Інші різновиди семінарських занять

Семінарські заняття з теоретичних дисциплін:

- семінар;

- колоквіум - залік з окремих тем або розділів; examination, test;

- практично - семінарські заняття;

- практикум.

Семінарсько-практичне заняття (близьке до комбінованого заняття) виконує три функції:

- поглиблювальну;

- контрольну;

- методико-практичну.

Будується це заняття як і семінар, але має практичну частину, яка здебільшого містить виконання конкретного завдання (рольова гра, розв'язання проблемних ситуацій, практичні розрахунки тощо). Ці види діяльності є підтвердженням теоретичної роботи над матері­алом, переростанням знань в уміння, які визначені в робочій програмі відповідної дисципліни.

Практикум - практичний різновид семінару (лабораторної роботи), де формуються:

• навички розумового і практичного характеру;

• формування навичок і умінь;

• проведення спостережень за навчально-виховним процесом.

Дискусія як метод навчання у вищій школі

Дискусія — це передусім тематично спрямована суперечка в академгрупі. У випадку, якщо дискусія підпорядкована дидактичним цілям (як на семінарі), вона виконує функцію методу навчання.

Дискусії завжди передує коротке вступне слово викладача або студента, який замінює його в ролі керівника дискусії.

Педагогічний досвід дає змогу сформулювати деякі попе­редні умови успіху дискусії в академгрупі, зокрема:

1. -всі учасники дискусії мають бути підготовлені до неї;

2. -кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї позиції, точну постановку задач, а не великий реферат (читання такого реферату — зайва витрата часу);

3. -може практикуватися «розминка» з метою залучення до дискусії всіх студентів, навіть якщо в них немає для цього достатнього досвіду;

4. -дискусія має бути спрямована на з'ясування проблеми, а не на «змагання» її учасників;

5. -протилежні точки зору не повинні нівелюватися — саме наявність їх просуває дискусію уперед;

6. -дискусійні зауваження мають бути зрозумілими;

7. -при жвавій дискусії керівникові слід утримуватися від власного виступу.

Найдоцільніше проводити дискусію у групі, яка скла­дається з 10—15 чол.

Бажано, щоб усі учасники дискусії були почергово її керівниками. Керівникові слід готуватися до дискусії грунтовніше, ніж іншим.

Надзвичайно важливо навчити студентів вмінню

1. -оперу­вати в дискусії науковими поняттями,

2. -правильно робити виписки,

3. -складати конспекти,

4. -уза­гальнювати матеріал,

5. -формулювати гіпотези.

Важливо нав­чити студентів також деяким правилам «технології» дискусії.

Цьому можуть сприяти такі прийоми:

проводячи звичайні семінарські заняття, можна час від часу застосовувати прийом опитування експертів.

Мета такого опитування — ознайомитися з поглядами експерта на те чи інше питання. Відповіді експертів можуть бути попередньо підготовлені або й не підготовлені, проте наявність відпо­відних знань у тих, хто ставить запитання, обов'язкова;

прийом method, way, mode, technique; device, «маси ідей»;

прийом «оживлення» activation великих рефератів або доповідей;

після читання розділу реферату (не більше 10 хв) проводиться обговорення змісту за допомогою питань або вільної дискусії. Після цього реферат (доповідь) читається далі;

прийом «вулику, усі беруть участь у дискусії, якою ніхто не керує.

1. Учасників розподіляють на невеликі групи з метою досягнення максимальної участі їх у дискусії.

2. Обговорюється вузьке коло питань.

3. Останні можуть бути однаковими або різними.

4. Результати роботи доповідаються представниками малих груп і далі обговорюються на пленарних засіданнях;

прийом дискусії з розподіленими ролями.

1. За наперед визна­ченою темою дві групи ретельно готуються до викладення спірних думок з метою стимулювання творчої дискусії.

2. Точки зору учасників заздалегідь з'ясовуються; вони не обов'язково мають відповідати справжнім поглядам кожної з груп.

3. Інші члени групи спочатку можуть тільки слухати, а потім також залучатися до дискусії.

4. Кожний член групи має право висловитися тільки один раз.

5. Кожний з описаних прийомів можна визначити як рольову педагогічну гру.