§ 2. Правові основи організації адміністративних судів

Організація адміністративної процедури і адміністратив­но-процесуальної діяльності тісно пов'язана з історією відпо-

48

Розділ І

Судова система Німеччини

49

бідної країни. У Німеччині Конституція гарантує широку систему правового захисту від будь-яких дій адміністратив­них органів управління. У ст. 19, абз. 4, Основного Закону записано: "Якщо державна влада порушує права якоїсь осо­би, ця особа має право звернутися до суду".

Ці основи підтримуються іншими положеннями Консти­туції (див. статті 98 і 95) і європейськими правовими прин­ципами. Певну роль відіграє Закон про суддів, який дає де­тальну дефініцію статусу судді. Тобто поряд з організацій­ною незалежністю судів від адміністративних органів на пе­редній план виходить насамперед завдання судді: на протилежність іншим державним владам судова влада дору­чається йому особисто (див. ст. 92 Основного Закону). Це вимагає гарантії незалежності судді при прийнятті рішень від будь-яких вказівок або чужого впливу, в тому числі з бо­ку вищих судів. Наступна вища судова інстанція уповнова­жена лише на пізніший контроль його рішення. Безперечно, що під цим розуміється свобода від державного, партійного чи іншого громадського впливу (незалежність у справі). Для забезпечення цієї незалежності має бути гарантована осо­биста незалежність. За винятком трирічного строку озна­йомлення з роботою, суддя призначається на все життя і мо­же бути звільнений або переведений на іншу посаду тільки за його згодою.

З точки зору громадянина необхідними є й інші гарантії, що почасти дослівно закріплені в Конституції, почасти вип­ливають з принципу правової держави:

1. Право на загальний, вільний доступ до суду. Це озна­ чає, що вимоги до скарги не повинні бути не прийнятими, наприклад, через надто короткі строки подання скарги чи за­ надто високі вимоги до її форми. Соціальне слабким держава надає для судових витрат фінансову допомогу;

2. Право бути заслуханим судом (абз.1 ст.103 Основного Закону). Це означає: усе, про що повідомляє громадянин, суд зобов'язаний взяти до уваги; суд не повинен обмежувати повідомлення громадянина; при винесенні судового рішення враховуватися має лише те, про що громадянин зміг висло­ витись;

3. З принципу коректного ведення справи (що виводить­ ся з принципу правової держави) випливає право на адвокат­ ську допомогу;

4. Право на усний розгляд у змагальному процесі, в яко­му адміністративний орган є стороною з такими самими пра­вами, що й громадянин.

Якщо не визначена підсудність до спеціалізованого суду, то компетентними є загальні суди. Ця конституційна гаран­тія права звертатися до суду здійснюється через систему адміністративних судів, які існують на земельному та феде­ральному рівнях.

Питання діяльності адміністративних судів відображені у Положенні про адміністративні суди (ПАС) Німеччини (нім. Verwaltungsgerichtsordnung)¹. Цей акт, спираючись на кон­ституційно-правові основи, регулює найважливіші питання судового устрою і судочинства. Доповнюють його Закон про судоустрій і Цивільно-процесуальний кодекс.

Суди адміністративної юрисдикції вирішують спори, які виникають у сфері публічного права між громадянином і ор­ганом адміністрації, за винятком тих, які підвідомчі Консти­туційному суду.

Закон визначає допустимість звернення до адміністра­тивного суду. Таке звернення можливе в усіх конфліктах публічно-правового характеру, за винятком конституційно-правового, якщо для розгляду цього спору федеральним за­коном не передбачений інший суд. Розв'язання публічно-правових конфліктів у галузі права Землі за законом цієї Землі можуть доручатись іншому суду.

На майново-правові вимоги внаслідок добровільно визна­ної шкоди заради громадського благополуччя, а також на ви­моги щодо відшкодування збитків внаслідок порушення пуб­лічно-правових обов'язків, котрі не базуються на договорі, що регулюється нормами публічного права, поширюється за­гальний судовий порядок. Особливі положення норм, що ре­гулюють правовий стан державних службовців, а також норм щодо порядку судового розгляду спорів полягають у то­му, що при відшкодуванні майнової шкоди внаслідок скасу­вання протиправних адміністративних актів, їх дії на майно­во-правові вимоги не поширюються.

Позовом може бути поставлена вимога про скасування правового акта (позов про визнання акта недійсним), а та-

¹ Прийнято 21 січня 1960 р., нова редакція від 19 березня 1991 р.

1-3102

50

Розділ І

кож про присудження до видання відхиленого чи невиданого адміністративного акта (позов про примушення до виконан­ня зобов'язання). Якщо законом не передбачається інше, по­зов є можливим лише у разі, коли позивач висуває претен­зію, що адміністративним актом чи його відхиленням або не-виданням були ущемлені його права.

Позовом може бути висунута вимога про визнання існу­вання чи неіснування правовідносин чи недійсність адмініст­ративного акта, якщо позивач правомірно заінтересований у швидкому визнанні (позов про визнання). Вимога про ви­знання не може бути висунута, коли позивач може чи міг би домагатися своїх прав позовом про зміну правовідносин чи позовом про виконання зобов'язання. Це положення не за­стосовується, якщо висувається вимога про визнання недійс­ності адміністративного акта.

Німецьке законодавство розрізняє предметну та інстан-ційну підсудність в ієрархічних інстанціях.

В адміністративній юрисдикції існує три інстанції (п. 2 ПАС), дві з яких на рівні федеральних земель (адміністра­тивний суд, Вищий адміністративний земельний суд), а тре­тя — на рівні федерації — Федеральний адміністративний суд. Територія, на яку поширюється діяльність адмінстратив-ного суду, відповідає, як правило, території, на яку поширю­ється діяльність органів влади середньої ланки, тобто тери­торії адміністративного округу.