Питання 20

Необхідно відзначити, що на сьогодні в науці виникла дивна ситуація: чим більше почали досліджувати методологічну проблематику, тим більше з'явилось (і продовжує з'являтись) суперечливих суджень, неточностей, протиріч, гіпотез і т.д. щодо цієї сфери знання. Незрозумілим у якійсь мірі залишається саме поняття "методологія". Зазначене стосується усіх наук, утому числі юридичної.

Іноді під методологією розуміють сукупність будь-яких досить загальних методів дослідження. При такому підході зникає різниця між універсальними теоретико-пізнавальними методами окремих наук, не кажучи вже про те, що жодна проста сукупність методів ще не становить методологію, а швидше є об'єктом дослідження методології як загального вчення про метод.

У сучасній вітчизняній юридичній літературі, яка заснована на конкретних філософсько-гносеологічних підходах, склалось декілька підходів до розуміння методології. М. Козюбра відзначає: "Одні автори під методологією всякої науки розуміють її філософську, світоглядну сторону, інші ототожнюють методологію з діалектикою, системним методом, з загальнотеоретичними проблемами будь-якої науки; треті вважають, що методологія - це самостійна галузь наукового знання, що виходить за межі філософського аналізу (тобто така, що не співпадає з філософією), і являє собою вчення, науку про метод і методи; нарешті, четверті заперечують визнання за методологією статусу самостійної науки, і розглядають її в якості системи принципів і логічних прийомів наукового пізнання"⁸.

І. Грязін виділяє дві групи підходів до розуміння методології. До першої групи належать ті точки зору, згідно з якими методологія трактується як сукупність методів та правил застосування останніх; до другої - ті, що розглядають методологію як філософське теоретико-пізнавальне вчення про пізнання об'єктивної реальності. Перший підхід зазначений вище вчений називає спеціально-науковим, другий - філософським⁹, Незалежно від того, як тлумачити поняття "методологія", очевидним є те, що це поняття безпосередньо пов'язане з терміном "метод", який був введений в науковий обіг стародавніми греками та походить від грецького слова "теС/юйоя", що означає "шлях до чогось". Під ним розуміється спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя.

Тому перед визначенням поняття "методологія" слід починати зі з'ясування змісту поняття "метод" та інші суміжні з ним поняття.

У сучасному тлумаченні метод розуміється по-різному. Тому питання про те, як розуміти термін "метод" є доволі складним. Труднощі у визначенні поняття "метод" зумовлені цілим комплексом причин: це і світоглядні, і ідеологічні і т.п. принципи та установки. Крім того, як пише А.Кравець "через різноманіття методів, застосовуваних у науці, не так просто відповісти на питання, що таке метод".

В юридичній літературі домінує точка зору, згідно з якою метод юридичної науки - це прийом чи спосіб вивчення держави і права. Зокрема,

• О. Скакун стверджує, що "метод - це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави І права";

• М. Марченко вважає, що "метод - прийом чи спосіб вивчення дійсності і отримання про неї об'єктивних знань";

• у підручнику (за ред. В. Корельського і В. Перевалова) знаходимо таке визначення методів теорії держави і права: "Методи теорії держави і права - прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмета та отримання наукових результатів"¹⁴ тощо.

Про всі наведені тлумачення поняття "метод" не можемо сказати, що вони не правильні, однак їх не можемо визнати, як точні та чіткі. Поняття, яке визначається, - тобто в даному випадку поняття "метод" - у межах зазначених підходів та точок зору аналогічних їм не має необхідної повноти та науковості.

Так, що ж стоїть за поняттями "прийом", "спосіб", "засіб", "метод" наукового пізнання? Безперечно, первинним поняттям і феноменом, який формує поняття "метод", є прийом.В науковій літературі практично відсутні визначення (навіть квазінаукові) даного поняття в контексті методологічної проблематики. Зустрічаються лише рідкісні винятки,такі як праця В. Петрушєва, який вважає, що "прийоми пізнання ... необхідно розуміти як окремі дії, спрямовані на вирішення науково-дослідних завдань" і в продовження цієї думки пише, що "за кожним конкретним методом пізнання стоїть своя сукупність прийомів пізнання, а також принципів та правил пізнання, що складають їх зміст"¹⁷.

Вбачається, що наведена точка зору навряд чи є правильною, оскільки їй притаманна значна кількість неточностей та заміни понять.

Уявляється, що спосіб пізнання - це послідовність здійснення пізнавальної процедури. А якщо таке розуміння перенести на прийом - то це процес (послідовність) здійснення певного прийому (а відповідно, як буде зазначено далі, - методу і методики).

Стосовно ж засобу пізнання, це той інструментарій, за допомогою якого ми здійснюємо пізнання чи практичну дію, тобто матеріальні (окремі нематеріальні) об'єкти (явища), що дають певним чином можливість реалізувати конкретний прийом.

Зокрема, слід відзначити, що до засобів пізнання слід віднести мову науки (саме її мали на увазі в першу чергу, коли вказували на наявність нематеріальних форм засобів пізнання, хоча залишається відкритим питання, наскільки коректно розглядати мову науки як нематеріальне явище).

У зв'язку з вищевикладеним, на наш погляд, слушною є думка С. Дев'ятової і В. Купцова, які стверджують, що "найважливішим засобом наукового пізнання, без сумніву, є мова науки. Це, звичайно, й специфічна лексика, й особлива стилістика.

Прийом у контексті пізнавальної процедури можна розглядати як певний спосіб/способи поєднання конкретних засобів пізнання, яке відбувається в процесі здійснення пізнавальної процедури, з метою отримання певного знання.

Зрозуміло, що прийом може виникати і застосовуватись як свідомо, так і інтуїтивно (несвідомо).

Вочевидь, що в другому випадку прийом - це вже й не зовсім прийом.

На наш погляд термін "прийом" є найбільш близьким поняттям (з наведеного ряду: прийом, спосіб, засіб) до поняття "метод". Проте, як вже зауважувалось вище, відмінності між прийомом і методом існують. Базуючись на тому, що було сказано стосовно можливих варіантів, які спричиняють використання конкретного прийому/методу, можна стверджувати, що відмінністю методу є те, що він є науково обґрунтований, продуманий, оптимізований і т.д. прийом. Прийом же у порівнянні з методом є явищем більш архаїчним, первісним, інтуїтивним тощо. Метод у свою чергу є чимось більш досконалим, продуманим, розроблений доцільним тощо.

Прийом, як зазначалось вище, може виникати, розвиватися і використовуватись несвідомо, випадково або за аналогією, тоді як метод - це результат творчості думки, спрямованої на усвідомлення дослідницької (чи іншої) процедури.

Отже, як бачимо, метод, на відміну від прийому, нерозривно пов'язаний з усвідомленням і обґрунтованістю його доцільності та ефективності у застосуванні у конкретному випадку. Тобто метод завжди з'являється в результаті науково-пізнавальної діяльності. Або, іншими словами, ще раз повторюючи, метод - це науково розроблений або обґрунтований прийом.

Стосовно співвідношення понять "метод" і "методика", то неважко помітити, що вони дуже близькі за змістом. Однак, якщо намагатися їх розмежувати, то необхідно зазначити, що поняття "методика" більш кількісно насичене. Методика - це декілька наукових методів, які в певному випадку використовуються в процесі пізнання певного об'єкта як єдине ціле, доповнюючи один одного. Це дає підставу стверджувати, що в більшості випадків використання понять

"метол" і "методика" як синонімів є доволі обґрунтованим.

Очевидним є те, що методи, прийоми,способи, засоби і методики, які використовують різні автори для дослідження одних і тих же явиш, об'єктів, феноменів і т.д., дають іноді зовсім різні результати або інколи призводять до протилежних висновків. Це свідчить проте, шо в структурі методології є ще щось, і саме це "щось" має визначальний характер для формування конкретної методології.

Утім, це "щось" - є методологічні принципи.