Плата за землю в Україні

Із соціальної точки зору плата за землю виступає досить справедливою формою оподаткування, оскільки більше податку сплачує той, хто має більшу кількість землі і кращої якості. З точки зору економічної ефективності вона також має деякі переваги: з одного боку — стимулює ефективне використання землі, а з другого, при встановленні диференційованих ставок залежно від регіону, може сприяти більш рівномірному розміщенню продуктивних сил на території країни.

Плату за землю в Україні було введено з метою раціонального викорис­тання та охорони земель, вирівнювання соціально-економічних умов госпо­дарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земель­ного кадастру тощо.

Об’єктом плати за землю виступає земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Платниками є влас­ники землі та землекористувачі, у тому числі і орендарі.

Плата за землю стягується в двох формах:

• земельний податок;

• оренд­на плата.

Залежно від призначення землі розрізняють ставки, що встановлюються щодо земель сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення.

Щодо земель сільськогосподарського призначення, ставки встановлю­ються у відсотках від грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь і диференціюються для ріллі, сіножатей та пасовищ і багаторічних насаджень.

За земельні ділянки в межах населених пунктів ставки податку із земель, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у відсотках від грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не визначено, використо­вуються середні ставки (у копійках за квадратний метр) для населених пунктів, розміри яких диференціюються залежно від чисельності населення. У свою чергу, середні ставки, встановлені Верховною Радою України, також можуть диференціюватись відповідними сільськими, селищними, міськими Радами, виходячи з функціонального призначення й місцезнаходження земельної ділянки, але не вище, ніж у два рази від середніх ставок. У населених пунктах, віднесених до курортних, встановлюються підвищуючі коефіцієнти до ста­вок. Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, автостоянками, гаражами, дачами громадян, а також надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства тощо справляється в розмірі 3 % суми земельного податку. Податок за земельні ділянки, надані для Збройних сил України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється в розмірі 25 %.

Податок за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохорон­ного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, куль­турно-побутовими господарськими будівлями і спорудами, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі відповідного земельного податку.

Щодо земель, розташованих поза межами населених пунктів, ставки земельного податку встановлюються:

• для підприємств промисловості транспорту, зв’язку та іншого призна­чення - із розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі для області;

• для залізничного транспорту, Збройних сил України - в розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області та ін.

Податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного приз­начення, справляється у розміри 50 % в від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.