
- •11,Філософія піфагорейців.
- •13. Вчення про буття і небуття Парменіда.
- •1. Філософія елеатів
- •2. Апорії про рух
- •2.2.1. Ахіллес і черепаха
- •2.2.2. Дихотомія
- •2.2.3. Летить стріла
- •Адекватність аналітичної теорії руху
- •Історичне значення апорій Зенона
- •16. Софістика і зміщення осі філософського пошуку з космосу на людину.
- •17. Античні просвітники – особливості філософської пропаганди софістів.
- •Життєвий шлях Сократа
- •Філософський метод Сократа
- •Метод Сократа
- •Етика Сократа
- •Значення Сократа для подальшого розвитку людства
- •19. Особливості філософського стилю Сократа – іронія і маневтика.
- •20. Переоцінка Сократом традиційних цінностей.
- •22. Філософія кініків. Діоген Сінопський.
- •23Філософія класичного періоду - Афінська школа
- •24. «Друга навігація» Платона та її наслідки для античної філософії.
- •25. Вчення Платона про ідеї
- •26 Світ ідей платона
- •27. Гносеологічні погляди Платона – теорія амнезису.
- •28. Проблема людини у Платона – дуалізм душі і тіла.
- •29. Діалог Платона Федон.
11,Філософія піфагорейців.
Піфагореїзм — напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизував та обожнював поняття числа і проголошував його першоосновою світу та сутністю речей.
Піфагор та його послідовники вбачали основу світу в числах, в кількісних пропорціях. У всьому — в русі планет, архітектурі, звучанні струни — вони прагнули відкрити кількісні відношення, числову гармонію. Числа піфагорійці мислили не абстрактно, а як чуттєво-споглядальні відношення. Відрив загального (числа) від одиничного (речей) був наївним, а саме загальне вони уявляли чуттєво.Піфагор звертав увагу не на стихії, а на їхні арифметичні структури. Числова структура охоплює весь світ. Із рівності вони виводили справедливість. Досконале число – 10 – це число повноти та завершеності. У світі існують 10 пар протилежностей.
Ще Піфагор сповідував крнцепцію переселення душ, душа – як вічне матеріальне начало, існує циклічність душ, речовин. Метеопсихоз переходить на іфлософський рівень. Піфагорейці сповідували аскетичний спосіб життя, проповідували до доброго володіння знаннями з філософії, математики і медицини. Вони прагнули удосконалити тіло, для цього потрібно було знатися на музиці.
Піфагор та його послідовники порушили проблему квантифікації (кількісного вираження) сущого, зведення всього сущого до величин, які можна вимірювати. Зрештою, універсальність математики як науки про кількісні відношення і пояснюється тим, що все існуюче в просторі та часі має кількісні виміри. Ідея квантифікації переходить від піфагорійців до платоніків і неоплатоніків, в яких кількісна гармонія також посідає особливе місце. В епоху Відродження це справило вирішальний вплив на формування європейської науки Нового часу.
Поглядам піфагорійців властива і містика. Стосовно всього, навіть любові, дружби, справедливості, вони шукали числові відношення. Піфагорійці приховували своє вчення від людей. їхня школа була організована на зразок релігійного ордену, де тільки найбільш наближених до Піфагора посвячували в заповітні таємниці.
12. Елейська школа(онтологія Парменіда, апорії Зенона ) Елеати (Ксенофан, Парменід, Зенон) вважали, що світ є незмінним і нерухомим буттям. Вони вперше протиставили мислення і чутттєві пізнання. При цьому вони відзначали нестійкість та мінливість людських почуттів, саме трому головна роль надавалась мисленню. Вони брали за першооснову не конкретну речовину, а одну з універсальних характеристик речей — буття. Все суще, на їх погляд, має буття, отже, буття є щось всезагальне. Парменід стверджував, що є тільки буття, небуття немає, його не можна і помислити, бо мислячи щось як небуття, людина тим самим надає йому буття. Буття єдине, незмінне і неподільне. Таке розуміння буття відриває його від видимого світу матеріальних речей і перетворює на ідею. Справді, тільки про ідею (наприклад, Бога) можна сказати, що вона єдина, незмінна і неподільна, тобто тотожна сама собі.
У вченні про буття елеати, по суті, дали своєрідне формулювання логічного закону тотожності. (Для того щоб розмова мала сенс, потрібно, аби співрозмовники однаково розуміли поняття, щоб ці поняття були тотожними.) Парменід переніс вимогу цієї тотожності на світ, став мислити світ (буття) як ідею. Протиставляючи буття світові речей і водночас беручи його за основу сущого, елеати продовжили ідеалістичну традицію піфагорійців. Однак буття в елеатів є поцейбічним — ідеальне у них ще не було відірваним від матеріального, не перетворилося на його протилежність.
Елеати протиставляли видимий світ, в якому панують рух і зміни, справжньому буттю, яке не знає змін. Оскільки небуття немає, то й неможливі переходи від буття до небуття (зникнення), від небуття до буття (виникнення). Мінливий світ, яким людина його бачить, — всього лише позірне, уявне, оманливе знання. Істина полягає в незмінності буття. Зенон навіть висунув кілька апорій (суперечностей).
Апорії Зенона є величною пам'яткою логічної могутності давньогрецької філософії. Безумовно, Зенон розумів, що рух існує. Однак у його вченні йшлося не про видиме, а про суть, про те, як передати рух у поняттях. А за допомогою понять, тобто логічно, математика зуміла передати рух тільки в XIX ст. До того часу апорії Зенона стимулювали думку. Суть апорій проти руху полягає в тому, що рух мислиться як сума точок спокою, а за цієї умови рух зникає. Його не можна звести чи передати через спокій, хоча він і мислиться як сума точок спокою, порушуваних тілом, яке в ці точки послідовно потрапляє.