27. Гійом Аполлінер. Оригінальність творчої манери поета.

Гійом Аполлінер (справжнє ім’я — Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій Вонж-Костровицький, 1880—1918) — французький поет польського походження, художник, критик. Провідник авангардної паризької літератури (член руху кубістів і футуристів). Натхненник сюрреалізму. Основні збірки: «Алкоголі. Вірші 1898—1913» , «Каліграми. Вірші Миру і Війни».

Одним із найяскравіших представників світового авангарду є французький поет Гійом Аполлінер. Його творчість, багатогранна й неоднозначна, пройнята життєстверджувальними настроями, пропагує активно-творче відношення до буття. За цією манерою можна впізнати будь-яку поезію Аполлінера, не переплутавши її з твором жодного іншого поета. 

У чому виявляється мотив життєрадісності у віршах французького авангардиста? Тут наявна асоціативна образність, живе слово з вільними ритмами та інтонаціями. Так, у поемі \»Зона\» автор показує плин життя сучасного міста, яке пульсує і сміється, розтікається потоками вулиць і калюжами площ, містить у собі тисячі життів: 

Я бачив сьогодні вранці гарну вулицю забув як зветься  Нова і чиста сурмою сонячною ллється  Робітники урядовці вродливі стенотипістки  Що будня чотири рази по ній проходять пішки.

Властива Гійому Аполлінеру урбаністична тема знаходить тут своє вираження, причому картини вранішнього міста візуалізуються, стають реалістично живими. Художнє полотно насичене \»яскравими\», \»блискучими\» словами, що несуть оптимістичний заряд, створюють радісний настрій поезії: \»люблю\», \»зворушує\», \»огнисте сяйво\», \»чудовий\», \»радісний\». При цьому не можна говорити, що авангардист писав лише про радісне, деякі твори є сповіддю ліричного \»я\», однак і в них \»звучить\» аполлінерівське активно-творче ставлення до життя. Наприклад, у вірші \»Міст Мірабо\» поет порівнює відхід кохання з річкою Сена, яка біжить-струмує під мостом Мірабо: 

Минають дні години і хвилини  Мине любов  І знову не прилине  Під мостом Мірабо хай Сена плине  Хай б’є годинник ніч настає  Минають дні а я ще є.

Останні два рядки — рефрен, що повторюється після кожної строфи. Саме вони й надають сумному, на перший погляд, настрою поезії додаткових відтінків. Нехай життя плинне, ніщо не вічне, як шум води, любов так само проходить, як і збігають дні, проте ліричний герой заявляє: він \»ще є\». 

На прикладі цього вірша бачимо активну життєву позицію поета, бо навіть твору про забуте кохання Гійом Аполлінер надає настрою прощання зі старим світом і водночас вітання нового. Раз людина \»ще є\», отже, вона думає про майбутнє, відкрита для незвіданого. Різні аспекти буття — ось що цікавило представника французького авангарду Гійома Аполлінера. Ці аспекти він розкривав через призму особистого світобачення, створивши власну манеру письма. \»Звучання\» активно-творчого ставлення до життя у творах поета — один із чинників його популярності в усьому світі.

28. Олександр Блок. Своєрідність символізму в російській поезії. Найвідоміші поетичні цикли,головні мотиви і провідні образи – символи блоківської лірики .

Російський поет, драматург, літературний критик. Син юриста і професора Варшавського університету А.Л. Блоку і перекладачки А.А. Бекетової. Ранні роки провів у будинку діда і в підмосковному маєтку Бекетових-Шахматове. Закінчив у 1906 р славянорусское відділення Петербурзького університету. В1903 р. одружився на дочці видатного російського хіміка Менделєєва Д. І. Любові.Писати вірші почав з п’яти років, серйозно зайнявся творчістю з 1900 року Активно публікується не тільки як поет, але і як драматург і літературний критик 7 липня 1916 р. був призваний в армію, служив табельником.З вересня 1917 р. - член Театрально-літературної комісії, з 1918 р. - співробітник Театрального відділу Наркомосвіти, з квітня 1919 р - Великого Драматичного театру. Одночасно - член редколегії видавництва «Всесвітня література» під керівництвом М. Гіркого, з 1920 р. - голова Петроградського відділення Спілки поетів. В квітні 1921 р. наростаюча депресія переходить в психічний розлад, що супроводжується хворобою серця. 7 серпня 1921 р Блок помер

Коли поет по-справжньому талановитий, його поезія всеохватна й дуже важко вичленити головні теми його творчості. Так і з поезією О. Блока. Як символіст у ранній творчості він розглядає три теми: Життя, Смерть, Бог. У тому чи іншому вигляді ці теми інтерпретуються у різні періоди творчості й постають то в туманних образах-символах циклу «Стихи о Прекраснной Даме», то в іронічних рядках пізніх віршів. Типовими образами-символами раннього Блока були зоря, весна, тумани, вітер, присмерк, тіні і сни. Усе це, вжите у метафоричному смислі, ставало символами, з допомогою яких поет пізнає вічну таємницю життя. Але після синіх туманів ранньої творчості приходять романтичне захоплення суто земними рисами життя. Так з’являється Незнайомка - втілення Жіночності, доступної не тільки Душі Світу, а й реальній жінці. Цікаво, що й Батьківщину О. Блок змальовує саме як жінку. Так у віршах «Русь», «Росія», «На полі Куликовім» зустрічаємо образ Росії-жінки, Росії-дружини. Батьківщина для нього надія й утіха. Він вірить у її життєстійкість, як вірить у стійкість і мужність російської жінки, здатної любити безрозсудно, прощати великодушно й гідно терпіти життєві випробування. Так тема Батьківщини переплітається з вічними темами Життя, Смерті, Бога. Так само багато говорить Блок про кохання як основу буття. Поет заперечує брутальне втручання в поезію кохання будь-яких міркувань, кохання - це стихія, це буря. Не випадково саме цими образами-символами передане воно у Блока. З образами кохання пов’язані пошуки гармонії у житті поета. Проблеми морального у суспільстві вирішуються через пошуки єдності зі світом. Роздвоєність, пошуки рівноваги приводять часом до сумних висновків: «Что счастья не нужно было, что сей несбыточной мечты и на полжизни не хватило». Однак зв’язок зі світом віднайдено. І у пізніх віршах О. Блока знову вирішуються питання про сенс буття, про Життя, Смерть і Бога. Ці теми вічні, у яких би образах вони не поставали в творчості О. Блока.