
- •1. Загальна характеристика розвитку культури та літератури хіх ст., розквіт соціально-психологічної прози.
- •2. Стендаль. Роман «Червоне і чорне» - безкомпромісна, правдива розповідь про суспільно-політичне життя і людину періоду Реставрації.
- •3. Жульєн Сорель – «простолюдин, який обурився проти свого низького походження». Конфлікт головного героя з суспільством як сюжетний стрижень роману Стендаля «Червоне і чорне».
- •4. Оноре де Бальзак «Людська комедія» - грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини хіх ст.. Ключові романи та повісті циклу.
- •5. Влада золото та її філософія в повісті оноре де Бальзака «Гобмек». Неоднозначність образу Гобсека – «філософа і скнари», «особи шляхетної та ницої», засоби його характеристики.
- •6. Ф.М.Достоєвський. Роман «Злочин і кара» як вираження нового, поліфонічного типу мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору.
- •7. Суперечливість образу Родіона Раскольнікова (Достоєвський - Злочин і кара). Еволюція головного героя,характер його бунту.
- •8. Достоєвський «Злочин і кара».Соціальні та філософські корені теорії Роскольнікова.
- •9. Лев Толстой. «Війна і мир» - історична епопея. Думка роману.
- •10. Пошуки сенсу буття в образах Болконського та Безухова.
- •11. Втілення внутрішнього аристократизму в образах м.Волконської та н.Ростової (л.Толстой «Війна і мир»).
- •13. Волт Вітмен. Історія створення збірки «Листя трави»,її провідні теми й мотиви.» Пісня про себе - програмовий твір автора.
- •14. Поль Верлен - майстер імпресіоністичної та символістської лірики. «Поетичне мистецтво» - віршований маніфест символізму.
- •15. Поль Верлен. Світ природи і духовний стан ліричного героя у верленівських «пейзажах душі» - «Осіння пісня», «в серці і сльози, і біль».
- •17.Шарль Бодлер.Збірка Квіти зла: особливості побудови, проблематика. Поетичне новаторство митця.
- •18. Шарль Бодлер.Традиційність і своєрідність вирішення проблеми «поет і натовп», гіркота почуттів від недосконалості сучасного йому суспільства у поезії «Альбатрос».
- •19.Оскар Вальд. Етико-філософський сенс конфлікту краси й моралі та особливості його розв’язання в романі «Портрет Доріана Грея».
- •20. Оскар Вальд. Проблема духовної деградації головного героя в романі «Портрет Доріана Грея».
- •21. Антон Павлович Чехов. Викриття бездуховності в оповіданнях «Скрипка Ротшильда» та «Людина у футлярі».
- •22. Антон Павлович Чехов. Викриття штучності людських почуттів в оповіданні «Дама з собчкою».
- •23. Генрік Ібсен. «Ляльковий дім» як зразок соціально-психологічної драми. Еволюція образу Нори.
- •24. Генрік Ібсен. Глибокий психологізм зображення духовного розвитку особистості у драмі «Ляльковий дім».
- •25. Література першої половини XX століття. Історико-соціальна характеристика доби. Найвідоміші представники модерністських та авангардистських течій першої половини хх ст.
- •26. Райнер Марія Рільке. Особливості лірики поета. Образ Орфея як персоніфікація сили мистецтва, що приборкує природу і одухотворяє світ.
- •27. Гійом Аполлінер. Оригінальність творчої манери поета.
- •28. Олександр Блок. Своєрідність символізму в російській поезії. Найвідоміші поетичні цикли,головні мотиви і провідні образи – символи блоківської лірики .
- •29. Борис Пастернак.Жанрове багатство творчої спадщини . Особливості пейзажної лірики.
- •30. Анна Ахматова. Основні теми і мотиви лірики, поетична символіка. «Поезія втрат» ранньої Ахматової, її художні особливості.
- •31. Анна Ахматова – «Реквієм». Пам’ятка доби тоталітаризму. Створення в поемі узагальненого портрету народного страждання.
- •32. Томас Манн. «Маріо і чарівник» як новела-застереження. Напруга перевоєнної ситуації в Європі й тривожний настрій в новелі.
- •33. Перемога людського розуму та цінності людської гідності у новелі томаса манна «маріо і чарівник»
- •34. Франц Кафка. Своєрідність світобачення і його художнього вираження в оповіданні «Перевтілення».
- •35. Франц Кафка. Оповідання «Перевтілення». Оригінальність трансформації теми «маленької людини». Внутрішні суперечності головного героя. Людське і тваринне в образі Грегора Замзи.
- •36. Альбер Камю. Антифашистська спрямованість роману-притчі «Чума». Алегоричне зображення французького Руху Опору.
- •37. Альбер Камю. Роман-притча «Чума». Система образів у творі. Персоніфікація різних можливостей морального вибору в образах Ріс, Тарру, Грана, отця Панлю, Рамберта, Коттара.
- •38. Пауль Целан. Модерністське зображення трагедії Голокосту в поезії «Фуга смерті».
- •39. Генріх Белль. Осуд антигуманної сутності війни, розкриття її руйнівних наслідків для цивілізації та душі в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».
- •40. Василь Биков. Повіть «Альпійська балада». Її високий антивоєнний і гуманістичний пафос.
- •41. Вістен Гью Оден. Широта тематичного і жанрово-стильового діапазону його поезії. («Куди ж ти, куди?..», «1 вересня 1939 року», «в музеї образотворчого мистецтва»).
- •42. Ернест Міллер Хемінгуей. «Старий і море – філософська повість-притча про Людину. Життєподібний сюжет і філософсько-символічний зміст твору.
- •43. Ернест Міллер Хемінгуей. Повість-притча «Старий і море». Система образів твору та їх символіка.
- •44. Ясунарі Кавабата. Відображення національної етики та естетики в романі «Тисяча журавлів». Гармонія людини і природи – одна з головних проблем твору.
- •45. Джером Девід Селінджер. Повість «Над прірвою у житі». – протест проти бездуховності суспільства. Актуальні проблеми формування життєвих цінностей молодих людей.
- •46. Девід Джером Селінджер. Повість «Над прірвою у житі». Голден Колфілд – предтеча бунтівного покоління 60-х років хх ст. Суперечливість образу головного героя.
- •48. Габріель Маркес.Своєрідність образу янгола в оповіданні «Стариган з крилами».
- •49.Макс Фріш «Санта Крус». Протистояння романтично-авантюрної та обивательсько-затишної моделей існування у творі.
- •50. М.Фріш «Санта Крус». Протистояння морального вибору свободі і відповідальності у творі.
- •51. Мілорад Павич. Втілення в оповіданні «Дамаскин» рис постмодернізму.
- •52. Патрік Зюськінд «Запахи». Проблеми співвідношення краси і зла, влади митця і мистецтва над натовпом. Пошук досконалості в романі.
- •53. Патрік Зюськінд «Запахи».Образ Гренуя.Парфуми як іронічна метафора мистецтва.
- •54. Феномен бестселеру.Найпопулярніші твории у колі читання сучасної молоді.
- •55. Бернард Шоу. Міфологічний підтекст п’єси «Пігмаліон». Її проблематика.
- •56. Бернард Шоу. Новаторські відкриття драматурга. Комедія «Пігмаліон» - зразок драми-дискусії.
- •57. Роль обірваної цитати у назві твору Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…».
- •58. Основні течії та творчі здобутки «срібної доби» в російській поезії.
- •59. Філософський підтекст, символічність назви та ключових епізодів п’єси Генріха Ібсена «Ляльковий дім».
- •60. «Вічні теми» світової літератури. Причини їх актуальності дл різних епох і поколінь (на прикладах вивчених творів).
1. Загальна характеристика розвитку культури та літератури хіх ст., розквіт соціально-психологічної прози.
В історію світової культури ХІХ ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літ-ри, образотворчого мистецтва і музики. Саме в цей час з’явилися твори, які стають дорогоцінними надбаннями духовної культури людства. «Золота доба» літератури.
Історія людства бачилися як цілісний процес, на вершині якого знаходяться цивілізовані країни Заходу. Філософи та історики першої половини ХІХст. прагнули з’ясувати закономірності різних періодів світової історії, намагалися перекинути місток між минулим, сучасним і майбутнім, використати об’єктивні закони історії для розбудови нового «досконалого» суспільства. Чому виникають соціальні катаклізми, чи очікують людство нові потрясіння, коли їх чекати? На всі ці питання шукали відповідь у книгах істориків. Загальне захоплення історією було таким же характерним для ХІХст., як захоплення філософією для ХVIII або природничими науками для XVIIст.
Розвиток природничих наук та їх вплив на художню систему словесного мистецтва і розквіт соціально-психологічної прози.
У ХІХ ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини.
Завдяки стрімкому розвиткові світових економічнх контрастів, удосконаленню засобів комунікації відбулося зростання міжнародного культурного обміну. Саме в ХІХст. скликаються перші міжнародні конгреси, відкриваються перші міжнародні виставки, розширюється кількість перекладних видань, зростає кількість людей, які вивчають іноземні мови. Література і мистецтво Європи проникає в країни Азії та Африки, поширюється й зворотний вплив. Так, Гете створює «Західно-східний диван», стверджуючи тим самим новий поетичний стиль, а «Східні мотиви» В.Гюго відкрили нову добу романтизму у фран. поезії.
ХІХ ст. стало періодом розквіту соціально-психологічної прози. У ХІХ ст. значно прискорився темп літ-го розвитку. Нові художні напрями складалися і сягали найвищого розвитку у відносно короткі терміни, які вимірялися не століттями, а десятками років. Характерна риса доби – співіснування різних художніх напрямів.
Формування реалізму як літературного напряму і творчого методу.
Критичне ставлення до існуючих сусп. порядків, прагнення удосконалити світ, зробити його більш людяним, передбачає не стільки заглибленість у фантастичний світ, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практичних шляхів її видозміни. Тому поступово у творах багатьох романтиків виникають елементи нового реалістичного світовідчуття, деякі визначні митці-романтики переходили до реалістичного методу зображення дійсності.
Реалізм як метод складається в 30-40 рр. ХІХ ст. і розвивається протягом цього і наступного століть. Реалізм ХІХ ст. являє собою літературний напрям, який виник після фран. революції в умовах зрілого розвитку буржуазного суспільства, яке зробило можливим правдиве критичне відображення сучасного суспільного життя в соціально типових особах і обставинах.
Реалізм – художній напрям, що являє собою об’єктивне відображення дійсності, пов’язане з соціально-історичним підходом до зображення людських характерів та умов життя.
Реалістичне мистецтво знаменує перехід від відтворення конфліктів добра і зла, які характерні для романтизму, до аналізу причинно-наслідкових зв’язків всіх явищ суспільного й індивідуального життя. Реалізм опирається у своєму дослідженні дійсності на відкриття науки, насамперед - науки про розвиток суспільства.
В реалістичних творах людина виступає передусім як суспільна істота, дії якої зумовлені конкретними обставинами. Одне з провідних завдань реалізму - виявити типовий взаємозв’язок характерів та життєвих обставин. Герої реалістичних творів – це не просто носії якоїсь однієї пристрасті (як герої класицизму), не поодинокі романтики-бунтарі, - це живі люди, які діяли в реальних типових обставинах.
ХІХ ст. принесло з собою поширення особливого різновиду прози, який історики літ-ри назвали соціально-психологічною, такою, що художньо осмислює, досліджує існування людини в суспільстві, у взаємодії з іншими індивідами та групами індивідів, об’єднаних у класи, через реальний аналіз її емоцій, поводження, через уважний розгляд її душі. Провідні жанри соціально-психологічної прози – роман, повість, новела, оповідання.
Складність завдань, що постали перед реалістами, вимагала розробки такого жанру, який допоміг би вирішити їх. Це - роман.
Роман – це твір великої епічної форми, що охоплює широке коло приватного та суспільного життя, змальовує розвиток багаточисленних людських характерів у їх взаємовідносинах, часто суперечливих.
Звідси, як правило, великий об’єм твору, складність композиційної структури, багатоплановість розвитку подій, різноманітність зображувальних засобів. Специфічні худ. особливості роману виявилися особливо співзвучними естетичним вимогам часу. ХІХ ст. - «золота доба» класичного роману.