5. Методи аналізу травматизму й профзахворювань

З метою аналізу виробничого травматизму й профзахворювань застосовують такі методи: статистичний (груповий), топографічний, монографічний, економічний та ін.

Статистичний метод аналізу виробничого травматизму заснований на вивченні причин травматизму за документами й актами за формою Н-1, журналами реєстрації, звітами, листками непрацездатності за певний період часу. Це дозволяє групувати нещасні випадки за певними ознаками: за професіями, за робочими місцями, цехами, стажем, віком, часом пригоди, днем тижня, зміною, причиною травмування, типом обладнанням тощо, робити висновки щодо необхідних заходів.

Для оцінки рівня травматизму користуються відносними статистичними показниками частоти і тяжкості травматизму та показником загального рівня травматизму.

Коефіцієнт частоти травматизму (Кч) показує кількість нещасних випадків, які припадають на 1000 працюючих за звітний період:

Кч=Н∙1000/Т,

де Н– загальна кількість випадків травматизму за звітний період; Т– середня кількість працюючих згідно до списку за звітний період.

Коефіцієнт тяжкості травматизму (Кв) визначає середню тривалість тимчасової непрацездатності, яка припадає на один нещасний випадок:

Кв=D/Н,

де D—загальна кількість днів тимчасової непрацездатності всіх потерпілих при нещасних випадках за звітний період, Н — загальна кількість випадків за звітний період.

Цей коефіцієнт не враховує смертельні випадки і переведення на інвалідність і тому не в повному обсязі характеризує тяжкість травматизму.

Для більш об'єктивної оцінки виробничого травматизму використовують показник загального травматизму (К3), який являє собою кількість днів непрацездатності, які припадають на 1000 працюючих:

Кз= Кч∙ Кв=D∙1000/Т.

Для врахування важких травм із смертельним або інвалідним наслідком введено показник (КС,І):

КС,І = Нс,і ∙100/Н,

де Нс,і — кількість випадків із смертельним або інвалідним наслідком.

Різновидом статистичного методу є груповий метод аналізу травматизму. Випадки травматизму групуються за певними ознаками, професія ми потерпілих, робочими місцями у цехах, стажем, віком, причинам] травматизму, обладнанням, яке спричинило травматизм.

Ці коефіцієнти дають можливість вивчати динаміку травматизму на підприємстві, порівнювати його з іншими підприємствами, аналізувати причини травматизму і розробляти заходи для попередження нещасних випадків. Але при цьому не вивчаються ґрунтовно виробничі умови, за яких сталися нещасні випадки.

Топографічний метод заснований на тому, що на плані цеху (підприємства)

позначають умовними знаками місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження й вжиття необхідних профілактичних заходів.

Монографічний метод полягає у детальному дослідженні всього комплексу умов праці: технологічного процесу, робочого місця, обладнання, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту та ін. У результаті такого дослідження виявляються не тільки причини нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися, але й, що особливо важливо, потенційні небезпеки й шкідливості.

Економічний метод полягає у визначенні та аналізі втрат від виробничого травматизму й профзахворювань, а також в оцінці ефективності витрат на запобігання нещасним випадкам і захворюванням.

Системний підхід до аналізу передбачає вивчення повної сукупності факторів, що впливають на умови праці, на всіх стадіях виробничого процесу. При цьому використовуються у комплексі всі існуючі методи дослідження.

Для визначення ступеня впливу декількох факторів на основні показники травматизму, виявлення характеру й тісноти зв'язку між показниками й факторами травматизму використовують методи дисперсійного й кореляційного аналізу. Для оперативного обліку й обробки інформації про травматизм (захворюваність) можуть бути використані ЕОМ.