17.Шарль Бодлер.Збірка Квіти зла: особливості побудови, проблематика. Поетичне новаторство митця.

Шарль П’єр Бодле́р (*9 квітня 1821, Париж — †31 серпня 1867, Париж) — французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури 19 століття. Народився в Парижі. У шестирічному віці втратив батька У 11 років перебрався з родиною в Ліон і вступив в пансіон . Повернувшись в 1836 році в Париж , вступив до коледжу Людовика Святого , звідки був вигнаний всього за рік до закінчення . Писати почав , коли отримав спадок і став вести життя багатого нероби. У 1857 році вийшов найвідоміший його поетична збірка «Квіти зла» , який шокував публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки 6 найбільш « непристойних » віршів . Тоді він звернувся до критики і на цій ниві швидко домігся успіху і визнання . З 1844 по 1848 відвідував «Клуб гашишистов ». Згодом пристрастився до опіуму , але до початку 1850 -х років подолав пристрасть і написав три великі статті про свій психоделічному досвіді , що склали збірку «Штучний рай».

У 1864 році виїхав до Бельгії , де провів два з половиною роки , незважаючи на відразу до нудної бельгійської життя і на стрімко погіршується здоров’я . Будучи в церкві Сен- Лу в Намюрі , Шарль Бодлер втратив свідомість і впав прямо на кам’яні сходи . Його привезли в Париж і помістили в клініку , у якій він і помер.

«Квіти зла» - цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов’язані.

Поезії збірки згруповані в 6 частин: Сплін та ідеал. Spleen et Idéal, Паризькі картинки. Tableaux parisiens, Вино. Le Vin, Квіти зла. Fleurs du mal, Бунт. Révolte, Смерть. La Mort.

Тон збірці задає передмова, в якій нудьга називається найгіршою з бід.

У всіх віршах («Квіти зла») протиставляються Добро і Зло. Два протилежні полюси - Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана - починають перетворюватись одне в одне.

Новаторство поета

1) введення у французьку поезію урбаністичної теми;

2) загострена сприйнятливість у поетичній манері;

3) прагнення до максимальної точності у зображенні найпохмуріших моментів внутрішньої реальності;

4) поет - безрідний і незрозумілий юрбою «чужинець», якого вона мучить і ненавидить;

5) взаємопроникнення у поезії високого й низького, поєднання непоєднуваного в межах одного образу, естетизація потворного;

6) стирання грані між суб’єктом та об’єктом, між уявним і реальним;

7) визнання за поетичним словом сугестивної функції;

8) романтичний конфлікт мрії і дійсності набуває глибокого внутрішнього характеру.

18. Шарль Бодлер.Традиційність і своєрідність вирішення проблеми «поет і натовп», гіркота почуттів від недосконалості сучасного йому суспільства у поезії «Альбатрос».

Шарль П’єр Бодле́р (*9 квітня 1821, Париж — †31 серпня 1867, Париж) — французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури 19 століття. Народився в Парижі. У шестирічному віці втратив батька У 11 років перебрався з родиною в Ліон і вступив в пансіон . Повернувшись в 1836 році в Париж , вступив до коледжу Людовика Святого , звідки був вигнаний всього за рік до закінчення . Писати почав , коли отримав спадок і став вести життя багатого нероби. У 1857 році вийшов найвідоміший його поетична збірка «Квіти зла» , який шокував публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки 6 найбільш « непристойних » віршів . Тоді він звернувся до критики і на цій ниві швидко домігся успіху і визнання . З 1844 по 1848 відвідував «Клуб гашишистов ». Згодом пристрастився до опіуму , але до початку 1850 -х років подолав пристрасть і написав три великі статті про свій психоделічному досвіді , що склали збірку «Штучний рай».

У 1864 році виїхав до Бельгії , де провів два з половиною роки , незважаючи на відразу до нудної бельгійської життя і на стрімко погіршується здоров’я . Будучи в церкві Сен- Лу в Намюрі , Шарль Бодлер втратив свідомість і впав прямо на кам’яні сходи . Його привезли в Париж і помістили в клініку , у якій він і помер.

Поезія «Альбатрос» розкриває саме таку проблему — коли людину, яка є не такою, як усі, осміюють, не розуміють. «Альбатрос» — вірш про птаха, якого впіймали матроси і знущаються, сміються над ним. Цей красивий птах, «владар блакиті», який у небесах вільно й сміливо літає, розправивши свої величні крила, на землі перетворюється на незграбу — ходити по землі він не вміє і тільки важко волочить свої могутні крила. Матроси заради розваги впіймали альбатроса і тепер потішаються над ним: «той тютюновий дим у дзьоб йому пускає, а цей, дратуючи, кульгає, мов кривий». Альбатрос «сумно тягне приборкане крило» і «знесилено ступає». Птах звик літати «серед хмар, як блискавка в імлі», і раптом виявляється зовсім безпорадним перед зграйкою звичайних людей, сірого натовпу. їм дозволено сміятися, бо зараз птах слабший за них, він не може оборонятися, він ніби на «чужій території». Так і поет у цьому житті. Звичайні люди сміються над ним. Жорстокість людини часто переходить дозволені межі. Люди здебільшого хочуть бути такими, як усі, і їм незрозуміла ні інша думка, ні інша поведінка людини. Головне, що ця «біла ворона» відрізняється від усіх і вже тому заслуговує на покарання.

Надії немає: адже серед гурту матросів не знайшлося нікого, хто б зупинив бездушні розваги або хоча б не брав у них участі. “Хворе” суспільство ніколи не досягне Ідеалу, та й не прагне до нього.