
- •1. Загальна характеристика розвитку культури та літератури хіх ст., розквіт соціально-психологічної прози.
- •2. Стендаль. Роман «Червоне і чорне» - безкомпромісна, правдива розповідь про суспільно-політичне життя і людину періоду Реставрації.
- •3. Жульєн Сорель – «простолюдин, який обурився проти свого низького походження». Конфлікт головного героя з суспільством як сюжетний стрижень роману Стендаля «Червоне і чорне».
- •4. Оноре де Бальзак «Людська комедія» - грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини хіх ст.. Ключові романи та повісті циклу.
- •5. Влада золото та її філософія в повісті оноре де Бальзака «Гобмек». Неоднозначність образу Гобсека – «філософа і скнари», «особи шляхетної та ницої», засоби його характеристики.
- •6. Ф.М.Достоєвський. Роман «Злочин і кара» як вираження нового, поліфонічного типу мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору.
- •7. Суперечливість образу Родіона Раскольнікова (Достоєвський - Злочин і кара). Еволюція головного героя,характер його бунту.
- •8. Достоєвський «Злочин і кара».Соціальні та філософські корені теорії Роскольнікова.
- •9. Лев Толстой. «Війна і мир» - історична епопея. Думка роману.
- •10. Пошуки сенсу буття в образах Болконського та Безухова.
- •11. Втілення внутрішнього аристократизму в образах м.Волконської та н.Ростової (л.Толстой «Війна і мир»).
- •13. Волт Вітмен. Історія створення збірки «Листя трави»,її провідні теми й мотиви.» Пісня про себе - програмовий твір автора.
- •14. Поль Верлен - майстер імпресіоністичної та символістської лірики. «Поетичне мистецтво» - віршований маніфест символізму.
- •15. Поль Верлен. Світ природи і духовний стан ліричного героя у верленівських «пейзажах душі» - «Осіння пісня», «в серці і сльози, і біль».
- •17.Шарль Бодлер.Збірка Квіти зла: особливості побудови, проблематика. Поетичне новаторство митця.
- •18. Шарль Бодлер.Традиційність і своєрідність вирішення проблеми «поет і натовп», гіркота почуттів від недосконалості сучасного йому суспільства у поезії «Альбатрос».
- •19.Оскар Вальд. Етико-філософський сенс конфлікту краси й моралі та особливості його розв’язання в романі «Портрет Доріана Грея».
- •20. Оскар Вальд. Проблема духовної деградації головного героя в романі «Портрет Доріана Грея».
- •21. Антон Павлович Чехов. Викриття бездуховності в оповіданнях «Скрипка Ротшильда» та «Людина у футлярі».
- •22. Антон Павлович Чехов. Викриття штучності людських почуттів в оповіданні «Дама з собчкою».
- •23. Генрік Ібсен. «Ляльковий дім» як зразок соціально-психологічної драми. Еволюція образу Нори.
- •24. Генрік Ібсен. Глибокий психологізм зображення духовного розвитку особистості у драмі «Ляльковий дім».
- •25. Література першої половини XX століття. Історико-соціальна характеристика доби. Найвідоміші представники модерністських та авангардистських течій першої половини хх ст.
- •26. Райнер Марія Рільке. Особливості лірики поета. Образ Орфея як персоніфікація сили мистецтва, що приборкує природу і одухотворяє світ.
- •27. Гійом Аполлінер. Оригінальність творчої манери поета.
- •28. Олександр Блок. Своєрідність символізму в російській поезії. Найвідоміші поетичні цикли,головні мотиви і провідні образи – символи блоківської лірики .
- •29. Борис Пастернак.Жанрове багатство творчої спадщини . Особливості пейзажної лірики.
- •30. Анна Ахматова. Основні теми і мотиви лірики, поетична символіка. «Поезія втрат» ранньої Ахматової, її художні особливості.
- •31. Анна Ахматова – «Реквієм». Пам’ятка доби тоталітаризму. Створення в поемі узагальненого портрету народного страждання.
- •32. Томас Манн. «Маріо і чарівник» як новела-застереження. Напруга перевоєнної ситуації в Європі й тривожний настрій в новелі.
- •33. Перемога людського розуму та цінності людської гідності у новелі томаса манна «маріо і чарівник»
- •34. Франц Кафка. Своєрідність світобачення і його художнього вираження в оповіданні «Перевтілення».
- •35. Франц Кафка. Оповідання «Перевтілення». Оригінальність трансформації теми «маленької людини». Внутрішні суперечності головного героя. Людське і тваринне в образі Грегора Замзи.
- •36. Альбер Камю. Антифашистська спрямованість роману-притчі «Чума». Алегоричне зображення французького Руху Опору.
- •37. Альбер Камю. Роман-притча «Чума». Система образів у творі. Персоніфікація різних можливостей морального вибору в образах Ріс, Тарру, Грана, отця Панлю, Рамберта, Коттара.
- •38. Пауль Целан. Модерністське зображення трагедії Голокосту в поезії «Фуга смерті».
- •39. Генріх Белль. Осуд антигуманної сутності війни, розкриття її руйнівних наслідків для цивілізації та душі в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».
- •40. Василь Биков. Повіть «Альпійська балада». Її високий антивоєнний і гуманістичний пафос.
- •41. Вістен Гью Оден. Широта тематичного і жанрово-стильового діапазону його поезії. («Куди ж ти, куди?..», «1 вересня 1939 року», «в музеї образотворчого мистецтва»).
- •42. Ернест Міллер Хемінгуей. «Старий і море – філософська повість-притча про Людину. Життєподібний сюжет і філософсько-символічний зміст твору.
- •43. Ернест Міллер Хемінгуей. Повість-притча «Старий і море». Система образів твору та їх символіка.
- •44. Ясунарі Кавабата. Відображення національної етики та естетики в романі «Тисяча журавлів». Гармонія людини і природи – одна з головних проблем твору.
- •45. Джером Девід Селінджер. Повість «Над прірвою у житі». – протест проти бездуховності суспільства. Актуальні проблеми формування життєвих цінностей молодих людей.
- •46. Девід Джером Селінджер. Повість «Над прірвою у житі». Голден Колфілд – предтеча бунтівного покоління 60-х років хх ст. Суперечливість образу головного героя.
- •48. Габріель Маркес.Своєрідність образу янгола в оповіданні «Стариган з крилами».
- •49.Макс Фріш «Санта Крус». Протистояння романтично-авантюрної та обивательсько-затишної моделей існування у творі.
- •50. М.Фріш «Санта Крус». Протистояння морального вибору свободі і відповідальності у творі.
- •51. Мілорад Павич. Втілення в оповіданні «Дамаскин» рис постмодернізму.
- •52. Патрік Зюськінд «Запахи». Проблеми співвідношення краси і зла, влади митця і мистецтва над натовпом. Пошук досконалості в романі.
- •53. Патрік Зюськінд «Запахи».Образ Гренуя.Парфуми як іронічна метафора мистецтва.
- •54. Феномен бестселеру.Найпопулярніші твории у колі читання сучасної молоді.
- •55. Бернард Шоу. Міфологічний підтекст п’єси «Пігмаліон». Її проблематика.
- •56. Бернард Шоу. Новаторські відкриття драматурга. Комедія «Пігмаліон» - зразок драми-дискусії.
- •57. Роль обірваної цитати у назві твору Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…».
- •58. Основні течії та творчі здобутки «срібної доби» в російській поезії.
- •59. Філософський підтекст, символічність назви та ключових епізодів п’єси Генріха Ібсена «Ляльковий дім».
- •60. «Вічні теми» світової літератури. Причини їх актуальності дл різних епох і поколінь (на прикладах вивчених творів).
22. Антон Павлович Чехов. Викриття штучності людських почуттів в оповіданні «Дама з собчкою».
В оповіданні «Дама з собачкою» (1899) йдеться про визволення людини від вульгарності, обивательських уявлень. Ловелас Дмитро Гуров вирішує закрутити черговий курортний роман. Він обирає першу-ліпшу жінку, «одну з багатьох», що гуляє по ялтинській набережній з собачкою. Несподівано для героя курортний роман переростає у справжнє, єдине на все життя кохання.
Недоречна фраза про несвіжу рибу, сказана у відповідь на його щиросердне зізнання, стала переломним моментом в житті Гурова. Він усвідомив, що ніхто його не зрозуміє, що живе він, по суті, подвійним життям, приховуючи від навколишніх не лише свій роман з Анною Сергіївною, а й своє «справжнє людське життя».
«Дама з собачкою» — оповідання про драму кохання. В ньому Чехов просто і сильно показує смисл і значення цього великого почуття в житті людини. Він веде нас від звичайних побутових колізій (короткочасний курортний роман, подружня зрада) до одвічних питань людського буття.
Художня манера Чехова узгоджується із змістом його творів. «Чим об’єктивніше, тим сильніше виходить враження», — вважав письменник, дотримуючись принципу стриманої, зовні не виявленої авторської оповіді. Він сподівався, що читач здатен сам уловити прихований смисл і зробити висновки, тому підказка автора йому не потрібна.
23. Генрік Ібсен. «Ляльковий дім» як зразок соціально-психологічної драми. Еволюція образу Нори.
У п’єсі «Ляльковий дім» остаточне розчарування Нори у своєму шлюбі, усвідомлення необхідності почати нове життя, щоб стати повноцінною особистістю, підготоване всім розвитком дії.
Новаторство Ібсена у цій п’єсі полягало в тому, що не випадковий збіг обставин, а саме осмислення всього, що сталося, вирішують конфлікт. Розв’язкою драми є бесіда між Норою і Хельмером — перша за все їх подружнє життя, в якій Нора робить справжній аналіз їхніх стосунків. І Нора, і Хельмер, і все їхнє життя постають у цій бесіді зовсім по-новому — і саме цей новий погляд надає такого драматизму заключній сцені «Лялькового дому», яку сучасники звинувачували як надто холодну і розмірковану. Але новатор Ібсен лише переносить зростаючу сюжетну напругу на напругу інтелектуальну, напругу думки, з якої виростає рішуча сюжетна зміна — рішення Нори залишити сім’ю, яке завершує розвиток дії у п’єсі.
Проте герої Ібсена — не втілення лише певних ідей автора. Їм властиві всі людські пристрасті, притаманне все, що робить людину людиною. Цим Ібсен відрізнявся від багатьох письменників кінця ХІХ століття, які не вірили в можливості людського розуму, в його здатність контролювати поведінку людини. У п’єсах Ібсена саме розум, здатність осмислити дійсність дають герою можливість змінити свою долю. А коли людина не знаходить у собі сили перетворити думку, вона жорстоко розплачується за це. «Ляльковий дім», в якому живуть Хельмер і Нора, зруйнувався, тому що герой не зміг піднестися над власним егоїзмом, не зміг подолати забобони суспільства. Ібсен використовує багатозначні можливості слова. У п’єсі «Ляльковий дім» в окремих відрізках тексту містяться приховані вказівки на те, що вже сталося, або що має статися, хоча це ще незрозуміло навіть самим героям. Інколи здається, що герої просто говорять, а щось примушує дуже уважно вслуховуватися в кожне слово, а з кожною фразою напруження зростає. Ці творчі здобутки Г. Ібсена знайшли свій розвиток у творчості інших майстрів слова, заклали підвалини нової драматургії нового театру ХХ століття.