§ 3. Боспорське царство

Заселення берегів Керченської протоки розпочалося в першій половині VI ст. до н, е. У V ст. до н. е. оформився союз кількох грецьких держав-полісів, розташованих на обох берегах протоки¹. Так виникло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи.

У середині IV ст. до н. е. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з бе­реговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані те­риторію низу Кубані й східний берег Азовського моря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія), невеликі міські центри (Мірмекій, Нім-фей, Кіммерик та ін.) і, крім того, землі, заселені численними пле­менами синдів, торетів, дандаріїв і псесів, які не мали ще своєї дер­жавності. Становлення держави у скіфських племен — основної частини населення Керченського півострова — тільки починалося. Центром цієї території було місто Пантікапей (сучасна Керч), яке мало дуже вигідне економічне й політичне становище. Воно і стало столицею Боспорського царства².

Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV—III ст. до н. е. Саме до цього періоду належить спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з III ст. до н. е. Боспор вступає в пору поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає глибокої економічної кризи, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів підкорених скіфських племен, яке спалахнуло у Пантикапеї в 107 р. до н. е., жорстоко придушено, колишнього процвітання Боспору повернути вже не вдалося.

На початку І ст. до н. е. понтійський цар Митридат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорно­мор'я, у тому числі й Боспорське царство. Щоправда, Боспор пере­бував у складі Понтійської держави недовго. Після поразки й загибелі Митридата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н, е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати.

¹ Див.: Кошеленко Г. А., Кузнецов В. Д. Греческая колонизация Боспора // Очерки археологии й истории Боспора. М., 1992. С. 16

² Див.: Блаватский В. Д. Пантикапей. Очерки истории столицьі Боспора. М., 1964. С 227.

Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середи­ні III ст. н. е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, ро­зорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був за­вданий гунами. Кочові орди гунів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. й учинили жахливий погром. Боспор­ське царство було зруйноване. З VI ст. Боспор увійшов до складу Візантії як її безпосереднє володіння. На цьому його історія закін­чується.

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими самими, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.

Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробст­во, яке не тільки давало продукти харчування для власного насе­лення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільсько­господарських продуктів¹. Густа мережа сільських поселень покри­вала його територію. Родючий грунт сприяв успішному веденню зернового господарства, городництва, вирощуванню садів. Жителі Боспору до III ст. до н. е. перетворили виноградарство в одну з ос­новних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, велике значення мало рибальство. У містах процвітало ремісниче виробни­цтво, що досягло у багатьох галузях високого рівня. Одним із про­відних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо й бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники інших професій². Надзвичайно розвинутим було юве­лірне виробництво. Ніде в античному світі немає такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорно­мор'ї.

Різноманітними були торговельні зв'язки Боспору. Основу боспорської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та ін­ші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправ­ляли до Боспору вино, маслинову олію, металеві вироби, дорогі тка­нини, дорогоцінні метали та ін.³

¹ Див.: Крутликова Й. Т. Сельское хозяйство Боспора. М., 1975. С. 154.

² Див.: Історія України: нове бачення. Т. 1. С. 27.

³Див:Абрамов А. П. Ноньїе данньїе о торгових связях Боспора в V—IV вв. до н. з. // Очерки археологии й истории Боспора. М., 1992. С. 247, 254.

З IV ст. до н. е, Боспор стає основним постачальником античних товарів у північно-чорноморські степи.

Активна зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, ви­магала створення власної монетної системи. Пантікапей почав кар­бувати власну срібну монету ще в VI ст. до н. е., інші боспорські міс­та — у V ст. до н. е. Надалі право власного карбування було закріп­лено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загальнодержавними¹.

Досить чітко виявлявся у Боспорському царстві поділ на ра­бовласників і рабів: вільних і невільників. Панівний клас складався з правителів з їхнім оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майсте­рень — ергастерій. Серед експлуататорів було чимало представни­ків скіфської та меотської знаті, які перейняли грецьку культуру й перетворилися у таких самих рабовласників, як і грецькі аристок­рати. Саме ця рабовласницько-купецька знать (як грецька, так і місцева) відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

Основною формою соціальної залежності у Боспорській дер­жаві було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоп­лювали у сутичках із сусідніми племенами, Боспорські купці купу­вали рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у реміс­ничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівель­них роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони й у сільському господарстві, але тут їх кількість була незначною.

Раби становили основну продуктивну силу боспорського су­спільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності та експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця зале­жного населення. Із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробітку земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласники². І все ж основною соціальною суперечністю Боспорського царства було про­тистояння рабів та рабовласників. Найяскравіше воно виявилося у повстанні в Пантикапеї у 107 р. до н. е., коли прапор повстанців під­няв «раб, якого вигодували у палаці Перісада» — Савмак, скіф за походженням.

¹ Див.: Фролова Н. А. Монетное дело Боспора VI в. до н. з. — середини IV в. н. з. везете нових исследований // Очерйи археологии й истории Боспора. М-, 1992. С. 187—188.

² Див.: Кругликова Й. Т. Сельское хазяйство Боспора. С. 158—160.

Державний устрій Боспорського царства не лишався незмін­ним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пантикапею і всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архон­та була тимчасовою, то в Боспорській державі вона набула харак­теру спадкової влади. У 438 р. до н. е. влада переходить до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Нова династія прави­ла до кінця II ст. до н. е. Спартокіди, як це було й раніше, вважали­ся архонтами Боспору й одночасно — царями підвладних варварсь­ких племен. При цьому влада боспорських правителів поступово посилюється, дедалі більше наближаючись до монархічної. Коли Спартокіди у IV ст. до н. е. у боротьбі за розширення держави зу­міли приєднати до своїх володінь такий великий торговельний центр, як Феодосія, правитель Левкон 1 обрав собі титул «архонта Боспору І Феодосії, який царює над сіндами, торетами, дандаріями і псесами». Відомий тут у IV ст. до н. е. інститут співправителів, коли Левкон І одержав в управління європейський Боспор, а Горгіпп — азійський. У середині IV ст. до н. є. на боспорський престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І.

Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н. е,, доки Спарток III (304—-284 до н. е.) не відмовився від нього і не став іме­нувати себе «царем Боспору», як називалися затим усі інші прави­телі Боспорської держави. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній пе­ріод існування грецьких міст Причорномор'я. Боспорська держава перероджувалась у монархію¹.

У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, який розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. У його руках зосереджується вер­ховна влада, командування військом, функції судові і навіть жер­ців². Правителі стають володарями величезних земельних угідь, найбагатшими торговцями, власниками майстерень і промислів. Во­ни іменують себе «великими царями царів», а піддані називають царя «своїм богом і покровителем», інколи навіть «спасителем»³. На початку III ст. н. е., коли боспорські царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид ІІІ був названий в одному із написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.

¹ Див.: Вороноа А. А. Боспор Киммерийский. М., 1983, С. 13.

³ Див.: Щелов Д- Б. Северное Причерноморье 2000 лет назад. М., 1975. С. 118.

³ Див.: Гайдукевич В. Ф- Боспорское царство. М.; Л, 1949. С. 341.

У перші століття нашої ери Боспор стає союзним Риму царст­вом. Уже у І ст. н. е. Боспорська держава остаточно переходить під безпосередній контроль римських намісників. Саме з цього часу на території Боспору періодично перебувають воїни римських допо­міжних підрозділів. Опинившись у залежності від Риму, правителі Боспору дістали офіційний титул «друга кесаря (римського імпера­тора) і друга римлян». Під час вступу на престол босиорський цар обов'язково здобував затвердження римського імператора і регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін.¹ Статус союзного цар­ства накладав на боспорських правителів певні обов'язки щодо ім­перії. Ними, зокрема, передбачалося комплектування підрозділів допоміжних військ для римської армії. Крім того, боспорські царі у II ст. сплачували імперії «форос», передавали римській адміністра­ції «щорічну данину»².

Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближ­че оточення правителя — військову і цивільну знать, яка дістала найменування «кращих біля брами»³. Особливу роль відігравав глава палацу (дворецький) та особистий царський секретар.

Існувало багато усіляких управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечу­вали спеціальні чиновники під керівництвом головного переклада­ча. Важливу роль відігравали фінансові органи. Спеціальна колегія відала доходами держави.

До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися тради­ції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, ви­борних посад. Дуже довго зберігав таке міське самоврядування Пантикапей — столиця Боспорського царства. Певна автономія бу­ла у місцевих племен, які проживали у внутрішніх областях дер­жави. Так, у деяких племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої царки, або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.

¹ Див.: Цветаева Г. А. Боспор й Рим. М., 1979. С. 28.

² Див.: Зубар В. М. Деякі питання історії Північного Причорномор'я наприкінці II на початку III ст. С. 115,

³ Див.: Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. С. 342.

Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу й елементи автономії. У перші століття нашої ери управління найважливішими областями й містами країни стало доручатися царським намісникам. Особливий намісник — «началь­ник острова» — управляв азіатською частиною Боспорського цар­ства. Були також посади намісників прикордонних міст: Феодосії — на заході і Горгіппії — на сході. Особливе управління надавалося місту Танаїс, де вища влада належала царському послу — пресбевту. Пояснювалося це тим, що в Танаїсі, крім греків, проживала впливова група сарматського населення. Тут була заснована по­двійна адміністрація: елінарх очолював грецьку частину населення, а архонт — сарматську¹.

Військова організація Боспорського царства мала таку струк­туру: основною силою, на яку могли опиратися правителі, були на­йманці, переважно греки та фракійці. Боспорська аристократія формувала кінноту. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби склика­лося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот.

Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти «варварських» пле­мен на крайньому північному сході цього регіону.

Збереглося надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були пра­во грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського цар­ства, І звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також норми та інститути римського права.

У Боспорському царстві існувала державна і приватна влас­ність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками зем­лі були боспорські правителі. Були як палацові, так і приватні раби. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної грошової системи стимулювали розвиток договір­них відносин: купівлі-продажу, дарування, позики тощо.

Найнебезпечнішими злочинами вважалися: повстання, змова проти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти влас­ності, проти особи. Як покарання застосовувалися смертна кара, конфіскація майна, штрафи.

¹ Див.; Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. С. 344.

У І тисячолітті до н. е. на землях сучасної України відбували­ся важливі події, її територію заселяли різноманітні етнічні спіль­ноти, народи, племена, хвилями рухалися численні кочівники. Всі вони залишали свій слід в історії, впливаючи на економічний, со­ціальний, культурний розвиток, у тому числі й ранньослов’янського населення Середнього Подніпров'я.

Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу й збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на те­ренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північ­ного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали та розвивалися сталі економічні й політичні зв'язки між названими державними центрами і войовничими степовиками, а також землеробами укра­їнського Полісся та Лісостепу. Так, у Скіфській державі значну ча­стину місцевого населення становили скіфи-орачі. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями черняхівської культури, різни­ми етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки цьому місцеве населення — східні слов'яни — знайомилося з передовим для тих часів грецьким та римським технічним і культурним надбанням, а також з їхніми політичними та правовими інститутами.

Скіфи, греки, римляни — всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або й назавжди стаючи його частиною.