5.1. Етапи розвитку землекористування

Виділяють чотири важливих історичних етапи антропогенного розвитку землекористування в Європі:

Перший етап - етап аграрного використання земель, під час якого відбувалося очищення землі від лісової рослинності шляхом масштабних корчувань.

Другий етап - етап комплексного використання земель у феодальні часи, коли завершились великі корчування лісів, а залишені ліси почали інтенсивно використовуватись; на викорчуваних ділянках формувались людські поселення та організовувалась інфраструктура (наприклад, прокладалися дороги).

Третій етап - етап індустріального історичного періоду, при якому помітно вираженою стала інтенсивна експлуатація урбанізованих територій у порівнянні із значно меншим використанням сільських та лісових земель.

Четвертий етап - етап науково-технічного періоду, який охоплює і останні 30-40 років. Він характеризується значним підвищенням впливу на ландшафт та ростом добування енергії. Актуальність проблем погіршення стану довкілля за відносно короткий час почала виходити за межі місцевого чи регіонального виміру і досягнула глобального виміру (озонові діри, глобальні зміни клімату).

Ознаки етапів антропогенного розвитку землекористування у Євро­пі:

1. Етап аграрного використання землі (приблизно 5-6 тис. років):

• очищення великих територій землі шляхом корчування та вирубування лісів, випасання худоби;

• посилення впливу на викорчувані землі та розорювання схилів і долин (до утворення шару орних земель);

• вторинна дефляція піску на піщаних територіях;

• зміни амплітуди гідрологічного режиму на обезліснених територіях;

• зміни клімату на обезліснених територіях (тенденції до посиленої зміни континентального клімату);

• поступове підвищення у флорі та фауні кількості так званих «шкід­ників» біологічного походження, виникнення нових біотопів та біоценозів;

• поодинокі виникнення антропогенних форм поверхні (райони, які попередньо були у фазі розвитку гірничої бази);

• виникнення перших антропогенних просторів та великих площ луків і долин у центральній частині Європи;

• перші прояви незворотних змін у природному середовищі через побічні дії антропогенного використання землі (наприклад, території, які оброблялися ручними знаряддями праці).

2. Етап комплексного використання землі (приблизно 1 тис. років):

• підвищення різноманітності та інтенсивності землекористування;

• початок багаторазового використання ландшафту з виникненням першого урізноманітненого використання;

• підвищення інтенсивності та розширення антропогенних змін у ландшафтах (впливи на рослинність, рельєф, ґрунт, воду тощо);

• значні втручання в поверхні, зайняті водоймами, створення меліорованих земель, млинів, нових транспортних шляхів (каналів, доріг);

• багатостороннє підсилення використання та експлуатації лісів, їх винищення (на будівництво, дрова, отримання смоли, поташу, створення пасовищ, мисливство);

• гірнича промисловість з незворотними змінами, внаслідок, наприклад, добування будівельних матеріалів;

• значний рівень чисельності так званих біошкідників внаслідок росту чисельності видів, що використовуються людиною та посилення впливів на зменшене природне гомогенне середовище.

3.Етап індустріального використання земель (близько 100 років):

• диференційована інтенсифікація та різноманітне використан­ня ресурсів;

• часткова реорганізація поверхні землі (близько 10 %) індустрією, будівництвом, транспортом та гірничою промисловістю;

• посилене використання природних ресурсів (руд, кам’яного вугілля, швидкий приріст хімічної індустрії з незвичними для природи субстанціями в землекористуванні;

• навантаження на довкілля у зв’язку із збільшеним використанням речовин неприродного походження в агломераційних середовищах (впливи на повітря, воду);

• збільшення функцій використання води через зростання потреб у ній, та як нас­лідок погіршення водного балансу;

• інтенсивне використання земель внаслідок застосування міндобрив, прове­дення меліорації, а також підвищення кількості отримуваної біологічної про­дукції;

• однорідність земельного покриву в лісових насадженнях з моно­ культур із підвищенням попиту на лісову продукцію з хвойних лісів (наслідок - вітровали, фітозахворювання);

• лінійне розчленування ландшафту комунальними спорудами (будівництво доріг, каналів тощо);

• поступове зменшення біологічної різноманітності (загроза вими­рання видів як наслідок одноманітного використання ландшафту).

4. Етап науково-технічного історичного періоду (близько 30-50 років):

• інтенсивне технічне використання всього природного середовища;

• швидке збільшення багаторазового використання природного простору, підвищення різноцільового використання;

• багаторазове зростання обігів речовин та енергії отримуваних з природних ресурсів внаслідок використання досягнень науково-технічних відкриттів;

• сильне підвищення обсягів випуску продуктів неприродного походження (газоподібні, рідкі, тверді) з потужним навантаженням на землю з повітря, води, ґрунту;

• багаточисельні антропогенні ландшафтні нововведення;

• багатостороннє та різноякісне використання води з необхідними для цього штучними заходами;

• сильне прогресування багаторазового використання і стандартної одноманіт­ності в галузі виробництва продукції;

• різке зниження біологічної різноманітності через однорідність ландшафту, інтенсивні технології, хімізацію та рекреаційні навантаження на при­родні ландшафти;

• нанесення шкоди природному середовищу та витрати на виправлення ситуації (стан лісового господарства, якість питної води та інше);

• зміна техногенних форм деяких частин ландшафту.

Висновки щодо найак­тивніших моментів розвитку територій:

• Хід розвитку вказує на якісні зміни земель та ландшафтів у часо­вому прискоренні та в дуже великій логарифмічній градації (приблизно 6000-1000-100-40 років), з постійним збіль­шенням різноманітного впливу.

• Неможливо виявити стани рівноваги; пошкодження довкілля стає широкомасштабним та охоплює все ширші сфери.

• Зростання інтенсивності впливу охоплює різні рівні впливу (всі геофактори) із зростанням незворотних змін та постійним зрос­танням радіуса дії (локальний => регіональний => зональний => глобальний рівні).

• Підвищуються ризики, пов'язані із небезпечними для людини сти­хійними явищами та антропогенними аваріями, пошкоджен­нями, ката­строфами, які дуже часто є спочатку прихованими, не­видимими (наприклад, втрата життєвої сили лісів), а пізніше незворотними.