36. Альбер Камю. Антифашистська спрямованість роману-притчі «Чума». Алегоричне зображення французького Руху Опору.

КАМЮ, Альбер (Camus, Albert - 07.11.1913, Мондові, Алжир - 04.01.1960, Вільблевен, Франція) — французький письменник і філософ, лауреат Нобелівської премії 1957 р. У 1918 p. Камю віддали у початкову школу Белькура. Закінчивши її з відзнакою, він продовжив освіту в Алжирському ліцеї на стипендію, яку виклопотав для нього його шкільний учитель Луї Жермен. У ліцеї (1923—1932) Камю перечитав праці Ф. Ніцше, книги А. Жіда, М. Барреса, А. Мальро, М. Пруста, Ф. Достоєвського. У 1930 p. Камю захворів на туберкульоз, майже рік лежав у шпиталі, після чого повернувся у ліцей. 1931 р. у класі філософії Камю познайомився з молодим викладачем філософії та літератури Жаном Греньє, котрий справив величезний вплив на духовне становлення Камю і став згодом його наставником і другом. Завдяки Ж. Греньє Камю дізнався про ідеї релігійного екзистенціалізму, зацікавився філософією.

Восени 1932 p. Камю вступив на філологічний факультет Алжирського університету, де наполегливо навчався, суміщаючи заняття в університеті з працею. Із захопленням вивчав праці С. К’єркегора, А. Шопенгауера, О. Шпенглера, Л. Шестова. У журналі «Південь» Перші замітки та есе Камю за всієї їхньої незрілості містять деякі важливі мотиви: анархічний бунт проти суспільних умовностей, втечу у світ мрій, приниження раціонального первня в мистецтві. Загалом твори Камю пронизані кризовим станом духу, характерним для значної частини європейської інтелігенції після Першої світової війни.

Восени 1935 p. Камю вступив у алжирську секцію комуністичної партії Франції. Він розглядав комунізм як «перший крок, як аскезу, що готує ґрунт для більш духовної діяльності». За дорученням партії вів пропагандистську роботу серед мусульман.

У 1936 p. Камю очолив Театр праці, де виступив як режисер, актор і автор. У театрі були поставлені п’єси за творами А. Жіда, А. Мальро, О. Пушкіна, Ф. Достоєвського. 1937 p. Камю вийшов з комуністичної партії.

Роман Альбера Камю «Чума» — це скупа розповідь, не тільки про епідемію жахливої хвороби, а в першу чергу про моральний вибір кожним із героїв твору свого місця в ситуації, коли існує реальна загроза смерті.

Образ чуми — це не тільки символ війни. Це універсальна метафора зла. Герой роману інтелектуал Тару говорить: «Чума — не тільки хвороба, не тільки війна, це також смертні судові вироки, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних сект, загибель безневинної дитини в лікарні, суспільство, влаштоване геть погано, так само як і спроби, всупереч опору влади, улаштувати його заново...» Мікроби чуми гніздяться повсюди, підстерігають кожен необережний крок людини, влади, суспільства. Усе людство в цілому й кожна людина зокрема може перебувати в стані «зачумленості». Того стану майже нікому не вдалося уникнути, але його треба долати, мобілізуючи волю, духовні й моральні сили особистості. Бути «зачумленим» — це не лише готовність убивати, а й непротистояння насильству, примирення з тими, що вбивають.

Прикладів такої «зачумленості» XX століття знає багато: фашистська Німеччина, більшовицький СРСР, червоний Китай. І як тільки люди доброї волі перемагають зло в одному місці, воно піднімає голову в іншому. Доктор Ріє переконаний, що «чума — це нескінченна поразка». Дослухаючись до радісних криків жителів Орана, яке нарешті звільнилося від хвороби, від кордонів навколо міста, Ріє думав, що радість знаходиться під постійною загрозою. Він знав те, про що забула ця щаслива юрма: «бацила чуми ніколи не вмирає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в столі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, у валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і почне їх конати на вулиці щасливого міста».

Чума — це уособлення всесвітнього зла, яке повністю перемогти неможливо. Остаточна перемога над ним недосяжна, але усвідомлення цього не повинно паралізувати волю й розум людей, їхньої готовності до боротьби.

А. Камю шукає в людині сили, що піднімають супроти зла, і знаходить їх у самій природі людини, яка здатна кинути виклик Богові й Долі й одвічному хаосу.