19.Оскар Вальд. Етико-філософський сенс конфлікту краси й моралі та особливості його розв’язання в романі «Портрет Доріана Грея».

Створено портрет, який переймає на себе роки й вчинки Доріана Грея. Два герої — Доріан і лорд Генрі — понад усе ставлять саме красу. І коли життя суперечить їхнім естетичним переконанням, то вони не рахуються з життям. Вони не хочуть розуміти, що кожний крок людини у реальному житті обов’язково має і моральний сенс.

Автор роману показує наскiльки сильно можуть впливати на людську душу руйнiвнi фiлософськi iдеї, вираженi у привабливих та захоплюючих формах, що полонять розум незвичайною новизною i таємнiстю, але ж в той самий час пiдточують зсередини недосвiдчене та неспокушене злом серце. Це набувало особливого значення у життi Дорiана Грея, який жадав чогось нового й таємного, виявляв допитливiсть до усiх бокiв життя.

Крок за кроком Дорiан Грей перетворюється з людини, яка має добре й чисте серце, на егоїста та злочинця. Це вiдбувається поступово: спочатку вiн пiддається впливу аморальної людини, потiм, усвiдомлюючи свою порочнiсть, вiдмовляється вiд виправлення. Пiзнiше вiн знехтує своєю репутацiєю й докорам Безiла, який зауважував, що Дорiан негативно впливає на оточуючих. Таким чином, Дорiан Грей, головний герой роману Оскара Уайльда, наближається до знищення власної душi.

Оскар Уайльд пiдкреслює також думку, що не тiльки краса, а навiть характер людини, її духовнi якостi досить непостiйнi. Тiльки сумлiння здатне контролювати її життя, її вчинки i хоч не виправляти їх, але докоряти за них. Людина живе доти, доки живе її сумлiння, яке здатна знищити тiльки вона сама. Оскiльки символом сумлiння Дорiана Грея у романi стає його власний портрет, саме тому Дорiан вмирає тодi, коли його знищує.

20. Оскар Вальд. Проблема духовної деградації головного героя в романі «Портрет Доріана Грея».

Проблема насолоди в житті людини, значення її краси, пошуки істинного сенсу життя розглядає Оскар Вальд у своєму творі «Портрет Доріана Грея».

Які були мрії Доріана Грея про своє становище у світському суспільстві та перебудові ідеалів його життя?

Він залюбки посів те становище у світі, що було йому надане по його повнолітті, і мав утіху від думки, що він і справді може стати для сьогочасного Лондона тим, чим автор «Сатирикону» був для Рима доби Нерона. А проте у глибині душі він бажав бути чимось більшим, аніж тільки arbiter eleqantiarum, що з ним радяться, які добрати коштовності, як зав’язати краватку або як носити тростину. Він прагнув виробити цілий новий спосіб життя, що виходив би з розумних філософських засад, що мав би свої упорядковані принципи, і найвищий сенс існування бачився йому в одуховленні почуттів.

Так, потрібен, як і завбачав лорд Генрі, новий гедонізм, що має заново перебувати життя, врятувавши його від суворої й огидної пуританщини, яка, на превелике диво, ожила в наші дні. Певна річ, цей гедонізм не буде нехтувати інтелект, однак він не пристане ні на яку територію чи вчення, що вимагають пожертви бодай часткового чуттєвого досвіду. Адже мета гедонізму – якраз самий досвід, а не плоди досвіду, солодкі там чи гіркі.

Під згубним впливом лорда Генрі в шалену хвилину гордощів та пихи у Доріана народилося бажання, щоб портрет ніс тягар його днів, а він зберіг пишноту вічної молодості.

Він ославив себе ганьбою егоїстичних вчинків, спаплюжив душу злочинами, які рубцями лягли на його «портрет-душу», «портрет-совість». Влучні художні деталі та яскраво насичені етапи «лицемірна посмішка, огидна волога, червона й лискуча, жахливе зіпсуття» підкреслюють, що головною причиною руйнації його душі є усвідомлення винятковості його краси, бажання підкорити життя інших людей лише для особистої насолоди.