3. Загальна характеристика основних законодавчих актів України про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається із Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України. "Основ законодавства України про охорону здоров'я", Законів України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про пожежну безпеку", "Про дорожній рух", "Про цивільну оборону", інших законодавчих і нор­мативних актів (положень, правил, норм, стандартів, вказівок тощо).

Основні права громадян на охорону праці проголошені Консти­туцією України, прийнятою Верховною Радою України 28. 06. 1996 року.

У статті 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі па життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці...". "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється".

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням щотижневих днів відпо­чинку, оплачуваної щорічної відпустки, а також установленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У ст. 46 Конституції України вказано: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальни­ка...", а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозалежних нормативно-правових актів, що регулюють відно­сини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соніально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактич­них заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і пра­цездатності людини в процесі трудової діяльності.

Основоположним законодавчим документом щодо реалізації вка­заних прав громадян є Закон України "Про охорону праці" (Закон у новій редакції набрав чинності з 17 грудня 2002 p.). Цей Закон містить преамбулу та дев'ять розділів: І — "Загальні положення", II - "Га­рантії нрав на охорону праці", III - "Організація охорони праці", IV- "Стимулювання охорони праці", V — "Нормативно-правові акти з охорони праці", VI - "Державне управління охороною праці", VII — "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці", VIII "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці".

Закон "Про охорону праці" проголошує принципи державної політики в галузі охорони праці та гарантії прав громадян на охорону праці, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Ук­раїні, закріплює заходи економічного стимулювання роботи з охо­рони праці, встановлює компетенцію й повноваження державних органів управління охороною праці, повноваження і права органів держнагляду і громадського контролю, регулює відносини між ро­ботодавцем і працівником із питань безпеки, гігієни праці та стану виробничого середовища, визначає відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

У Кодексі законів про працю основними розділами, присвячени­ми охороні праці, є такі: "Охорона праці", "Гарантії і компенсації", "Праця жінок", "Праця молоді", "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю". У ньому конкретизовані нормативні по­ложення Закону "Про охорону праці" та інших чинних законів. У розділі "Охорона праці", зокрема вказується, що на всіх підприєм­ствах, в установах, організаціях (далі - підприємство) створюються здорові і безпечні умови праці, і що це покладається на роботодавця. Він має впроваджувати ефективні сучасні засоби охорони праці, які запобігають виробничому травматизму й профзахворюванням. Ро­ботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України "Про охоро­ну праці" та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

Законом про охорону праці функції управління охороною праці і контролю закріплені за державою, що, безперечно, мас велике зна­чення. У колишньому СPCP ця функція з 1933 року була покладена па громадську організацію в особі профспілок.

В умовах роздержавлення, приватизації, утворення великої кількості суб'єктів підприємницької діяльності з різними формами недержавної власності роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво зростає. Держава є гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.