15. Поль Верлен. Світ природи і духовний стан ліричного героя у верленівських «пейзажах душі» - «Осіння пісня», «в серці і сльози, і біль».

Верлен Поль — французький «король поетів» XIX ст., автор прозових творів та есе. Своєрідність верленівського художнього світу значною мірою зумовлена поєднанням у ньому імпресіоністичних та символістських елементів.

Основні твори: поетичні збірки, цикли: «Сатурнічні вірші» (1866), «Вишукані свята» (1869), «Добра пісня» (1870), «Романси без слів» (1844), «Далеке і близьке» (1884), «Любов» (1888), «Щастя» (1891), книга літературно-критичних статей «Прокляті поети» (1884).

Поль Верлен народився 30 березня 1844 р. у родині військового інженера . Упродовж 1853—1862 рр. навчався у школі Ландрі, яку закінчив з дипломом бакалавра словесності. У 1863 р. у часописі «Прогрес» був опублікований його перший сонет «Пан Прудом». Верлен зближується з поетами-«парнасцями». Цього ж року він влаштувався на посаду експедитора паризької мерії. Перша верленівська збірка поезій «Сатурнічні вірші» вийшла друком 1866 р. і була видана за кошти автора.

У 1869 р. Верлен оприлюднив збірку «Галантні святкування». Поет щиро підтримав Паризьку комуну, а після поразки комунарів (1871 р.), побоюючись переслідувань, разом із дружиною ненадовго виїхав з Парижа. На той же рік припало, знайомство Верлена з юним поетом Артюром Рембо. Наступні два роки вони удвох мандрували країнами Європи, заробляючи на життя приватними уроками французької мови. Під час сутички пострілом із револьвера Верлен поранив Рембо і був засуджений до двох років ув’язнення (1873 р.). У в’язниці поет продовжував віршувати, там же згодом навернувся до християнства. Після звільнення Верлен видав кілька збірок поезій, зокрема, «Романси без слів» (1874), «Мудрість» (1881), «Давно й нещодавно» (1884), а також надрукував серію статей «Прокляті поети У 1886 р. вийшли друком книжка його автобіографічної прози «Нотатки вдівця» та збірка оповідань «Луїза Леклерк». Від середини 80-х років розпочинається «лікарняний період», спричинений тривалими хворобами, що переслідували поета. Утім, протягом цього часу Верлен створює чимало нових поетичних збірок, зокрема «Кохання» (1888), «Паралельно» (1889), «Присвяти» (1890), «Щастя» (1891), «Інтимні літургії» (1892), «Елегії» (1893), «Плоть» (1896) та ін.; автобіографічну прозу — книжки «Як я лежав у лікарні» (1891) та «Як я сидів у в’язниці» (1893), а також п’єси. Кілька разів він подорожував до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів. Поет помер у Парижі 8 січня 1896 р

Поль Верлен - великий французький символіст

Поль Верлен - неперевершений поет-лірик, який майстерно розкрив у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, вражень та емоцій. Поет закликав до музичного звучання поезії, і сам володів цим мистецтвом досконало. Згодом Верлен відкинув поетичні правила парнасців, а саме - умовності в поезії. Він повернув поетичній емоції дивовижну простоту, природність і рідкісну вишуканість.

Верлен намагався передати у вірші відчуття швидкоплинності життя, враження від миті, так само як художники — імпресіоністи, живописом яких він цікавився, намагалися передати на своїх полотнах враження від миті життя. Поезія Верлена імпресіоністична, оскільки автора полонить стихія миттєвих вражень, порушуючи межу між суб’єктивним і об’єктивним, тілом і душею, піднесеним і буденним.

Верленівський вірш за своїм естетичним змістом і відповідною вишуканою формою є справжнім виявом нового «поетичного мистецтва», протиставленого не тільки правилам класицизму, а й об’єктивістській ліриці парнасців, а також реалістичній літературі. Художні відкриття поета сприяли подальшому утвердженню модернізму. Поет заперечує будь-який раціоналізм у мистецтві. Головне для нього інтуїтивне пізнання, за допомогою якого лише й можливо осягнути таємничий світ людських почуттів, природи, думок, мрій.

16. Артюр Рембо. Особливості творчих пошуків. Емоційність у змалюванні духовних поривань,бунтарство ліричного героя-самітника й мандрівника. Прагнення осягнути універсальність буття світу. Художня вишуканість поетичних творів. «П’яний корабель», «Голосівки», «Відчуття».

Жан Ніколя́ Артю́р Рембо́( 20 жовтня 1854, Шарлевіль-Мезьєр — 10 листопада 1891, Марсель) — французький поет-символіст. Був впливовим представником декадентського руху і попередником сюрреалізму. Всю свою поезію Рембо написав в юності, практично закінчивши літературну діяльність до 20 років.

ОСНОВНІ ТВОРИ: «Коваль», «Венера Анадіомена» «Голосівки», «П’яний корабель», «Останні вірші», «Осяяння», «Крізь пекло».

Перший період творчості митця (до 1871 року) позначений впливом авторитетів, що не завадило визріванню бунтарського духу як проти традиційної естетики, так і проти буржуазних порядків провінційного Шарлевіля, де, за словами поета, «ніколи нічого не відбувається».

У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 року) поезія Рембо набуває трагічного звучання. Виділяється вірш «П’яний корабель», який Стефан Цвейг назвав «фантасмагоричним сновидінням, бунтом фарб, химерною симфонією лихоманячих слів». Корабель, що збився з курсу і втратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки Рембо.

У третій період творчості (1872 - 1873) Рембо пише цикл «Осяяння», який засвідчив народження незвичайної форми вірша, що можна назвати і віршем у прозі, і ритмізованою прозою. Чарівною красою віє від загадкових картин, навіяних гарячковою вільною фантазією поета. Головне в «Осяяннях» — фіксація особистих настроїв і відчуттів, незалежно від того, що їх викликало: «Є в лісі птах, його спів затримує вас і змушує червоніти. Є годинник, який не дзвонить. Є вибоїна з гніздом білих звіряток. Є собор, який запалає, й озеро, яке підіймається. Є маленький візок, що, покинутий у гаю або ж заквітчаний стрічками, котиться по стежці. Є трупа маленьких акторів у костюмах, що з’являються на дорозі перед стіною лісу. Є, нарешті, й такі, що тебе проганяють, коли ти спраглий і голодний».

Ліричний герой А.Рембо — блудний мандрівник — намагався порвати з ворожим йому світом Цивілізації та злитися з Природою. Відповідно, у творі домінував зелений колір — символ щастя й свободи, але водночас зберігалася притаманна поезії Рембо багатобарвність. Так, у вірші поряд із зеленим кольором — сфера блакитного: мрія про злиття з природою викликала у душі ліричного героя А.Рембо не лише відчуття щастя, а й почуття безмежної любові.

Таким чином, для ліричного героя А.Рембо розрив зі світом Цивілізації, з людьми означав не обрив контактів, не втрату гармонії, а перехід до інших, значно цінніших і гарніших зв’язків — зв’язків із природою, які втілювалися через поезію. Можна виділити дві найсуттєвіші для лірики А.Рембо опозиції: «цивілізація—природа», і «буденність—поезія».

У символістський період поет створив «Останні вірші», «Крізь пекло» та «Осяяння», вірші, написані прозою. Рембо декларує ультрасимволістську теорію «алхімії слова», нерідко відхиляється від передачі змісту мовами, висловлює поетичну ідею здоровими асоціаціями, звуковими сполученнями, ритмом, логічною незв’язністю уривків. Фантасмагорії виникають не метафоричним шляхом (до метафори він взагалі цуже рідко звертається), а за рахунок надання предметам чужих їм якості та функцій (тверді тіла у нього течуть, тіні кам’яніють, зірки гудуть, плачуть дзвони, і т.п.) або за рахунок несподіваного зіткнення, шокового зіткнення речей, епізодів, ситуацій, між якими навмисне рвуться причиннослідкові, просторові, часові чи логічні зв’язки. Внаслідок цього і виникає ефект «затемненого» тексту, який не можна зрозуміти, а потрібно пише інтуїтивно довіритись йому.

П’яний корабель» — це вірш-поема. Це творча сповідь геніального підлітка, осмислена й чітко продумана, яка була навіяна авторові враженнями юнацького читання, його захопленням морем і романтикою морських пригод. І хоча автор твору до цього часу не бачив ані моря, ані кораблів, творча уява малювала юнакові лазурне море, вишукану бригантину під шовковими вітрилами, яка несеться у безмежний морський простір назустріч вітрам і незвичайним пригодам.

Корабель без керма й вітрил — це символічний, розгорнутий образ поета. Він, цей поет, відчуває себе наче сп’янілим від безмежності простору й невгамовної жадоби до мандрівок, пригод. Він прагне відкривати нерозгадані таємниці, невідомі землі.

«Голосівки» — це поезія пошуку. Рембо випробовує у ній можливості поєднати лірику з живописом, малюнок — з ритмом вірша. Відповідно до свого естетичного завдання «говорити про незрозуміле незрозумілою мовою», він урівноважував звукові ряди тими образами, які видавались йому найбільш доцільними. Не підкоряючись законам логіки, цей вірш, разом з тим, є музикальним і гармонійним.

Це один з перших вiршiв поета «Вiдчуття», i вже в ньому виявилися такi наскрiзнi тими творчостi, як блукання свiтом, прагнення необмеженої волi. В стихотворении создан характерный для поэзии Рембо образ бродяги-путешественника, который жаждет слияния с природой и миром.