29. Борис Пастернак.Жанрове багатство творчої спадщини . Особливості пейзажної лірики.

Народився в Москві, в сім’ї відомого художника. Після закінчення гімназії в 1909 вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. Серйозно захопився філософією. Для вдосконалення філософських знань в 1912 семестр навчався в Марбурзькому університеті в Німеччині. У 1913 повернувся в Москву. Його перші збірки поезій - «Близнюк у хмарах» (1914), «Поверх бар’єрів» (1917) - позначені впливом символізму і футуризму (входив до групи «Центрифуга»), В 1922 році вийшла його книга віршів «Сестра моя жизнь», відразу висунула автора в ряд майстрів сучасної поезії. В 1920-е примикав до літературного об’єднання «Леф». У ці роки опублікував збірку «Теми і варіації», поеми «Дев’ятсот п’ятий рік» і «Лейтенант Шмідт», почав роботу над романом у віршах «Спекторський» (1924-1930). У 1930-ті в основному займався перекладами (грузинських поетів, Ст. Шекспіра І, Ст. Гете, І.Ф. Шиллера, Р.М. Рільке, П. Верлена). В 1943 здійснив поїздку на фронт, результатом чого стали нариси і книга віршів «На ранніх поїздах» (1943). Світову популярність йому приніс роман «Доктор Живаго». За цей роман Пастернак був удостоєний Нобелівської премії в 1958. Під загрозою вигнання з СРСР від премії відмовився.

У поезію Б. Пастернака поринаєш відразу, як задушливого літнього дня у ласкаву прохолоду води. Вона захоплює мінливими картинами літа, осені, зими чи весни, і здається, поет дивиться на увесь цей світ широко розплющеними від захоплення очима. Свіжістю листя, омитого зливою, віє від рядків вірша «Після дощу»:

За окнами давка, толпится листва, И палое небо с дорог не подобрано.

Споглядаючи безмежний світ природи, поет помічає: «у капель - тяжесть запонок», а після дощу «земля дымится, словно щей горшок». Однією з головних особливостей пейзажної лірики Б. Пастернака є переплетення побутових деталей з високим стилем вишуканих метафор. І це логічно з огляду на переконання поета в тому, що Бог створив світ довершеним. Принаймні картини природи в цьому переконують:

Ты спросишь, кто велит, Чтоб август был велик, Кому ничто не мелко, Кто погружен в отделку Кленового листа... Всесильный бог любви...

Пейзажну лірику Пастернака відзначає залюбленість у життя. Природа - завжди важлива частина життя. Вона співзвучна настрою поета у вірші «Цей лютий! Час до сліз і віршів», і він виливає сум чорно-білих лютневих пейзажів у поетичних рядках, де стільки живої надії і жаги життя! Не можна сказати, що в поета якась пора року улюблена, кожна по-своєму прекрасна, бо вона і є прояв життя:

Весна, я с улицы, где тополь удивлен, Где даль пугается, где дом упасть боится, Где воздух синь, как узелок с бельем У выписавшегося из больницы.

Пейзаж Пастернака легко впізнати, бо він завжди олюднений. Ніби читач його очима дивиться крізь шибку, залиту вересневим дощем або вдивляється у далечінь безкраїх алей, сумуючи за минулим літом:

Глухая пора листопада. Последних гусей косяки. Расстраиваться не надо: У страха глаза велики.

Найдивніше те, що кожен рядок поета оживає в уяві кожного, хто лише раз прочитав його, бо він завжди знаходить відгомін своїм настроям. Ось поет промовив:

Мне снилась осень в полусвете стекол, Друзья и ты в их шутовской гурьбе...

І уява підказує картини осінніх роздумів і розчарувань, втрат і знахідок. І є ще одна особливість пейзажів Пастернака:

хочеться потрапити туди:

Где пруд, как явленная тайна, Где шепчет яблони прибой, Где сад висит постройкой свайной И держит небо пред собой.

У віршах кожного поета відобразилося його життя, його мислення, почуття. Але якби не знали б, наскільки нелегким було життя Б. Пастернака, можна було сказати, що воно було суцільним святом. Таке враження виникає тому, що головним мотивом усієї поезії його була вдячність «за приворотное вино, текущее огнем по жилам». Ця вдячність і є лейтмотивом пейзажної лірики:

И белому мертвому царству, Бросавшему мысленно в дрожь, Я тихо шепчу: «Благодарствуй, Ты больше, чем просят, даешь».