24. Генрік Ібсен. Глибокий психологізм зображення духовного розвитку особистості у драмі «Ляльковий дім».

У п’єсі «Ляльковий дім» остаточне розчарування Нори у своєму шлюбі, усвідомлення необхідності почати нове життя, щоб стати повноцінною особистістю, підготоване всім розвитком дії.

Новаторство Ібсена у цій п’єсі полягало в тому, що не випадковий збіг обставин, а саме осмислення всього, що сталося, вирішують конфлікт. Розв’язкою драми є бесіда між Норою і Хельмером — перша за все їх подружнє життя, в якій Нора робить справжній аналіз їхніх стосунків. І Нора, і Хельмер, і все їхнє життя постають у цій бесіді зовсім по-новому — і саме цей новий погляд надає такого драматизму заключній сцені «Лялькового дому», яку сучасники звинувачували як надто холодну і розмірковану. Але новатор Ібсен лише переносить зростаючу сюжетну напругу на напругу інтелектуальну, напругу думки, з якої виростає рішуча сюжетна зміна — рішення Нори залишити сім’ю, яке завершує розвиток дії у п’єсі.

Проте герої Ібсена — не втілення лише певних ідей автора. Їм властиві всі людські пристрасті, притаманне все, що робить людину людиною. Цим Ібсен відрізнявся від багатьох письменників кінця ХІХ століття, які не вірили в можливості людського розуму, в його здатність контролювати поведінку людини. У п’єсах Ібсена саме розум, здатність осмислити дійсність дають герою можливість змінити свою долю. А коли людина не знаходить у собі сили перетворити думку, вона жорстоко розплачується за це. «Ляльковий дім», в якому живуть Хельмер і Нора, зруйнувався, тому що герой не зміг піднестися над власним егоїзмом, не зміг подолати забобони суспільства. Новаторство Ібсена полягає в тому, що драматург розкрив нові можливості аналітичної композиції, наповнив їх новим змістом. Ібсен використовує багатозначні можливості слова. У п’єсі «Ляльковий дім» в окремих відрізках тексту містяться приховані вказівки на те, що вже сталося, або що має статися, хоча це ще незрозуміло навіть самим героям. Інколи здається, що герої просто говорять, а щось примушує дуже уважно вслуховуватися в кожне слово, а з кожною фразою напруження зростає.

Ці творчі здобутки Г. Ібсена знайшли свій розвиток у творчості інших майстрів слова, заклали підвалини нової драматургії нового театру ХХ століття.

25. Література першої половини XX століття. Історико-соціальна характеристика доби. Найвідоміші представники модерністських та авангардистських течій першої половини хх ст.

Основні етапи та тенденції розвитку європейської прози першої половини ХХ ст., естетичні пошуки, формування нових принципів і структур художнього мислення. Реалізм у літературі ХХ ст.: продовження традицій, пошуки нових засобів і форм художнього вираження. Взаємодія з модернізмом. 

Світоглядні та естетичні засади західноєвропейського модерністського мистецтва, його художнє новаторство. Твори М.Пруста, Ф.Кафки, Дж.Джойса - яскраве втілення діалектики нових естетичних структур та течій у модерністській літе­ратурі. Художнє новаторство засновників літературної школи “потоку свідомості”.

Історико-культурне тло періоду “між двома світовими війнами”, провідні тенденції літератури цієї доби. Увиразнення досвіду особистості, духовно знівеченої Першою світовою війною, у творах письменників “літератури втраченої генерації” Е.Хемінгуея, Е.М.Ремарка, Р.Олдінгтона. 

Розвиток антиутопії, його визначальні ознаки та найяскравіші представники: Є.Замятін, О.Хакслі, Дж.Орвелл, К.Чапек.  Осмислення руйнівних сил суспільно-історичного життя доби тоталітаризму, пошук нових духовних орієнтирів та шляхів збереження цінності особистості у літературі 1920-40-х рр. (Т.Манн, М.Булгаков, Б.Брехт, А.Камю, Пауль Целан та ін.)

• характеризує історико - соціальне тло означеної доби;

• визначає ХХ ст. як глибинний переворот в естетиці і художній практиці, провідні тенденції літературного процесу першої половини ХХ століття;

• акцентує увагу на роздвоєнні культурного процесу на два річища (елітарну і масову культуру) як характерну ознаку ХХ століття;

• називає причини формування нових принципів і структур художнього мислення в літературі; провідні модерністські й авангардистські напрями і течії означеної доби, а також їхніх найвідоміших представників;

• пояснює, які відбулися глибинні перевороти в естетиці й художній практиці поезії ХХ ст.;

• висловлює судження про розвиток модернізму, зокрема в країнах тоталітарного режиму; про сутність програм літературних течій та угруповань;

• дає визначення понять: авангардизм, модернізм; експресіонізм, футуризм, імажинізм, акмеїзм; 

• розвиває навички дослідницької діяльності;

• вміння складати опорно-логічний конспект, самостійно опрацьовувати літературно-критичну статтю, користуватися літературознавчим словником;

• усвідомлює суспільне призначення авангардистських та модерністських течій в поетичному мистецтві ХХ ст.

• досліджує трагізм долі митців означеної доби.

Серед найвідоміших представників модерністської та авангардистської поезії першої половини ХХ ст. значимістю свого художнього вияву та масштабом свого впливу на загальноєвропейський та світовий літературний розвиток особливо виділяються французи П.Елюар і Г.Аполлінер, англієць Т. С.Еліот, австрійці Г.Тракль і Р.М Рільке, іспанець Ф .Гарсіа Лорка, чех В.Незвал і поляк К.І.Галчинський.