14. Поль Верлен - майстер імпресіоністичної та символістської лірики. «Поетичне мистецтво» - віршований маніфест символізму.

Верлен Поль — французький «король поетів» XIX ст., автор прозових творів та есе. Своєрідність верленівського художнього світу значною мірою зумовлена поєднанням у ньому імпресіоністичних та символістських елементів.

Основні твори: поетичні збірки, цикли: «Сатурнічні вірші» (1866), «Вишукані свята» (1869), «Добра пісня» (1870), «Романси без слів» (1844), «Далеке і близьке» (1884), «Любов» (1888), «Щастя» (1891), книга літературно-критичних статей «Прокляті поети» (1884).

Поль Верлен народився 30 березня 1844 р. у родині військового інженера . Упродовж 1853—1862 рр. навчався у школі Ландрі, яку закінчив з дипломом бакалавра словесності. У 1863 р. у часописі «Прогрес» був опублікований його перший сонет «Пан Прудом». Верлен зближується з поетами-«парнасцями». Цього ж року він влаштувався на посаду експедитора паризької мерії. Перша верленівська збірка поезій «Сатурнічні вірші» вийшла друком 1866 р. і була видана за кошти автора.

У 1869 р. Верлен оприлюднив збірку «Галантні святкування». Поет щиро підтримав Паризьку комуну, а після поразки комунарів (1871 р.), побоюючись переслідувань, разом із дружиною ненадовго виїхав з Парижа. На той же рік припало, знайомство Верлена з юним поетом Артюром Рембо. Наступні два роки вони удвох мандрували країнами Європи, заробляючи на життя приватними уроками французької мови. Під час сутички пострілом із револьвера Верлен поранив Рембо і був засуджений до двох років ув’язнення (1873 р.). У в’язниці поет продовжував віршувати, там же згодом навернувся до християнства. Після звільнення Верлен видав кілька збірок поезій, зокрема, «Романси без слів» (1874), «Мудрість» (1881), «Давно й нещодавно» (1884), а також надрукував серію статей «Прокляті поети У 1886 р. вийшли друком книжка його автобіографічної прози «Нотатки вдівця» та збірка оповідань «Луїза Леклерк». Від середини 80-х років розпочинається «лікарняний період», спричинений тривалими хворобами, що переслідували поета. Утім, протягом цього часу Верлен створює чимало нових поетичних збірок, зокрема «Кохання» (1888), «Паралельно» (1889), «Присвяти» (1890), «Щастя» (1891), «Інтимні літургії» (1892), «Елегії» (1893), «Плоть» (1896) та ін.; автобіографічну прозу — книжки «Як я лежав у лікарні» (1891) та «Як я сидів у в’язниці» (1893), а також п’єси. Кілька разів він подорожував до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів. Поет помер у Парижі 8 січня 1896 р

. «Осінню пісню» Поль Верлен написав, перебуваючи в групі парнасців. Але цією поезією він, безумовно, зробив крок назустріч символізмові, що блискуче довело ваше «коло ідей» феєрверком думок, поглядів, почуттів. Ви наочно показали, що цій поезії Верлен надав музичності та невичерпної багатозначності. І ваша плідна праця сьогодні дозволила нам в повній мірі

Оцінити красу верленівського вірша можна, повертаючи його, як відшліфований діамант, різними гранями до сонця свого серця. Можливо, наодинці ви відкриєте для себе ще одну грань цього чарівного твору, а через нього - і привабливість літературного напряму під назвою «символізм». Знаменита «Осіння пісня* із циклу «Сумні пейзажі» є водночас і осіннім пейзажем, і «пейзажем душі» «Мертвим листком» осіннього листопаду стали і при-рода, і поет. «Пейзаж душі» — то вже сфера імпресіонізму. Головне для Верлена - створити враження, настрій, викликати відповідні асоціації у читачів, схвилювати їх мелодією осінньої пісні.

Вірш «В серці і сльози, і біль...» увійшов до збірки із символічною назвою - «Романси без слів», що відобразила прагнення автора «не описати, а оспівати стан душі» (М.Вороний). Здавалося, що у його вірші слова начебто відсутні, тут лише музика зраненого серця, яка нагадувала шум дощу.

Епіграфом до твору автор узяв рядок А.Рембо: «Тихенький дощ падає на місто». Однак якщо у Рембо ця фраза мала конкретний зміст, то у Верлена вона отримала символічне значення: не тільки природа «дощить», «плачеться» у людському серці. Знову ж таки в одне ціле поєднані природний пейзаж і пейзаж душі. Смуток, плач, самотність передані через образ дощу. Дощ, який падав на місто, просочився в її настрій. Журлива мелодія вірша передала біль і самотність ліричного героя. Змальовуючи душевний стан людини, автор змусив свого героя зазирнути в себе самого, поставити собі хвилюючі питання. Верлен був зачарований невловимими порухами серця, як і дощу, і намагався передати свої враження від них читачеві. Головне для його ліричного героя - злиття «я» і «світу». Тому плач серця поширений на всю оточуючу дійсність.