1. Загальна характеристика розвитку культури та літератури хіх ст., розквіт соціально-психологічної прози.

В історію світової культури ХІХ ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літ-ри, образотворчого мистецтва і музики. Саме  в цей час з’явилися твори, які стають дорогоцінними надбаннями духовної культури людства. «Золота доба» літератури.

Історія людства бачилися як цілісний процес, на вершині якого знаходяться цивілізовані країни Заходу. Філософи та історики першої половини ХІХст. прагнули з’ясувати закономірності різних періодів світової історії, намагалися перекинути місток між минулим, сучасним і майбутнім, використати об’єктивні закони історії для розбудови нового «досконалого» суспільства. Чому виникають соціальні катаклізми, чи очікують людство нові потрясіння, коли їх чекати? На всі ці питання шукали відповідь у книгах істориків. Загальне захоплення історією було таким же характерним для ХІХст., як захоплення філософією для ХVIII або природничими науками для XVIIст.

Розвиток природничих наук та їх вплив на художню систему словесного мистецтва і розквіт соціально-психологічної прози.

У ХІХ ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини.

Завдяки стрімкому розвиткові світових економічнх контрастів, удосконаленню засобів комунікації відбулося зростання міжнародного культурного обміну. Саме в ХІХст. скликаються перші міжнародні конгреси, відкриваються перші міжнародні виставки, розширюється кількість перекладних видань, зростає кількість людей, які вивчають іноземні мови. Література і мистецтво Європи проникає в країни Азії та Африки, поширюється й зворотний вплив. Так, Гете створює «Західно-східний диван», стверджуючи тим самим новий поетичний стиль, а «Східні мотиви» В.Гюго відкрили нову добу романтизму у фран. поезії.

ХІХ ст. стало періодом розквіту соціально-психологічної прози. У ХІХ ст. значно прискорився темп літ-го розвитку. Нові художні напрями складалися і сягали найвищого розвитку у відносно короткі терміни, які вимірялися не століттями, а десятками років. Характерна риса доби – співіснування різних художніх напрямів.

Формування реалізму як літературного напряму і творчого методу.

Критичне ставлення до існуючих сусп. порядків, прагнення удосконалити світ, зробити його більш людяним, передбачає не стільки заглибленість у фантастичний світ, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практичних шляхів її видозміни. Тому поступово у творах багатьох романтиків виникають елементи нового реалістичного світовідчуття, деякі визначні митці-романтики переходили до реалістичного методу зображення дійсності.

Реалізм як метод складається в 30-40 рр. ХІХ ст. і розвивається протягом цього і наступного століть. Реалізм ХІХ ст. являє собою літературний напрям, який виник після фран. революції в умовах зрілого розвитку буржуазного суспільства, яке зробило можливим правдиве критичне відображення сучасного суспільного життя в соціально типових особах і обставинах.

Реалізм – художній напрям, що являє собою об’єктивне відображення дійсності, пов’язане з соціально-історичним підходом до зображення людських характерів та умов життя.

Реалістичне мистецтво знаменує перехід від відтворення конфліктів добра і зла, які характерні для романтизму, до аналізу причинно-наслідкових зв’язків всіх явищ суспільного й індивідуального життя. Реалізм опирається у своєму дослідженні дійсності на відкриття науки, насамперед - науки про розвиток суспільства.

В реалістичних творах людина виступає передусім як суспільна істота, дії якої зумовлені конкретними обставинами. Одне з провідних завдань реалізму - виявити типовий взаємозв’язок характерів та життєвих обставин. Герої реалістичних творів – це не просто носії якоїсь однієї пристрасті (як герої класицизму),  не поодинокі романтики-бунтарі, - це живі люди, які діяли в реальних типових обставинах.

ХІХ ст. принесло з собою поширення особливого різновиду прози, який історики літ-ри назвали соціально-психологічною, такою, що художньо осмислює, досліджує існування людини в суспільстві, у взаємодії з іншими індивідами та групами індивідів, об’єднаних у класи, через реальний аналіз її емоцій, поводження, через уважний розгляд її душі. Провідні жанри соціально-психологічної прози – роман, повість, новела, оповідання.

Складність завдань, що постали перед реалістами, вимагала розробки такого жанру, який допоміг би вирішити їх. Це - роман.

Роман – це твір великої епічної форми, що охоплює широке коло приватного та суспільного життя, змальовує розвиток багаточисленних людських характерів у їх взаємовідносинах, часто суперечливих.

Звідси, як правило, великий об’єм твору, складність композиційної структури, багатоплановість розвитку подій, різноманітність зображувальних засобів. Специфічні худ. особливості роману виявилися особливо співзвучними естетичним вимогам часу. ХІХ ст. -  «золота доба» класичного роману.