Опустелення

Втрата рослинності на водорозділах призводить до ерозії, що створює проблеми для світових водних артерій. Результат полягає у засоленні та забрудненні внутрішніх водойм, чут­ливих мангрових лісів та коралових рифів у прибережних зонах.

Опустелення також призводить до змін клімату. Позбавлені природної рослинності, деградовані посушливі землі змінюють енергетичний баланс у нижніх шарах атмосфери через зміни характеристик поглинання випромінювання, віддзеркалення. Аналогічно, зміни швидкостей випаровування та потенціалів утримання вологи впливають на водний баланс територій, що страждають від процесів опустелення. Збільшений обсяг пилу, що піднімається з незахищеного ґрунту, може змінити характеристики розсіювання та поглинання в атмосфері. Великі території з низькою або нульовою продуктивністю мають меншу можливість затримувати посухи, довготривалі флуктації клімату та деградацію земель. Якщо не зупинити процес опустелення, ситуація може виявитися критичною. Неможливо довічно експлуатувати земельні ресурси і не відчувати негативних наслідків, незважаючи навіть на те, що сьогодні ці ресурси сприймаються як товар з відносно низькою вартістю, який не приймається до уваги у розрахунках витрат. Опустелення тісно пов'язане з економікою як країн Півночі (тобто промислово розвинених країн) так і Півдня. Внаслідок подій на Півночі може відбуватися надмірна експлуатація земельних ресурсів на Півдні. Наприклад, у Ботсвані має місце деградація земель пасовищ внаслідок збільшеного експорту м'яса до країн ЄС за субсидованими цінами. Таким чином, економічна політики Півночі, викликає опустелення на Півдні.

Опустелення приводить до втрат біорізноманіття, втрат біомаси та біопродуктивності землі, до глобальних змін у кліматі. Воно може призвести до економічної нестабільності та політичного безладдя, створюючи навантаження на економіку та стабільність суспільств за межами залучених територій. Непрямі соціальні втрати від опустелення набагато вищі, аніж прямі втрати.

2.2. Стратегія землекористування для подолання парникового ефекту

У 1972 році визначною подією, покликаною до незалежного вивчення стану й змін у землекористуванні та земельному покриві стала Стокгольмська Конференція з проблем довкілля людини, а 20 років пізніше, у 1992 році, її

Суспільство з кожним роком стає все більш домінантною силою, яка призводить до змін у глобальному довкіллі. Наприклад, руйнування лісових територій визначається як фактор, який впливає на зміну клімату та вирі­шальний фактор, що впливає на зменшення біологічного різноманіття. Надмірне випасання та інші види сільськогосподарської діяльності є причиною деградації земель та опустелення.

Стан земельного покрову має важливий вплив на клімат, біогеохімічні процеси, гідрологічні процеси, а також на різноманіття видів, які існують на Землі. Спроможність передбачити та проектувати майбутній стан земель­ного покриву є обов'язковою вимогою для здійснення кількісного прогно­зування інших глобальних змін. На сьогоднішній день, більшість змін у земельному покриві спричинені діяльністю людини, а практика землекористування суттєво впливає на процеси, які відбуваються у навколишньому середовищі.

Високий ріст населення або збільшення попиту спожи­вачів поєднуються із організацією землеволодіння, ступенем доступу до фінансових ресурсів, коливаннями в міжнародній торгівлі, а також із місце­вими традиціями та звичаями, які в результаті й формують унікальні процеси землекористування у різних місцях й в різні періоди.

Міжнародна програма «Геосфера - Біосфера» та Програма людських вимірів глобальних змін у довкіллі (International Geosphere-Biosphere Programme (IGBP) and Human Dimensions of Global Environmental Change Pro-gramme (HDP)), визнавши важливість вивчення змін, що відбуваються в землекористуванні та земельному покриві у процесі формування розуміння глобальних змін у довкіллі, у 1991 році сформували робочу групу для дослідження можливостей здійснення сумісних заходів науковцями природничої та соціальної сфер науки щодо вивчення даної проблеми.

Група рекомендувала створення Об'єднаного Комітету Планування Основних Проектів (IGBP-HDP Core Project Planning Committee) для створення міждисциплінарної дослідної програми, в якій брали б участь науковці із сфери соціальних та природничих наук, з метою прогнозування майбутнього стану земельного покриву. Ці рекомендації базувались на наступних висновках:

• Розуміння минулих та майбутніх впливів змін у земельному покриві є центральним поняттям вивчення глобальних змін, що відбувались і відбуваються в довкіллі, а також рушійних сил людства, що спричиняють ці зміни.

• Моделювання земельного покриву вимагає вдосконалення знання в галузі землекористування; неможливо реалізувати будь-які проекти, про­гнози майбутнього стану земельного покриву, не володіючи необхідними знаннями щодо факторів, які визначають зміни в землекористуванні та земельному покриві.

• Основними детермінантами землекористування є демографічні фак­тори, такі як кількість населення та його густота, технології, багатство, політич­на структура, економічні фактори, такі як системи торгівлі або форми власності, а також система цінностей.

• Необхідно провести додаткові дослідження для того, щоб зрозуміти яким чином вище перелічені фактори, взаємодіють із тим, щоб викликати певні зміни у землекористуванні, або яким чином можуть бути використані прогнози щодо них для проектування моделей землекористування, рівня змін у земельному покриві та стані землекористування у майбутньому.

• Категоризація змін у землекористуванні та пов'язаних із цим соціальних, політичних та економічних умов повинна проводитись у тісному зв'язку із предметом вивчення.

• Знання, отримані завдяки такій категоризації, будуть вирішальними у створенні та формуванні регіональних та глобальних моделей змін у зем­лекористуванні.

Конвенція про кліматичні зміни чітко говорить, що сторони, які підписали угоду, несуть спільну відповідальність за проблему глобального потепління, але водночас твердить, що ступінь відповідальності держав відрізняється. Сучасні промислово розвинені держави, які в минулому зумовили викиди парникових газів шляхом спалювання викопного пального, обезліснення та зміни в землекористуванні, повинні взяти на себе відповідальність за фінан­сування скорочення викидів і витрат на адаптацію до кліматичних змін у бідніших країнах. Хоча сторони, які підписали конвенцію і керувалися добри­ми намірами, однак протягом наступних років не відбулося значних пере­міщень ресурсів.

Конвенція про кліматичні зміни подає структуру міжнародної спів­праці, згідно з якою можна розробити й впроваджувати стратегію сталого землекористування із залученням міжнародних фінансових переміщень та технологій. Теперішні цілі не можуть уникнути впливів кліматичних змін, але вони створюють центральну опору для міжнародних дій.