. Вона не просто бездуховна, вона намагається прищепити свої погляди іншим, руйнує чуже життя, брутально втручаючись у стосунки інших героїв, присвоївши собі право керувати ними. Так Тікако ламає життя батьків Кікудзі, отруює житгя пані Оота та її дочки Фуміко. Здається, все, до чого вона торкається, забрудню­ється, набуває темних плям, як та, що прикрашає її груди. Чи може така людина бути вчителькою чайної церемонії? Певно, що ні. Саме вивищеність чайної цере­монії, її дух висвітлює всі вади людських характерів і хибність вчинків.

45. Джером Девід Селінджер. Повість «Над прірвою у житі». – протест проти бездуховності суспільства. Актуальні проблеми формування життєвих цінностей молодих людей.

Джером Девід Селінджер (англ. Jerome David Salinger ; рід . 1919 ) - американський письменник , класик літератури США XX століття, найбільш відомий як автор роману "Над прірвою в житі» .

Селінджер народився 1 січня 1919 р. у Нью -Йорку в сім'ї єврея і ірландки . Батько , заможний торговець Соломон Селінджер , прагнув дати синові хорошу освіту. У молодості Джером навчався у військовій академії в м. Веллі- Фордж . Здобув освіту в нью- йоркських школах , військовому училищі і трьох коледжах. Проте ніде не виявив ні особливих успіхів , ні кар'єрних устремлінь , чим викликав невдоволення батька , з котрим він зрештою посварився назавжди . Письменницька кар'єра почалася з публікації коротких оповідань у нью- йоркських журналах. Під час другої світової війни письменник взяв участь у воєнних діях американських військ в Європі з самого початку висадки в Нормандії. Брав участь у визволенні декількох концтаборів.

Його перша розповідь «Молоді люди» ( The Young Folks ) був опублікований в журналі « Сторі » в 1940 . Першу серйозну популярність Селінджеру принесло коротке оповідання "Добре ловиться рибка - бананка » ( A Perfect Day for Bananafish , 1948 ) - история одного дня в житті молодої людини , Симора Гласса , і його дружини.

Через одинадцять років після першої публікації Селінджер випустив свій єдиний роман « Над прірвою в житі» ( The Catcher in the Rye , 1951 ) , який зустрів дружне схвалення критики і залишається особливо популярним серед старшокласників і студентів , що знаходять у поглядах і поведінці героя , Холдена Колфілда , близький відгомін власних настроїв . Книга була заборонена в декількох країнах і подекуди в США за депресивність і вживання лайливої лексики , але зараз у багатьох американських школах входить в списки рекомендованої для читання літератури .

У 1953 надрукований збірник «Дев'ять оповідань» . У 60- ті роки виходять новели « Френні і Зуї » ( Franny and Zooey ) і повість «Вище крокви , теслі » ( Raise High the Roof Beam , Carpenters ) .

Після того як повість «Над прірвою в житі» завоювала оглушливу популярність , Селінджер почав вести життя затворника, відмовляючись давати інтерв'ю. Після 1965 припинив друкуватися , пишучи тільки для себе. Більш того , наклав заборону на перевидання ранніх творів ( до " Добре ловиться рибка - бананка " ) і присік декілька спроб видати його листи. В останні роки він практично ніяк не взаємодіє з зовнішнім світом , живучи за високою огорожею в особняку в містечку Корніш , штат Нью -Гемпшир , і займаючись різноманітними духовними практиками , як те, буддизм , індуїзм , йога , макробиотика , діанетика , а також нетрадиційною медициною .

У СРСР і Росії його твори перекладалися й видавалися , і завоювали популярність , насамперед серед інтелігенції. Найбільш вдалі і відомі - переклади Ріти Райт- Ковальової .

Помер 28 січня 2010 року в у власному будинку в Корніші (штат Нью -Гемпшир, США )

Повість «Над прірвою у житі» була опублікована у 1951 році, хоча письменник працював над нею ще під час війни.

П'ятдесяті роки — це суттєві зміни на міжнародній арені, настання періоду «холодної війни», а в США — і маккартизму. Деякі з письменників починають спо-відувати конформізм, тобто пасивне сприйняття існуючого порядку, пристосовництво, невтручання. А такі письменники, як Хемінгуей, Колдуелл, Фолкнер, Стейнбек, активно протестують проти ідеології мовчання (покоління 50-х років у США назвали таким, що мовчить).

Джером Дейвід Селінджер був серед тих, хто не мовчав, хто наважувався говорити правду про свій час, якою б гіркою вона не була. Протестом проти небезпечних тенденцій у духовному житті суспільства і стала повість «Над прірвою у житі». Дія повісті відбувається напередодні 1949 року; в ній відтворено психологічну атмосферу повоєнної Америки.

У центрі повісті — життя і доля Голдена Колфілда, розказані ним самим: улюбленою художньою формою Селінджера була сповідь. Голден, перебуваючи на лікуванні в санаторії для душевнохворих, розповідає про події, що сталися з ним минулого року. Вік героя — 16 років; це та пора, коли людина з дитинства переходить у світ дорослих — світ складний, суперечливий, незрозумілий, іноді страшний.

Ми знайомимося з героєм у скрутний для нього час: його виключили із коледжу; стосунки з товаришами складні, бо він підвів членів фехтувальної команди; він ніяк не порозуміється із сусідом по гуртожитку; свариться з дівчиною, до якої небайдужий, Він один, а проти нього — світ. І Голден не сприймає цей світ, нещирий і мерзенний. Але і нервозність, і юнацький мак сималізм, і нетерпимість — то форма захисту від зовнішнього світу. «Важкий» підліток виявляється душевно тонким, вразливим, не схильним миритися з писаними і неписаними правилами цього світу. І навіть те, що Голден не встигає у навчанні, його відраховують уже з третьої школи, має пояснення: йому здається безглуздою мета, заради якої вчаться інші .

На відміну від однолітків, Голден сповідує цінності нематеріального порядку. Для нього значущим є світ добра, краси, щирості. Таким світом для Голдена за-лишається світ дитинства, в якому стосунки людей не замулені умовностями. Винесені в заголовок дещо змінені слова відомої пісні Роберта Бернса «Якщо кликав хтось когось ввечері у житі» в контексті повісті прочитуються і як прірва між «дитячим» і «дорослим» світами, і як глибини, таємниці, «прірва» людської душі.

Внутрішній світ Голдена позбавлений гармонії, хворобливо суперечливий. Голден нещадний в критиці «божевільного світу» і своїх власних недоліків. Він може заздрити, обманювати, зло підмічати і засмальцьований халат старого вчителя Спенсера, і важкий запах сусіда по гуртожитку Еклі, і прищуватість ліфтера Моріса. Цей «тотальний негативізм» героя нестерпний для нього самого.

Наштовхуючись на нерозуміння, страждаючи від самотності, Голден, проте, багато чого навчився за ті два дні волі в Нью-Йорку, які він провів, коли втік зі школи. Основний мотив повісті — де повільне, психологічно переконливе звільнення героя від нігілізму і войовничої нетерпимості, поступове примирення із життям. Голден дійшов висновку, що потрібно жити для Інших. Він «став ловцем у житі».

Мотив ловців — один із найстаріших і найпоширеніших у літературі. Своїм корінням він сягає біблійних часів: Ісус Христос називав апостолів ловцями людей. У Селінджера цей мотив перетворюється на один з таких, що визначають сутність його героя, який поступово знаходить свій шлях і свій сенс у житті.

Справжнє життя, справжнє бажання — ці нові інтонації у сповіді Голдена не випадкові. Не прийнявши ідеології конформізму, герой Селінджера водночас заперечує бунт заради бунту. Для нього справжнє життя — це гуманна діяльність. Так Селінджер намагається від «філософії відчаю» перейти до «філософії надії*.

Два дні, проведені Голденом у «великому світі» Нью-Йорка, звели його з проблемами, порівняно з якими власні нещастя стали здаватися вже не такими й значними. «Перехворівши ненавистю», подорослішавши, Голден зрозумів, що, хоча залишитися в щасливій країні дитинства неможливо, в дорослому житті зовсім необов'язково ставати негідником. Герой Селінджера переживає духовне відродження, воскресіння. Письменник уводить у свою повість мотив Різдва: події, про які йдеться, відбуваються наприкінці грудня. Покликання Голдена — нести в жорстокий, недобрий світ добро, гармонію, радість, щирість дитинства. Так, герой Селінджера прагне гармонії в дисгармонійному світі, шукає і не знаходить відповіді на одвічні питання, єретично потрактовує Біблію і поважає Ісуса Христа, який стає йому особливо близьким тому, що за свого земного життя звідав і невизнання, і нерозуміння, і зраду.

Трагедія Ісуса Христа, таким чином, асоціюється з трагедією поколінь, які шукають свій шлях у житті. Шукають, помиляються, знову шукають, знову повто-рюють власні та чужі помилки. На тому стоїть історія. Але для Голдена надзвичайно важливо, щоб людина не перетворила покору, спокій і пристосовництво на головні моральні орієнтири, бо звідси починається не просто уніфікація людей — тут бере свій початок духовна смерть людини.

«Над прірвою в житі» — це лірико — психологічна повість. Автор зосереджує увагу на формуванні у людини власного ставлення до світу в процесі глибоко інтимного сприйняття дійсності.