71. Поняття та принципи бюджетного фінансування.

Бюджетне фінансування – це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету. Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними особами, – з іншого, з точки зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших безпосередніх державних заходів.

Незалежно від джерел покриття фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості; цільового спрямування коштів; безповоротності та безвідплатності; ефективного використання коштів; оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел; додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їхнім використанням.

Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету визначаються законом про державний бюджет України на кожний рік. Обсяг витрат та цільове спрямування коштів місцевих бюджетів ухвалюються рішенням сесій відповідних місцевих рад народних депутатів. Витрати з децентралізованих фондів грошових коштів відображаються у фінансових планах і кошторисах витрат установ, балансах доходів і витрат підприємств, об’єднань, міністерств і відомств.

Принцип цільового спрямування коштів полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних витрат – це надання коштів без прямого їх відшкодування (непряме ж відшкодування полягає в матеріальному прирості основних фондів для виробничої та невиробничої сфери, перспективна підготовка кадрів для суспільства тощо).

72. Згідно із Законом України "Про страхування" договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійне для кожного виду страхування, а далі вони затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила проведення одного й того самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно різними. Тому страхувальник має змогу обрати найбільш прийнятний для себе варіант страхування і, відповідно, - страховика. Страховик, у свою чергу, не залишається пасивною стороною, він також має право обирати: прийняти ризик даного страхувальника чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються загальні умови страхування, викладені у правилах.

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов'язковому страхуванні - страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України "Про страхування" форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються Кабінетом міністрів України. При укладанні договору обов'язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається "свободи маневру", адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому.

За часів державної монополії, коли потреби страхувальників задовольняв єдиний страховик - Держстрах, проведення обов'язкового страхування не супроводжувалося укладанням договорів. Нині оформлення договорів страхування є обов'язковим при страхуванні у будь-якій із форм.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію. Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. Ці види, згідно з чинним законодавством, провадить Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", правонаступниця Держстраху. Державне обов'язкове страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і поширюється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я

У Законі України "Про страхування" наведений перелік 46 видів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов'язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов'язкового страхування українським законодавством віднесено: Усі види страхування, що не ввійшли до переліку обов'язкового страхування, провадяться в добровільній формі. Більш як половину перелічених видів страхування становлять державні види; по суті своїй вони тяжіють до страхування відповідальності роботодавця, але здійснюються як види особистого страхування.

73.Державний борг. Згідно з положеннями Бюджетного кодексу державний борг — це загальна сума заборгованості держа­ви яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави , що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Величина основної суми державного боргу не повинна пе­ревищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення граничної величини Кабінет Мі­ністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями Бюджетного кодексу.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу встановлюється на кожний бюджетний період від­повідно законом про Державний бюджет України.

У разі надходження коштів із внутрішніх (зовнішніх) джерел фінансування певного типу, у неповному обсязі, допускається збільшення надходжень коштів із зовнішніх (внутрішніх) джерел фінансування Іншого типу з відповідним перевищенням граничного розміру держав­ного боргу України за рахунок перевищення відповідних обсягів запозичень із щомісячним обов’язковим Інформуванням Коміте­ту Верховної Ради України з питань бюджету. У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення основної суми дер­жавного боргу порівняно із обсягом, визначеним вказаним За­коном, зменшується (збільшується) обсяг державних запозичень з дотриманням визначеного цим Законом обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.

До складу державного внутрішнього боргу України входять запозичення Уряду України й запозичення, здійснені при без­умовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загаль­нодержавних програм. Державний внутрішній борг складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов’язаннях Уряду України.

Боргові зобов'язання Уряду можуть мати короткостроко­вий термін — до 1 року, середньостроковий — від 1 до 5 років і довгостроковий — 5 і більше років. Боргові зобов’язання Уряду виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов’язань України.

В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових бор­гових зобов'язань. Характер і умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за пого­дженням з Національним банком України.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гаранто­вані Урядом України, а також одержані ним кредити. До складу боргових зобов’язань Уряду України включається також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною.

Управління державним внутрішнім боргом України здій­снюється Міністерством фінансів України в порядку, погодже­ному з Національним банком України. Розміщення боргових зобов’язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінан­сів України. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню й виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі.

Зовнішнім державним боргом є заборгованість держави пе­ред фізичними та юридичними особами інших держав, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Зовнішній борг передбачає сплату Іноземною, як правило, вільно конвертова­ною валютою або товарами чи послугами. Зовнішню заборго­ваність держави, термін оплати якої не настає в поточному або найближчому бюджетному році, зараховують до капітального зовнішнього боргу. Окрім капітального зовнішнього боргу, ви­різняють поточний борг, термін оплати якого минає найближ­чим часом.

74.Структура місцевих доходів

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів.

Держава бере активну участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел і закріплених загальнодержавних податків, зборів і інших обов’язкових платежів. У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

До власних доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і бюджетів органів місцевого самоврядування належать доходи, що визначені законодавством, формуються і збираються на відповідній території, а саме:

- місцеві податки і збори;

- доходи від нерухомості і підприємств, що належать до комунальної власності, й інші доходи, передбачені законодавством.

Структура доходів місцевих бюджетів – це міжбюджетні трансферти, власні доходи та доходи закріплені законом .

Закріплені доходи – це ті доходи, що цілком або частково у відсотках зараховуються до відповідних видів бюджетів безстроково або на довгостроковій основі і для їхнього включення не потрібні рішення органів вищестоящої ради.

Власних доходів у обласних і районних бюджетах немає, а мають вони, в основному, закріплені або залучені доходи, якщо фінансується власна програма.

У ці доходи не включаються як закріплені доходи надходження від комунальної власності.

Міжбюджетні трансферти – це кошти, що безкоштовно і безповоротно передаються з одного бюджету в іншій. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотації вирівнювання і субвенції.

Дотації вирівнювання – міжбюджетний трансферт для вирівнювання дохідної частини відповідного бюджету.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на відповідні цілі в порядку, визначеному тим органом, що його надав.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет на відповідний рік

75. Державні цільові фонди та їх класифікація . Державні цільові фонди – це сукупність фінансових ресурсів, які створюються і використовуються з метою фінансування програм, що виконуються державними органами управління. Це, зокрема, програми соціального розвитку (пенсійне обслуговування, соціальне страхування, виплата компенсацій та надання пільг, захист населення та ін.); стабілізації грошово-кредитної системи (гарантування вкладів, захист інвесторів, стабілізація діяльності підприємств і установ та ін.), структурної перебудови економіки (конверсія, інноваційна діяльність), будівництва й експлуатації певних об'єктів (автомобільних доріг загального користування, мостів, аеропортів тощо), сприяння раціональному використанню природних ресурсів (охорона природного середовища), створення належних умов праці (охорона праці, захист інвалідів) та ін. Такі фонди формуються на загальнодержавному і місцевому рівнях. Цільові фонди створюються з метою залучення додаткових джерел для фінансування державних програм. В Україні державні цільові фонди створюються відповідно до вимог законодавства, а їх доходи формуються за рахунок визначених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб (незалежно від форми власності) та фізичних осіб. Державні цільові фонди поділяються на дві групи: загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні цільові фонди – це фонди, які створюються на загальнодержавному рівні з метою фінансування загальнодержавних програм. Місцеві фонди формуються місцевими органами самоврядування для забезпечення виконання місцевих програм.

За критерієм відносин з державним бюджетом державні цільові фонди поділяються на бюджетні та позабюджетні. Бюджетні фонди – це фонди, які входять до складу державного бюджету. Фінансування видатків таких фондів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. При цьому одна частина фондів фінансується за рахунок загального фонду, а інша – зі спеціального фонду. Забезпечення видатків бюджетних державних цільових фондів зі спеціального фонду, як правило, має основою цільові надходження доходів. Позабюджетні цільові фонди – це фонди, які не включаються до державного бюджету, мають самостійні джерела надходжень і здійснюють видатки незалежно від державного бюджету.

До позабюджетних державних цільових фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державний позабюджетний фонд приватизації, Фонд соціального страхування України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та ін. До складу бюджетних фондів в останні роки в Україні входили: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Фонд соціального захисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, Державний валютний фонд, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву та ін. Державні цільові фонди в Україні створюються і на місцевому рівні. Метою їх формування є залучення до бюджету додаткових фінансових ресурсів для забезпечення фінансування визначених програм на рівні регіону. Місцеві органи влади згідно із Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", можуть створювати місцеві позабюджетні фонди. Вони поділяються на два види: валютні фонди та резервні фонди. Місцеві валютні фонди створюються шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також інших надходжень. Відповідні ради виступають розпорядниками коштів місцевих валютних фондів. Резервні фонди утворюються місцевими органами влади в обсязі 1% видатків відповідного бюджету. Кошти резервних фондів використовуються для фінансування невідкладних заходів, що не передбачені місцевими бюджетами.

76.Надходження до державною бюджету - це кошти, що залучаються до складу доходів державного бюджету з метою фінансування запланованих видатків. Надходження до бюджету включають доходи бюджету та кошти, що залучаються на основі позики. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження; неподатної надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти.

Фінансування дефіциту бюджету проводиться шляхом мобілізації коштів та одержання позик. Класифікація фінансування бюджету здійснюється за категоріями кредиторів (або власників боргових зобов'язань) та за типами боргових інструментів.

Податкові надходження - це доходи, що залучаються до складу державного бюджету в формі загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Питома вага таких надходжень в структурі доходів Державного бюджету складає від 65 до 70 %, а частка в ВВП від 9 % до 12 %. До податкових надходжень відносяться прямі і непрямі податки, збори та обов'язкові платежі. Зокрема, податкові надходження включають податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості активів, платежі за використання природних ресурсів, акцизи, податок на додану вартість, ввізне мито, плату за ліцензії та ін.

Неподаткові надходження - включають доходи, що одержує держава від власності, підприємницької діяльності, фінансових санкцій та інших, що не відносяться до обов'язкових податків і зборів.Неподаткові надходження - це стаття доходів бюджету, яка займає друге місце в структурі доходів. Вона складає біля 25 % доходів бюджету і 20 % величини ВВП. До надходжень від власності та підприємницької діяльності відносяться: рентна плата за нафту та газ власного видобутку; надходження від реалізації надлишкового озброєння; плата за транзит нафти і газу через територію України; дивіденди, нараховані на акції, частки держави, орендна пата за оренду державного майна та ін.

Третя група надходжень до державного бюджету - доходи від операцій з капіталом. Вона займає відносно невелику частку в структурі доходів біля 1,5 % (і біля 0,05 % ВВП). Ця група включає такі доходи: від продажу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та державних запасів товарів з державних резервів.

Трансферти - це кошти, одержані бюджетом на безоплатній та безповоротній основі. Такі кошти Державним бюджетом можуть бути одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав та міжнародних організацій. Частка трансфертів в доходах Державного бюджету є невеликою і складає до 0,15 % їх загальної суми.

До джерел фінансування дефіциту державного бюджету відносяться внутрішні та зовнішні запозичення. При цьому вони не можуть використовуватися для забезпечення поточних видатків держави. Винятком можуть бути випадки, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Емісійні кошти НБУ не можуть використовуватися для фінансування дефіциту Державного бюджету. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу установлюються законом про Державний бюджет України (чи рішенням про місцевий бюджет). Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % ВВП.

Надходження до державних цільових фондів включають обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до державних цільових фондів. Такі відрахування проводяться з метою забезпечення фінансування державних цільових програм. Державні цільові фонди займають до 0,3 % в доходах Державною бюджету. Зокрема, сюди включаються відрахування до фондів: здійснення заходів щодо ліквідації наслідків ЧАЕС; соціального страхування; сприяння зайнятості населення; інноваційного фонду; соціального захисту інвалідів; охорони навколишнього середовища: будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування; фонду фінансування витрат на авіаційну діяльність та ін.

Розділ, який охоплює інші доходи, включає надходження у вигляді: перевищення доходів над видатками Національного банку України, коштів, одержаних від розміщення внутрішніх позик; надходження у вигляді повернутих державних позик, процентів за позиками і кредитами, наданими державою, коштів від конфіскованого майна, безхозного майна та ін. Згідно з порядком розподілу і надходження доходів до відповідних бюджетів, всі доходи поділяються на закріплені і регулюючі. До закріплених доходів відносяться доходи, які повністю або в установленій законодавством частці (від загальнодержавних податків та зборів) перераховуються до відповідних бюджетів. Порядок розподілу закріплених доходів між ланками бюджетної системи установлюється Бюджетним Кодексом України. До таких доходів відносяться: податок на майно підприємств і організацій, плата за землю, орендна плата за оренду майна цілісних майнових комплексів, які перебувають у загальнодержавній власності, перевищення доходів над видатками НБУ, одержані дивіденди на акції, що знаходяться в загальнодержавній власності та ін. Регулюючі доходи - це надходження до відповідного бюджету коштів у вигляді відрахувань (від загальнодержавних податків і зборів), які затверджуються на кожний бюджетний рік. Такі доходи визначаються Законом про Державний бюджет на поточний рік. До регулюючих доходів в України відносяться: ПДВ, акцизний збір, доходи від приватизації державного майна, прибутковий податок з громадян, збір на обов'язкове пенсійне страхування, який сплачується при купівлі-продажу валют, торгівлі ювелірними виробами, нерухомості та ін.