Питання 51

Істина в філософії

Істина – правильне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності пізнає суб'єктом, що відтворює їх так, як вони існують поза і незалежно від свідомості; об'єктивний зміст емпіричного досвіду і теоретичного пізнання; адекватне відображення в свідомості сприймає того, що існує об'єктивно, відповідність його знання дійсності.

В історії філософії істина розумілася як відповідність знання речам (Аристотель), як вічне і незмінне абсолютне властивість ідеальних об'єктів (Платон, Августин), як відповідність мислення відчуттям суб'єкта (Д. Юм), як згода мислення з самим собою, з його апріорними формами ( І. Кант). У сучасній логіці і методології науки класична трактування істини як відповідності знання дійсності доповнюється поняттям правдоподібності – міри істинності і відповідно хибності гіпотез і теорій.

Істина суб'єктивна лише за формою її вираження, але об'єктивна за змістом. Об'єктивність істини означає, що вона, в кінцевому рахунку, обумовлена реальною дійсністю, практикою і незалежністю її змісту від суб'єкта, що пізнає.

Види істини з точки зору філософії

• Об'єктивна істина – це та, зміст якої не залежить від людини і людства (істина об'єктивна за змістом, але суб'єктивною за формою – як результат діяльності людського мислення); істина, що має своїм змістом об'єктивну реальність; пізнання, що відображає дійсність такою, яка вона є.

• Відносна істина – відображає предмет не повністю, а в історично обумовлених межах. Ці межі перш за все залежать від рівня розвитку свідомості, обумовленого у свою чергу ступенем розвиненості розуму та інтелекту людей.

• Абсолютна істина – повністю вичерпує предмет пізнання, остаточне знання певних аспектів дійсності. Всяка відносна істина містить елемент абсолютного знання, абсолютна істина складається із суми відносних істин, як уточнює поняття в розвитку.

• Конкретна істина – розкриває суттєві моменти поняття предмета з урахуванням конкретних умов його розвитку (абстрактних істин немає, істина завжди конкретна).

• Застаріла істина – істина, вірна протягом якогось періоду часу, достовірність якої зі зміною обставин втрачається.

Питання 52

Протестанти́зм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти, баптисти, методисти, євангелісти, п'ятидесятники та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі і продовжують розповсюджуватися .

Історія протестантизму

Історія протестантизму пов'язана з іменами великих представників людства, його культури, як-то: Ян Гус, Джон Вікліф, Мартін Лютер, Жан Кальвін тощо. Поява протестантизму стала переломним моментом у всій європейській культурі.

Походження терміну

Термін «протестантизм» з'явився у 1529, коли Шпейрський рейхстаг скасував своє попереднє рішення від 1526, яким призупинялася дія Вормського едикту проти Мартіна Лютера. У відповідь декілька німецьких земель та ряд імперських міст виголосили протест.