3.6.2. Форми власності на землю в Україні

Після революції 1917 р., скасування права приватної власності на землю і націоналізації землі і всіх природних ресурсів у нашій країні склалося уявлення про державну власність, у тому числі і на землю. Державна власність була єдиною формою власності на землю.

Створення нових форм господарювання на селі на засадах приватної власності на землю набуває все більшого поширення в регіонах. Власники та орендарі земельних паїв і земельних ділянок створюють господарські това­риства, сімейні та родинні селянські (фермерські) господарства, приватні агрофірми, підсобні господарства, кооперативи.

Одне з основних завдань земельної реформи - це надання селянинові юридичного статусу власника, господаря землі й захист його законних інтересів.

Власник земельної ділянки має право:

• обробляти свою землю самостійно;

• стати засновником або членом новоствореного сільськогосподарського підприємства чи іншого об'єднання ринкового типу;

• продати, подарувати, передати у спадок або обміняти свою землю;

• повністю розпоряджатися вирощеною сільськогосподарською продукцією й отримувати доходи від її реалізації;

• передати свою землю в оренду, наприклад, іншому сільськогосподарському підприємству чи фермерові, які спроможні ефективно та дбайливо і використовувати і сплачувати відповідну орендну плату.

У країнах з ринковою економікою існують дві форми права власності: публічна і приватна. Публічною власністю є все те майно, включаючи землю й інші природні ресурси, що не відносяться до приватної власності. Публічна власність - це землі й об’єкті природи, що знаходяться в державній чи комунальній власності. Відповідно до Земельного Кодексу існують три форми власності на землю: приватна, комунальна та державна (ч. 3, ст. 78).

3.6.3. Особливості земельних правовідносин

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки; права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Юридично право власності народу України на свою землю було закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., Законі України «Про власність», у Конституції України і в Земельному Кодексі 25 жовтня 2001 р.

Земля у правовому значенні — це закріплені в законі фізичні ознаки землі та правомочності власника щодо землі.

Абсолютне право власності народу України зумовлене його природним правом на землю і передбачає, що народ України без будь-яких обмежень має право на володіння, використання і розпорядження своєю землею безпосе­редньо або в інших правових формах.

За ст. 14 Конституції України земля є об'єктом права власності громадян та юридичних осіб, яке набувається і реалізується виключно відповідно до закону.

Земельним Кодексом (ст. 84) визначено категорії земель, які перебувають у виключній власності держави і не можуть передаватися в приватну власність. До них належать:

• землі атомної енергетики та космічної галузі;

• землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

• землі оборони;

• землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше непередбачено законом;

• землі лісового фонду, крім випадків, передбачених Земельним Кодексом;

• землі водного фонду, крім випадків, передбачених. Земельним Кодексом;

• земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності і Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, і інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

• земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.