5.2. Етапи планування землекористування Перші міста

Уже в найдавніших містах певним чином планували організацію території. Перші міста розвинулись у родючих долинах рік Близького Сходу близько 3000 р. до н. е. Найбільші із давніх міст - це місто Вавилон з населенням 30 тис. чол. У Месопотамії більше, ніж 2000 р. до н. е. було створено штучні канали для сільськогосподарського використання земель.

Античні поселення

У 500 р. до н.е. існувало сотні незалежних давньогрецьких міст-держав із населенням від кількох сотень до десятків тисяч мешканців. Грецькі міста вели торгівлю із колоніями, тому там було розвинене транспортування сільсько­господарської продукції, каналізаційні системи, побудовані системи оборонних валів.

Наступний етап розвитку західної урбанізації охоплює Римську імперію у 300 р. до н. е. Рим був мільйонним містом із організованими поставками сільськогосподарської продукції, однак у зв’язку із тим, що використана вода відводилась неочищеною, спалахували епідемічні захворювання.

Феодальні міста

Перші століття після падіння Римської імперії у Європі кількість міст зменшилася. Розбійницькі напади робили подорожі й торгівлю небезпечними, люди шукали притулку за стінами валів. Економіка XI-XIV ст. була зосередженою в малих, оточених стінами, містах. У XI ст. Лондон - найбільше місто Англії мав населення 16 тис. чол., населення найбільших міст Німеччини не перевершувало 40 тис. чол. Особливу увагу приділяли фортифікаційним спорудам. Елементом просторового планування було регулювання обмеження висоти будинків (вводився навіть податок на висоту будинків), ширини вулиць.

Меркантилізм

Починаючи з XV-ro століття в Європі розвинулись великі торгівельні міста. На розвиток великих міст вплинуло два фактори: централізація влади та зростання торгівлі на великі відстані.

Політична влада перейшла від великої кількості лордів-феодалів до відносно меншої кількості принців, королів та королев. Зростання торгівлі на великі відстані пояснюється централізацією влади (зменшення обмежень), початком подорожей через океан і відкриттям нових ринків. Будівництво доріг стало фактором збагачення країни. Війни стали засобом вирішення просторових проблем.

Лібералізм

У XVII-XVIII ст. зростає роль приватного підприємництва. Так в Англії дороги будувала держава, все інше ж знаходилось у приватних руках.

Промислова революція

Промислова революція викликала інновації у виробництві та транспорті, що перенесло виробництво із домашніх умов та малих магазинів на великі фабрики та в міста, які розрослись у гігантські індустріальні центри (наприклад, Манчестер, Глазго, Ліверпуль в Англії). Інновації промислової революції розглядаються у чотирьох площинах: сільське господарство, промисловість, транспорт, будівництво.

Сільське господарство. Швидка урбанізація під час промислової революції стала можливою у зв'язку з інноваціями, що підвищили продуктивність сільського господарства (наприклад, використання кінної косарки вимагала 2-х чоловік для обслуговування). Зростання досягнень сільськогосподарської науки та продуктивності праці вело до зменшення зайнятості в сільському господарстві (в США із 69 % у 1840 р. до 2,8 % у 1988 p.).

Виробництво. Застосування нових машин, виготовлених з металу, а не з дерева, розвинуло виробництво великої кількості різноманітної продукції. Ручна робота була замінена на механізовану, більш спеціалізовану і стала продуктивнішою.

Транспортні перевезення. Міста, що мали добре міжміське сполу­чення далі інтенсивніше розвивались у зв’язку з появою робочих місць (у транспортних перевезеннях, торгівлі, обслуговуванні, виробництві). Радіус міст швидко зростав у залежності від розвитку міського транспорту.

Будівництво. Інновації в будівельних методах (зокрема, будівництво багатоповерхових будинків, хмародерів), мали революційний вплив на інтенсивність землекористування, сприяли можливості використання не­значної території при високій щільності населення.

Період до Другої світової війни

У царській Росії, до якої належала і більша частина України, жовтнева революція «Декретом про землю» проголосила, що приватна власність на землю відмінюється назавжди. Після об’єднання радянських республік у СРСР (грудень 1928 р.) суб’єктом права державної власності на землю став союз. До компетенції СРСР, як єдиного власника на землю, було віднесено встановлення основ земельного законодавства, а до компетенції союзних республік — визначення порядку користування землею. Жорстка централізація і регламентація розпорядження земельним фондом країни, встановлення основних положень землекористування і землеустрою сприяли ігноруванню інтересів окремих регіонів, надмірній деталізації прав і обов’язків землеко­ристувачів, обмеженню їх господарської самостійності та ініціативи.

Період після Другої світової війни

Відбуваються великомасштабні роботи з меліорації земель, науково необґрунтовані спорудження великих водосховищ, штучних морів та інших екологічно небезпечних об’єктів на родючих землях, а звідси погіршення якості земель, втрата їх родючості, екологічні лиха для багатьох регіонів.

Водночас були і певні досягнення. Зокрема, в 60—70 роках XX ст. була проведена велика робота щодо проектування і реалізації протиерозійних заходів. Ці заходи в значній мірі було виконано, зокрема, заліснено великі площі ярів, пісків та інших низькопродуктивних земель, набуло розмаху полезахисне лісорозведення.

Незалежна Українська держава

Створенню незалежної Української держави дало поштовх прийняттю та запровадженню в життя нових Земельних Кодексів (1992, 2001), у яких значно глибше охоплено екологічні аспекти землекористування, розвиваються принципи рівноправності всіх форм власності, плати за землю, відшкодування екологічних збитків.