Розділ 2. Синтаксичні засоби реалізіції іронії

2.1. Роль транспозиції у створенні іронії

На думку Н. Гуйванюк, транспозиція – це прояв явища асиметрії в мові. Для створення комічного ефекту транспозиційна структура – найпрозоріша форма іронії, побудована на антифразисі, який передбачає заперечення чого-небудь шляхом ствердження, тобто коли стверджувальне за формою речення є заперечним за змістом і навпаки [11, с. 542]. Напр.: Де ж іще на планеті є така чорнобильська зона, що там де й не зона, все одно зона? (1, c. 212). Заперечна за формою рема не зона за змістом стверджує факт наявності скрізь Чорнобильської зони. Автор натякає на те, що ураження від Чорнобильської АЕС діє далеко за межами визначеної зони. До транспозиції можна зарахувати риторичні запитання, що за своєю суттю є стверджувальними, бо не потребують відповіді. Напр.: Ловиш отой її погляд, бачиш оті втомлені руки. Проклинаєш себе – що ж ти за чоловік, що жінка з тобою феміністкою стала? (1, c. 142). Запитання є відповіддю, за допомогою якого створюється іронічний ефект. Іронічними є й роздуми автора над проблемами мови. Автор шукає відповіді на запитання: Але ж якщо мова – це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного дому?! (1, c. 23) – і не знаходить її, хоч за змістом конструкція є стверджувальною.

2.2. Порівняльні конструкції як засоби реалізації іронії

Літературознавчий погляд на іронію передбачає залучення до засобів її вираження таких явищ, як: епітет, порівняння, метафора та перифраз. Їх доцільно маркувати іронічними й розглядати на рівні синтаксису.

Н. Гуйванюк описує стилістичну функцію порівняння, яка полягає в створенні додаткового навантаження, тобто іронічного ефекту, що через свою поширеність стає естетично цілеспрямованою смисловою лінією оповіді [11, с. 542]. Напр.: Партій тих розвелося, вискакують, як прищі, на незрілому обличчі демократії (1, c. 56). Це порівняння вказує на негативну оцінку щодо великої кількості партій у країні, які виникають і швидко зникають, про їхню недоречність і навіть шкідливість, адже прищі є проявами гниття клітин організму – так автор висловлює свою позицію щодо «загнивання» демократії. Ще один приклад використання порівняння демонструє абсурдність і показовість проведення параду на честь 10-ліття Незалежності: Все обліпила ґрона блакитних і жовтих кульок, наче якась велетенська риба наметала патріотичну ікру (1, c. 172). Іронія виникає через поєднання урочистих слів (кульки кольору прапора автор порівнює з ікрою риби).

2.3. Функції алогізму та парадоксу у створенні іронії

Ще одним засобом вираження іронії в структурі речення, на думку Ю. Пацаранюк, є явище лексико-синтаксичного алогізму, утворене на основі логічної несполучуваності різноманітних членів речення (як предикативного центру, так і поширювачів). Саме така несполучуваність створює іронічний контекст [18, с. 7].

За О. Селівановою, алогізм – “стилістичний прийом навмисного порушення логічних зв’язків у тексті, синтаксичного співвіднесення семантично не співвідносних слів з метою створення іронії, комічного ефекту, підкреслення жанрових і стилістичних особливостей” [23, с. 24]. Алогізм суперечить діалектній логіці. Напр.: Вже й відділ боротьби зі злочинністю підпав під підозру в злочинності (1, c. 248). Іронія досягається через поєднання слів – назв державних установ, які виконують функцію, що може бути поверненою в їхній бік, адже цим наштовхує на думку про те, що ці установи інколи є більш злочинними, ніж ті, з якими вони борються. Інший приклад демонструє авторську оцінку життя суспільства загалом: Люди працюють у протигазах, вже як інопланетяни на своїй землі (1, c. 56). Тут автор зіставляє цілком протилежні поняття, чим досягає іронічного ефекту.

Інші приклади: Бо влада як влада – забезпечує собі наступний утап своїх реінкарнацій (1, с. 332); Тому що свинцеві кулі завдають шкоди здоров’ю убитих (1. с. 306).

Г. Яновська серед засобів творення іронії виокремлює парадокси. Дослідниця тлумачить цей термін як судження, у яких присудок суперечить підмету або означення означуваному [38, с. 2]. Напр.: Але досить пройти дворами й завулками – скрізь зачаїлися спецназівці, сидять у закритих автобусах, їм тільки дай знак, вмент зроблять Україну без українців (1, c. 79). Тут автор іронізує над тим, що правлячі верхи суспільства не мають жодного стосунку до народу очолюваної ними країни та навіть не проти його позбутися.